Ухвала суду № 58245083, 01.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 року м. Київ К/800/46941/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддів: Олексієнка М.М. (доповідач), Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

здійснивши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за адміністративним позовом управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради (далі - УПСЗН) до ОСОБА_3 про стягнення надміру виплачених коштів за касаційною скаргою представника позивача на судове рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року представник УПСЗН звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просив стягнути з ОСОБА_3 5 532,13 грн. надміру виплачених кошті, як особі яка перемістилася з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 липня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року постанову районного суду скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті частини першої 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

У касаційній скарзі представник позивача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені апеляційним судом, просить рішення цього суду скасувати з направленням справи для продовження розгляду до апеляційного суду. Вказує на те, що спір є публічно-правовим.

Враховуючи відсутність клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ та поняття справи адміністративної юрисдикції визначається пунктом 1 частини першої статті 3, статтею 17 КАС України.

Відповідно до положень зазначених норм справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках встановлених Конституцією та законами України (пункт 1 частина друга статті 17 КАС України).

Виходячи зі змісту вище згаданої норми закону, необхідними ознаками для розгляду справи за правилами адміністративного судочинства є безпосереднє зазначення в законі про можливість звернення суб'єкта владних повноважень до адміністративного суду та наявність публічно-правового спору.

Як убачається з матеріалів справи, УПСЗН як суб'єкт владних повноважень звернувся з вимогою про стягнення надміру виплаченої допомоги.

Проте позивач, звертаючись до суду із зазначеним позовом, не звернув увагу на положення статті 117 Цивільного кодексу України, згідно з якими гроші є об'єктом цивільних прав. Отримавши грошову допомогу ОСОБА_3 набув право власності на неї, та йому як власникові цих грошових коштів належить правомочність щодо володіння, користування і розпорядження.

Враховуючи встановлені обставини та норми права, спір, який виник між сторонами не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Саме до такого висновку зводиться правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 22 вересня 2015 року (справа № 21-2209а15).

Верховний Суд України у вище згаданому судовому рішенні наголосив на тому, що частина четверта статті 50 КАС України містить вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізична чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень. Зокрема, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Положення частини першої статті 50 Закону № 1058-ІV не можуть бути підставою до застосування пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України, оскільки гроші (в даному випадку грошова допомога) за статтею 177 Цивільного кодексу України є об'єктами цивільних прав.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради залишити без задоволення, а судове рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман