Постанова № 58244740, 08.06.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2016 р.м.ОдесаСправа № 495/4378/15-а

Категорія: 5.2 Головуючий в 1 інстанції: Боярський О.О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Градовського Ю.М.судді -Лукянчук О.В.при секретарі -Величко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Одеської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправною та скасування постанови у справі про порушення митних правил, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2015 року ОСОБА_5 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби (надалі - відповідач, Митниця) в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову Південної митниці Міндоходів у справі про порушення митних правил №0262/50007/14 від 29.07.2014 року та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю у його діях ознак порушення митних правил;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ст.485 МК України. Вважає, що при винесенні даної постанови відповідачем були порушені вимоги ст.489 МК України, а саме не встановлені усі обставини, які підлягають з'ясуванню при розгляді справ про порушення митних правил, тобто залишилися без будь-якої уваги обставини відсутності у нього умислу на скоєння цього порушення.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.12.2015 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Митниця подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 29.07.2014 року виконуючим обов'язки заступника начальника митниці начальника оперативного управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Південної митниці Міндоходів Степанюк О.Р., у відсутність позивача, була винесена постанова у справі про порушення митних правил №0262/50007/14, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст.485 МК України і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що на день вчинення порушення становить 637767,21 грн..

В описовій частині оскаржуваної постанови від 29.07.2014 року зазначено, що 02.05.2014 року, о 17 годині 17 хвилин, в пункт пропуску «Табаки» митного поста «Ізмаїл» Південної митниці Міндоходів прибув автомобіль марки «Мерседес ML 270 CDI», д/н НОМЕР_3, кузов НОМЕР_2, 2002 р.в., країна реєстрації - Болгарія, який прямував з України (Одеська область, Ренійський р-н, с.Нагірне) до Молдови (м.Кишинів) під керуванням громадянина ОСОБА_5. Позивач надав для митного оформлення паспорт громадянина Болгарії НОМЕР_4 від 15.06.2009 року. В ході здійснення митного контролю та оформлення вищевказаного автомобіля було встановлено, що позивач ввіз 23.04.2014 року автомобіль «Мерседес ML 270 CDI», д/н НОМЕР_3, через пункт пропуску «Старокозаче» митного поста «Білгород-Дністровський» Південної митниці. Для тимчасового ввезення та звільнення від оподаткування, згідно частин 1, 2 ст.380 МК України надав паспорт громадянина Болгарії НОМЕР_4. Також під час здійснення митного контролю у позивача було виявлено паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_5, згідно з яким він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Старшим державним інспектором відділу митного оформлення №3 митного посту Ізмаїл Південної митниці Міндоходів у відношенні позивача складено протокол №0262/50007/14 від 02.05.2014 року (а.с.26-27) за ознаками порушення статті 485 МК України, який став підставою для винесення спірної постанови про порушення митних правил №0262/50007/14 від 29.07.2014 року.

З висновків викладених в постанові митниці від 29.07.2014 року вбачається, що оскільки станом на 23.04.2014 року позивач мав паспорт громадянина України, в якому є відмітка про його реєстрацію постійного місця проживання на території України, тому він мав статус громадянина-резидента, а тому згідно ч.3 ст.380 МК України мав право на тимчасове ввезення зазначеного транспортного засобу лише після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

В оскаржуваній постанові Митниці зазначено, що позивач, маючи статус громадянина-резидента, при тимчасовому ввезенні на митну територію України автомобіля іноземної реєстрації заявив митному органу України, що він є громадянином Болгарії та нерезидентом, чим вчинив інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.

Згідно із службовою запискою відділу заходів регулювання ЗЕД управління митної вартості, класифікації товарів та заходів регулювання ЗЕД Південної митниці Міндоходів від 15.05.2014 року №52-03/924 у разі ввезення зазначеного транспортного засобу на митну територію України громадянином-резидентом підлягають сплаті митні платежі у розмірі 212589,07 грн..

Також в оскаржуваній постанові зазначено, що опитаний працівниками митниці за обставинами справи позивач пояснив, що він народився в с.Нагорне (Одеська область, Ренійський район), у 2009 році він отримав паспорт громадянина Болгарії з метою переїзду на постійне місце проживання до Болгарії. Автомобіль «Мерседес ML 270 CDI», д/н НОМЕР_3, придбав в Болгарії в 2013 році. До цього у нього в експлуатації перебувало 5 автомобілів, всі були вивезені через пункти пропуску Південної митниці. Під час в'їзду в Україну не надавав паспорт громадянина України, оскільки виїздив як громадянин Болгарії та в декларації зазначив, що є громадянином Болгарії.

Також судом першої інстанції встановлено, що позивач дійсно з 2009 року по цей час наряду з громадянством України має громадянство Болгарії. З моменту отримання громадянства Болгарії позивач, як громадянин цієї держави, з метою особистого користування набував право власності на декілька транспортних засобів, всі які через пукти пропуску Південної митниці (нині Одеська митниця) були ввезені на митну території України та вивезені у зворотному напрямку з метою особистого користування в режимі тимчасового ввезення до 1 року.

Про численні перетини митного кордону України у зоні діяльності Південної митниці в обох напрямках свідчать відмітки у паспортах громадянина Болгарії ОСОБА_5 від 15.06.2009 року та від 21.05.2014 року.

У 2013 році позивач, як громадянин Болгарії, придбав автомобіль марки «Мерседес ML 270 CDI», д/н НОМЕР_3, кузов № НОМЕР_2, 2002 року випуску, який зареєстровано в Болгарії, згідно свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу АДРЕСА_2.

Починаючи з 16.10.2013 року і по 23.04.2014 року включно, позивач, як громадянин Болгарії, з метою особистого користування, в режимі «тимчасового ввезення» до 1 року, 24 рази ввозив через пункти пропуску Південної митниці на територію України та вивозив у зворотному напрямку автомобіль марки «Мерседес ML 270 CDI», д/н НОМЕР_3, що підтверджується письмовою довідкою Диспетчера ЗМК та пасажирського пункту пропуску від 02.05.2014 року.

При цьому практично кожного разу строк знаходження зазначеного транспортного засобу в Україні не перевищував 10 діб.

При перетині державного кордону на зазначеному автомобілі позивачем було обрано митний режим «тимчасового ввезення» по смузі «зелений коридор», надано митному органу пакет усіх необхідних документів для поміщення транспортного засобу в цей режим, зокрема: паспорт громадянина Болгарії, посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

23.04.2014 року позивач в тому ж самому обраному ним режимі «тимчасового ввезення» по смузі «зелений коридор» ввіз в Україну зазначений транспортний засіб, а 02.05.2014 року, коли при виїзді з України митним органом було встановлено наявність у позивача наряду з паспортом громадянина Болгарії також і паспорт громадянина України, у зв'язку з чим його було переведено на смугу «червоний коридор» та складено протокол про порушення митних правил, передбачених ст.485 МК України, на підставі якого постановою від 29.07.2014 року на позивача було накладено адміністративне стягнення за вказаною статтею МК України у виді штрафу в розмірі 637767,21 грн..

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова винесена за відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у позивача мети на ухилення від сплати податків та зборів, або зменшення їх розміру, та вини у формі прямого умислу, а тому є необґрунтованою та упередженою.

Така оцінка суду першої інстанції ґрунтується на тому, що, по-перше - розмір митних платежів за автомобіль «Мерседес ML 270 CDI», д/н НОМЕР_3 в сумі 212589,07 грн., з урахуванням якої на позивача було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 637767,21 грн., було визначено на підставі Службової записки від 15.05.2014 року №52-03/924, яка є недопустимим доказом, оскільки обставини у справі, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, а таким доказом про вартість транспортного засобу, що належить позивачу, міг би бути тільки висновок експерта. По-друге - наявність у позивача громадянства Республіки Болгарія та болгарського свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на нього, навіть при його особистій реєстрації про постійне проживанні на території тимчасового ввезення в Україні та громадянства України, згідно ст.2 п. «а», ст.5 п.«b» і ст.6 Додатку С «Стамбульської конвенції про тимчасове ввезення», надавали йому право на тимчасове ввезення транспортного засобу без вимагання митного документа або гарантії.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 485 МК України, за якою позивача притягнуто до відповідальності, передбачає наступне:

Заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Як вже зазначено вище, у спірній постанові вказується на порушення позивачем ст.. 380 МК України, яка встановлює правила тимчасового ввезення транспортних засобів особистого користування на митну територію України, як громадянами-резидентами так і громадянами-нерезидентами.

Так, відповідно до ч.2 цієї статті транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу.

Згідно ч.3 вказаної статті тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Позиція відповідача полягає у тому, що позивач ввіз на територію України автомобіль «Мерседес ML 270 CDI», д/н НОМЕР_3 як громадянин Болгарії на підставі ч.2 ст.380 МК України, тобто без сплати митних платежів, хоча як громадянин Украйни позивач повинен був ввезти цей автомобіль згідно з вимогами ч.3 ст.380 МК України, тобто після сплати всіх митних платежів.

Така позиція відповідача обґрунтовується з посиланням на п.1 ст.2 Закону України «Про громадянство України», якою встановлено, що якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Колегія суддів погоджується з такою позицією відповідача, оскільки наявність у позивача громадянства України, навіть при наявності у позивача паспорта громадянина Болгарії, зобов'язувала його ввозити на територію України вищевказаний автомобіль виключно в статусі громадянина України, оскільки стаття 2 Закону України «Про громадянство України» не передбачає альтернативи у визначенні громадянства особи, яка одночасно має громадянство України та громадянство іншої держави у правових відносинах з державними органами України.

При цьому такий висновок не суперечить положенням «Стамбульської Конвенції про тимчасове ввезення», на які послався суд першої інстанції.

Так, відповідно до ст.2 п.«а», ст.5 п.«b» і ст.6 Додатку С «Стамбульської Конвенції про тимчасове ввезення» користуються правом на тимчасове ввезення відповідно до статті 2 цієї Конвенції транспортні засоби комерційного чи приватного використання. Для того, щоб можна було скористатись правами на пільги, що надаються цим Додатком, транспортні засоби приватного використання повинні бути зареєстрованими на території, яка не є територією тимчасового ввезення, на ім'я особи, яка зареєстрована або постійно проживає за межами території тимчасового ввезення, і ввозитись та використовуватись особами, які постійно проживають на такій території. Згода на тимчасове ввезення транспортних засобів надається без вимагання митного документа або гарантії.

Дана Конвенція, як міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, не встановлює інших правил, ніж ті, що встановлені статтею 2 Закону України «Про громадянство України».

Тобто, ця Конвенція не надає особі, яка одночасно має громадянство України та громадянство іншої держави, права на свій розсуд визначати в якому статусі їй виступати у правових відносинах з державними органами України - в якості громадянина України (резидента), чи в якості громадянина іншої держава (нерезидента).

Колегія суддів вважає, що позивач, як особа, що одночасно має громадянство України та громадянство Болгарії, при ввезені вищевказаного автомобіля на територію України повинен був задекларувати його як громадянин України і відповідно до вимог ч.3 ст.380 МК України сплатити необхідні митні платежі.

Дії позивача по ввезенню цього автомобіля на територію України в статусі громадянина Болгарії, тобто в якості нерезидента України, на думку колегії суддів були направлені на ухилення від сплати митних платежів, які передбачені ч.3 ст.380 МК України, а тому такі дії позивача могли бути кваліфіковані відповідачем за ст.485 МК України.

В той же час колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначений відповідачем розмір несплачених митних платежів за ввезений позивачем автомобіль «Мерседес ML 270 CDI», д/н НОМЕР_3 в сумі 212589,07 грн. не ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Як слідує з матеріалів справи та вказано у спірній постанові такий розмір митних платежів визначений на підставі службової записки відділу заходів регулювання ЗЕД управління митної вартості, класифікації товарів та заходів регулювання ЗЕД Південної митниці Міндоходів від 15.05.2014 року №52-03/924.

Відповідно до п.27 ст.4 МК України митні платежі складаються мита, акцизного податку із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції) та податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції).

Згідно Закону України «Про митний тариф України» розмір ввізного мита визначається за встановленими цим законом ставками в процентному відношенні від митної вартості.

Ставки акцизного податку визначені статтею 215 Податкового кодексу України залежно від об'єму двигуна автомобіля.

Базою оподаткування податком на додану вартість згідно ст.188 ПК України буде договірна вартість товару з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п.189.3 ст.198 ПК України ціна продажу вживаного транспортного засобу визначається: для осіб, не зареєстрованих як платники податку, виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого засобу, розрахованої суб'єктом оціночної діяльності, уповноваженим здійснювати оцінку відповідно до закону; для платників податку виходячи з договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін. (п.189.3)

Слід зазначити, що окрім ввізного мита, акцизного податку та ПДВ, в період виникнення спірних відносин при ввезені на територію України легкових автомобілів додатково сплачувались ще податок за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів та спец мито, які згідно Службової записки від 15.05.2014 року №52-03/924 не враховані при визначені суми митних платежів.

Згідно ст.51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу. Визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України у митних режимах, відмінних від митного режиму імпорту, здійснюється згідно з положеннями статей 65, 66 цього Кодексу.

Оскільки вищевказаний автомобіль ввозився на територію України у режимі, відмінному від митного режиму імпорту, то визначення митної вартості повинно було здійснюватися відповідно до положень ст.65, ст.66 МК України.

Частиною 1 ст.65 МК України визначено, що митною вартістю товарів, що ввозяться в Україну відповідно до митних режимів, відмінних від режиму імпорту, є ціна товару, зазначена у рахунку-фактурі чи рахунку-проформі. Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України та поміщуються в митні режими, відмінні від режиму імпорту (крім митного режиму транзиту) зі справлянням митних платежів, здійснюється відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Глава 9 МК України встановлює наступні методи визначення митної вартості:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, які затверджені наказом Державної митної служби України від 17.11.2005 року №1118 (у редакції наказу Державної митної служби України від 17.03.2008 року №229), вартість транспортного засобу визначається згідно з документами про право власності на цій транспортний засіб, а у разі відсутності такої інформації - згідно з висновком відділу митного органу, у зоні діяльності якої розташовано пункт пропуску через державний кордон України, через який переміщується транспортний засіб.

Такий порядок визначення вартості транспортного засобу застосовується при його ввезенні на територію України у режимі імпорту, тобто при добровільному декларування цього транспортного засобу.

У даному випадку добровільне декларування позивачем автомобіля «Мерседес ML 270 CDI», д/н НОМЕР_3 в режимі імпорту відсутнє, а визначення вартості здійснювалось в процедурі розгляду справи про порушення митних правил, проведення якої регламентовано розділом ХІХ Митного Кодексу України.

Як вірно зазичив суд першої інстанції, одним із доказів у справі про порушення митних правил згідно п.4 ч.1 ст.495 МК України може бути висновок експерта, а службова записка посадової особи митного органу не вважається доказом у справі про порушення митних правил.

Відповідно до ст.508 МК України однією із процесуальних дій у справі про порушення митних правил є експертиза, яка в свою чергу відповідно до вимог ст.515 та ст.516 МК України призначається на підставі постанови посадової особи митного органу, у провадження якої знаходиться справа про порушення митних правил, якщо для з'ясування питань, що виникають у справі про порушення митних правил, виникла потреба у спеціальних знаннях з окремих галузей науки, техніки, мистецтва, релігії тощо.

Відповідно до ст.486 МК України завданням провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування кожної справи, вирішення її з дотриманням закону. Провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій, зазначених у статті 508 цього Кодексу.

Враховуючи, що позивачем не надавались відповідачу документи про придбання вказаного транспортного засобу із зазначенням його вартості, то визначення відповідачем митної вартості цього автомобіля в процедурі розгляду справи про порушення митних правил могло бути здійснено шляхом проведення експертного дослідження.

Однак доказів того, що відповідачем було проведено відповідне експертне дослідження вартості вищевказаного автомобіля, під час якого було б враховано технічний стан автомобіля, його комплектація та пробіг, визначені джерела інформації про вартість аналогічних автомобілів, у матеріалах справи відсутні, і відповідач на такі обставини не посилається. Не містить таких даних і вищевказана Службова записка від 15.05.2014 року №52-03/924, в якій взагалі не зазначено, які саме показники брались до уваги при визначенні орієнтовної середньої митної вартості зазначеного автомобіля.

Також колегія суддів звертає увагу на той факт, що у Службовій записці від 15.05.2014 року №52-03/924 вказується про орієнтовну середню митну вартість легкового автомобіля марки «Мерседес ЕML 270 CDI», а позивач ввозив на територію України автомобіль марки «Мерседес ML 270 CDI», тобто марка автомобіля відрізняється.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначена у спірній постанові сума штрафу в розмірі 637767,21 грн., нарахована відповідачем на підставі визначеної митним органом суми несплачених митних платежів - 212589,07 грн. (212589,07 х 300% = 637767,21 грн.), правильність якої не підтверджена відповідачем належними та допустимими доказами.

Розглядаючи спір про законність притягнення особи до відповідальності за порушення митних правил у вигляді застосування до винної особи штрафу, суд повинен перевірити спірне рішення митного органу не тільки в частині доведення виявленого порушення, а також і в частині правильності нарахування фінансової санкції.

Оскільки в ході судового розгляду правильність нарахованої спірною постановою суми штрафу свого підтвердження не знайшла, колегія суддів погоджується з прийнятим судом першої інстанції рішенням про скасування спірної постанови.

Враховуючи, що судом першої інстанції була дана невірна правова оцінка діям позивача по ввезенню автомобіля «Мерседес ML 270 CDI», д/н НОМЕР_3 на територію України, однак справа по суті вирішена вірно, то постанова суду першої інстанції відповідно до ст.201 КАС України підлягає зміні в частині підстав для задоволення позову.

Також колегія суддів звертає увагу суду на те, що надаючи оцінку спірній постанові про порушення митних правил №0262/50007/14 від 29.07.2014 року та Службовій записці від 15.05.2014 року №52-03/924, суд першої інстанції не долучив до матеріалів справи належним чином засвідчені копії цих документів, в зв'язку з чим ці документи були залучені до матеріалів справи під час апеляційного перегляду даної справи.

Керуючись ст.195, ст.196, п.2 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.201, ст.207, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби задовольнити частково.

Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2015 року змінити в частині підстав для задоволення позову.

В іншій частині постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 грудня 2015 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 червня 2016 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: О.В. Лукянчук Ю.М. Градовський