Ухвала суду № 58245341, 08.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2016 року м. Київ К/800/31188/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

та секретаря Коби Т.В.,

за участю: представника позивача - Фелів О.О.

представника відповідача - Кравченко О.О.

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року

у справі № 826/5091/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фамед Україна»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ТОВ «Фамед Україна» звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі ГУДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 липня 2014 року №0005192201 та №0005202201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено повністю.

ДПІ у Подільському районі ГУДФС у м. Києві не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акта від 16 червня 2014 року № 3146/26-56-22-01-03/37332452, ДПІ у Подільському районі ГУДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 липня 2014 року:

- № 0005192201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств створених за участю іноземних інвесторів на 935 344,25 грн., з них 756 865 грн. за основним платежем, 178 479,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0005202201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 973 562,50 грн., з них 778 714 грн. за основним платежем та 194 848,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що:

- між позивачем (генеральний підрядник) та ТОВ «Діджилайт» (субпідрядник) укладено договір субпідряду від 25 серпня 2011 року № Р1/009/11.

- між позивачем (генеральний підрядник) та ПП «Південна будівельна компанія» (субпідрядник) укладено договір субпідряду від 10 вересня 2012 року №Р1/084/11.

- між позивачем (покупець) та ТОВ «Сіммегабуд» (постачальник) укладено договір поставки;

- між позивачем (генеральний підрядник) та ТОВ «Донбудмонтаж» (субпідрядник) укладено договір субпідряду від 05 листопада 2012 року №Р1/100/11;

- між позивачем (генеральний підрядник) та ТОВ «Бізнеспром ТК» (субпідрядник) укладено договори субпідряду від 02 грудня 2011 року №Р1/035/11, від 23 березня 2012 року №Р1/053/11;

- між позивачем (генеральний підрядник) та ТОВ «Профсервіс-Люкс» (субпідрядник) укладено договори субпідряду від 30 травня 2013 року №Р1/110/172/13, від 14 червня 2013 року №Р1/1-084/182/13, від 15 червня 2013 року №Р1/2-084/183/13.

У всіх контрагентів позивача наявні ліцензії на здійснення господарської діяльності зі створення об'єктів архітектури та дозволи на виконання робіт із підвищеної небезпеки.

Суди попередніх інстанцій на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшли висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: виконання умов вказаних правочинів підтверджується специфікаціями робіт, договірними цінами, локальними кошторисами, актами приймання виконаних будівельних робіт, підсумковими відомостями ресурсів, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, видатковими накладними, рахунками фактури, податковими накладними.

Розрахунки з контрагентами за виконані роботи та поставлений товар відбувалися в безготівковій формі, що підтверджується довідкою ПУАТ «Фідобанк» від 06 квітня 2015 року № 22-5-9/1346-ЦРД.

Зауваження до форми і змісту податкових накладних та інших первинних документів в акті перевірки відсутні.

Доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів, відповідачем надано не було.

Також, судами попередніх інстанцій досліджено, що відомості стосовно наявності судових вироків щодо посадових осіб ТОВ «Діджилайт», ПП «Південна будівельна компанія», ТОВ «Сіммегабуд», ТОВ «Донбудмонтаж», ТОВ «Бізнеспром ТК», ТОВ «Профсервіс-Люкс» відсутні.

Враховуючи що позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

І відповідно, колегія суддів погоджується з висновком судів щодо протиправності дій ДПІ у Подільському районі ГУДФС у м. Києві в частині прийняття оспорюваних податкових повідомлень - рішень від 22 липня 2014 року №0005192201 та №0005202201.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року - без змін.

Ухвала підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев