Ухвала суду № 58245708, 08.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2016 р. м. Київ К/800/5057/15

К /800/4635/15

К/800/4392/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Костенка М.І.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача: Леоненко І.С.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 року

на окрему ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року

та касаційну скаргу Мазінського споживчого товариства

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 року

у справі № 810/4876/14

за позовом Мазінського споживчого товариства

до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в :

Мазінське споживче товариство (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 липня 2014 року № 0007652202 та рішення про застосування фінансових санкцій від 24 липня 2014 року № 000054/10-17-22-03/20628479.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 року апеляційну скаргу Товариства задоволено частково: постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року скасовано; позовні вимоги Товариства, задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення про застосування фінансових санкцій від 24 липня 2014 року № 000054/10-17-22-03/20628479 в частині застосування штрафу у розмірі 8 500 грн.

Крім того, 14 січня 2015 року Київським апеляційним адміністративним судом постановлено окрему ухвалу для вжиття начальником Інспекції заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач, не погодився з постановою суду та окремою ухвалою суду апеляційної інстанції та в касаційних скаргах просив їх скасувати, а за наслідками розгляду касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційних скарг позивача та відповідача на постанови судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено фактичні перевірки позивача, за наслідками яких складено акти від 03 липня 2014 року № 575/10-36-21/20628479 та від 10 липня 2014 року, згідно з якими позивачем порушено вимоги:

- статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі - Закон № 481) у зв'язку із реалізацією алкогольного напою без марки акцизного податку встановленого зразка,

- постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв» від 30 жовтня 2008 року №957 у зв'язку із реалізацією алкогольного напою за ціною, нижчою, ніж визначено названим нормативно-правовим актом;

- статті 15 Закону №481, внаслідок реалізації алкогольного напою за відсутності діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями;

- частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР (далі - Закон № 265), у з в'язку із реалізацією алкогольного напою без роздрукування та видачі чека;

- пункту 2.6 Положення про введення касових операцій у національній валюті в Україні від 15 грудня 2004 року № 637, оскільки в КОРО 1017001246Р/2 не забезпечено своєчасне, у день одержання, оприбуткування готівки на підставі фіскальних звітних чеків за період з 07 липня 2014 року по 09 липня 2014 на загальну суму продажу 2085,00 грн., а сума в розділі 2 «Обігу руху готівки та сум розрахунків» в графах 1-8 відсутній запис про надходження готівкової виручки в сумі 2085,00 грн.

На підставі вказаних актів відповідачем прийнято:

- рішення про застосування штрафних санкцій від 24 липня 2014 року №0007502103, якими застосовано штрафні санкції у вигляді штрафу:

- 5 000 грн. за реалізацію алкогольних напоїв за цінами нижчими від встановлених мінімальних роздрібних цін на такі алкогольні напої;

- 8 500 грн. за зберігання, реалізацію алкогольних напоїв без наявності марок акцизного збору.;

- 1 700 грн. за факт реалізації алкогольних напоїв без наявності діючої ліцензії на право реалізації алкогольних напоїв - 1700 грн.

- податкове повідомлення-рішення від 30 липня 2014 року №0007652202 про застосуванням суми штрафних (фінансових) санкцій (штраф) у розмірі 10 425 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, погодився із висновками відповідача та зазначив про правомірність донарахувань на підставі спірних актів індивідуальної дії.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції частково та зазначив неправильне застосування відповідачем штрафу у розмірі 8 500 грн. на підставі абзацу 11 частини другої статті 17 Закону № 481.

Водночас висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішення про застосування штрафних санкцій від 24 липня 2014 року №0007502103, яким застосовано штрафні санкції у вигляді штрафу:

- 5 000 грн. на підставі абзацу десятого частини другої статті 17 Закону № 481,

- 8 500 грн. на підставі абзацу одинадцятого частини другої статті 17 Закону № 481,

- 1 700 грн. на підставі абзацу четвертого частини другої статті 17 Закону № 481.

Згідно із положеннями абзацу десятого частини другої статті 17 вказаний абзац виключено згідно із Законом України від 24 травня 2012 року № 4844-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення окремих положень про обмеження місць куріння тютюнових виробів».

Абзац одинадцятий частини другої статті 17 Закону № 481 передбачає, що до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірі 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 1700 гривень в разі зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, - 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 1700 гривень.

Абзац четвертий частини другої статті 17 Закону № 481 визначає, що за виробництва алкогольних напоїв з використанням інших видів спирту (крім етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового) застосовуються штрафні санкції у розмірі 200 відсотків вартості виробленої продукції (за оптово-відпускними цінами), але не менше 8 500 гривень.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не перевірили чи не правильне зазначення норм в рішенні про застосування штрафних санкцій порушує права та інтереси позивача як і не перевірили які фактично норми застосовувались відповідачем при визначенні розміру штрафних санкцій на підставі оскаржуваного рішення від 24 липня 2014 року № 000054/10-17-22-03/20628479.

Водночас, без оцінки попередніми судовими інстанціями залишені доводи позивача про процедурні порушення під час проведення контрольних заходів, а саме про те, що фактичні перевірки відбулися без вручення наказів про проведення перевірки позивача та без пред'явлення посвідчень, що суперечить, на думку позивача, вимогам підпункту 81.1. Податкового кодексу України.

Не надано оцінки й доводам позивача про те, що у відповідача були відсутні підстави для проведення перевірки, за наслідками якої складено акт 10 липня 2014 року, а відтак і відсутні підстави для винесення податкового повідомлення-рішення від 30 липня 2014 року № 0007652202. В обґрунтування такої позиції відповідач посилався на те, що відповідачем порушено положення пункту 80.3 статті 80 Податкового кодексу України, згідно з якою фактична перевірка, що здійснюється за наявності обставини, визначеної у пункті 80.2.6, може бути проведена для контролю щодо припинення порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3, одноразово протягом 12 місяців з дати складання акта за результатами попередньої перевірки.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що надання оцінки всім важливим аргументам сторін, що беруть участь у справі, становить гарантію дотримання принципу справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року.

Втім, суди попередніх інстанцій, розглядаючи позов Товариства, в порушення названої статті Конвенції не виконали встановленого статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання, адже судові рішення не містять мотивування причин відхилення наведених вище тверджень платника податків про невідповідність чинному законодавству оскаржуваних актів індивідуальної дії.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові постанова Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо оскаржуваної відповідачем ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року витребувано у Інспекції розрахунок фінансових санкцій, на підставі якого винесено оскаржуване рішення від 24 липня 2014 року № 000054/10-17-22-03/20628479 та встановлено строк виконання ухвали до судового засідання 10 грудня 2014 року о 10:35 год.

10 грудня 2014 року представник Переяслав-Хмільницької Об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області у судове засідання не прибув, витребувані матеріали не надав, через що було зупинено апеляційне провадження до 14 січня 2015 року та визнано явку представника відповідача обов'язковою.

У судове засідання 14 січня 2015 року представник відповідача до суду прибув, проте витребувані документи суду не надав.

З урахування наведеного Київським апеляційним адміністративним судом прийнято окрему ухвалу від 14 січня 2015 року, яку надіслано начальнику Інспекції для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Переглянувши судове рішення, заслухавши представників сторін, що беруть участь у справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги відповідача на окрему ухвалу суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

В обгрунтування протиправності оскаржуваної окремої ухвали відповідач посилається на необізнаність про факт витребування ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року розрахунку фінансових санкцій.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи (а.с.100), вказана ухвала отримана уповноваженим представником позивача, адже була направлена факсом за номером вказаним відповідачем.

Водночас, відповідач в касаційній скарзі вказує про факт отримання 24 грудня 2014 року ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року, якою призначено справу до розгляду 14 січня 2015 року.

Як свідчить вказане судове рішення, суд апеляційної інстанції, приймаючи вказану ухвалу, зазначив про факт витребування у відповідача ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року розрахунку штрафних санкцій.

З урахуванням наведеного, посилання відповідача на необізнаність витребування судом апеляційної інстанції доказів по справі спростовуються матеріалами справи, а тому не можуть свідчити про безпідставність винесення окремої ухвали.

Відповідно до частини 1 статті 208 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може постановити окрему ухвалу у випадках і в порядку, встановлених статтею 166 цього Кодексу. Згідно із названою статтею суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Таким чином, необхідною умовою, яка передує прийняттю окремої ухвали є порушення стороною у справі вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Разом з тим, відповідачем не виконано вимог ухвали про витребування доказів, у зв'язку із чим недотримано вимоги закону, а відтак судом апеляційної інстанції правомірно прийнято окрему ухвалу.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті окремої ухвали судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування окремої ухвали суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на окрему ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року залишити без задоволення, а окрему ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року - без змін.

Касаційні скарги Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області та Мазінського споживчого товариства на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 року задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та в частині направлення справи на новий розгляд оскарженню не підлягає. В іншій частині ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, що встановлені статями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев М.І. Костенко