Ухвала суду № 58246175, 02.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 року м. Київ К/800/41882/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В. Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Романюк Ю.Р.,

представника відповідача Михайлюк-Філімонової Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» (далі - позивач, ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 19.12.2013 року № 0008712208 та № 0008722208.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем подані всі необхідні первинні документи що підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та контрагентом. Посилання податкової на висновки актів перевірки інших підприємств є неправомірними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі неправомірних висновків, є протиправними та підлягають скасуванню.

Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві замінено правонаступником Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість і податку на прибуток за період з 01.01.2012 року по 31.10.2013 року при взаємовідносинам з ТОВ «Техбудпромсервіс», за результатами якої складено акт перевірки від 06.12.2013 року № 2591/26-58-22-08-11/32102765.

У вказаному акті відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 1 200 956,00 грн.

На підставі зазначеного акту податковим органом 19.12.2013 року прийнято податкові повідомлення рішення: №0008722208, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1801434,00 грн., з яких за основним платежем - 1200956,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 600478,00 грн.; № 0008712208, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість на 550899 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг, робіт) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Техбудпромсервіс» укладено договір будівельного підряду 14/Б-12 від 25.12.2012 року.

За цим договором підрядник зобов'язується за завданням генпідрядника на свій ризик відповідно до Договірної ціни, проектної документації та умов договору виконати та здати генпідряднику в установлений договором строк загально-будівельні роботи (комплекс робіт) (надалі - роботи) - III черга будівництва - Бізнес-центр з надбудованими офісними приміщеннями (далі - об'єкт будівництва) на вул. Серафимовича, 1-А в м. Києві (на перетині проспекту П.Тичини та Дніпровської набережної) Дніпровському р-ні м. Києва), а генпідрядник зобов'язується надати підряднику будівельний майданчик/фронт робіт, передати затверджену в установленому порядку проектну документацію, а також прийняти від підрядника закінчені роботи, а саме результат робіт, та оплатити виконані роботи (п. 1.1 договору).

Хід виконання роботи на об'єкті будівництва повинен узгоджуватися підрядником із ходом виконання робіт усіх інших підрядників генпідрядника, задіяних на об'єкті будівництва, що відповідатиме проектній документації (стадія РД) (пп. 1.1.1 договору).

Роботи, що є предметом нього договору, можуть виконуватися підрядником з використанням матеріалів підрядника та генпідрядника, при цьому обладнання, устаткування, механізми, матеріали підрядника котрі будуть задіяні при виконанні робіт по договору узгоджуються підрядником у генпідрядника (п. 1.4 Договору).

Відповідно до п. 1.5 виконані підрядником роботи, згідно даного договору, приймаються генпідрядником від підрядника шляхом дотримання умов договору та поданих підрядником наступних документів: актів приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми № КБ-3.

За змістом п. 1.6 договору, об'єм та види робіт визначаються договірною ціною (додаток до договору), що є невід'ємною частиною даного договору.

Ціна у даному договорі визначається сторонами шляхом підписання договірної ціни (додатку до договору), що є невід'ємною частиною даного договору (пп. 1.6.1).

Розрахунки за виконані роботи генпідрядник здійснює в національній валюті України - гривні, в безготівковій формі, відповідно до графіку фінансування робіт, що є невід'ємною частиною до цього договору (п. 2.3 Договору).

Також сторонами укладено додаткову угоду №1 до вказаного договору, договірна ціна до договору будівельного підряду №14/Б-12 від 25.12.2012 (на загальну суму 10511117,28 грн., в т.ч. ПДВ 1751852,88 грн.), графік фінансування робіт до договору будівельного підряду №14/Б-12 від 25.12.2012, акт приймання-передавання майданчику та проектної документації від 28.12.2012 та календарний графік виконання робіт до договору будівельного підряду №14/Б-12 від 25.12.2012.

На підтвердження реального здійснення господарської операції позивачем надано: акт приймання виконаних будівельних робіт на загальну суму 10511117,28 грн. (ПДВ - 1751852,88 грн.), довідку про вартість виконаних будівельних робіт на цю ж суму та податкові накладні на аналогічну суму ПДВ.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилися в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи.

Отже, в даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагентів товарів, судовими інстанціями перевірялись фізичні, технічні та технологічні можливості постачальників позивача виконати обумовлені договорами роботи, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.

Судами встановлено, що допитана як свідок ОСОБА_7 (директор контрагента позивача - ТОВ «Техбудпромсервіс») повідомила, що стала директором товариства за винагороду, на прохання невстановлених осіб, до діяльності товариства не має жодного відношення. Функцій директора чи головного бухгалтера ТОВ «Техбудпромсервіс» не виконувала, будь-яких документів не підписувала.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно із пп. «а» п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

На виконання вказаної норми ПК України Міністерство фінансів України наказом від 01.11.2011 року № 1379 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок).

Згідно з п. 1 Порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у п. 16 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

У постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 року та від 22.09.2015 року № 21-421а11 та № 810/5645/14 відповідно, міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм матеріального права та встановлених обставин, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що у позивача були відсутні підстави відображення наслідків вищевказаних господарських операцій в податковому обліку та податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.12.2013 року № 0008712208 та № 0008722208 прийняті правомірно.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2015 року у справі № 826/20464/13 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко

Повний текст виготовлено 08.06.2016 року.