Постанова № 58243877, 08.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 червня 2016 року № 826/27289/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Добрянської Я.І., суддів Кузьменко В.А., Федорчука А.Б., за участю секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу та додані до неї матеріали:

за позовом ОСОБА_1,

до відповідача-1 Державної міграційної служби України,

відповідача-2 Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві,

про зобов'язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2015 р. суддею Добрянською Я.І. відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання у справі.

В судове засідання позивач не з'явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи, однак надав до суду додаткові пояснення.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності. В обґрунтування своєї правової позиції щодо даного спору зазначав, що позивачем в порушення вимог Закону України «Про імміграцію» не додано до заяви про надання дозволу на імміграцію всіх необхідних документів.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України суд дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.11.2013 р. громадянином Королівства Нідерланди ОСОБА_1, що є засновником товариства з обмеженою відповідальністю "КД-10 ІНВЕСТ" (далі - ТОВ "КД-10 ІНВЕСТ"), на виконання п. 9.3. Статуту ТОВ "КД-10 ІНВЕСТ" було внесено іноземну інвестицію (право користування частиною будинку, що належить йому на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу будинку від 8.11.2011 р.) до статутного капіталу ТОВ "КД-10 ІНВЕСТ", що підтверджується Актом приймання-передачі майнового права до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "КД-10 ІНВЕСТ" від 11.11.2013 р.

Іноземна інвестиція була внесена до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "КД-10 ІНВЕСТ", що знаходиться за адресою м. Київ, Голосіївський р-н, вул. Кленова Долина, буд. 10, то, 13.12.2013 р.

Позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві із заявою про підтвердження інформаційного повідомлення про фактичне внесення іноземної інвестиції. Разом із Заявою Позивачем було подано пакет документів на підтвердження внесення іноземної інвестиції, перелік яких наведено в Заяві, копія якої додається.

Проте, розглянувши заяву та подані з нею документи податковий орган відмовив у здійсненні відмітки на інформаційному повідомленні про внесення іноземної інвестиції, про що виніс Рішення № 10034/10/26-50-22-02-14 від 25.12.2013 р.

Дане Рішення позивач вважаючи незаконним, таким, що порушує охоронювані законом права останнього, оскаржив до суду.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2014 року, залишену Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2014 року без змін, якою постановлено визнати протиправним та скасувати рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про відмову у здійсненні відмітки на інформаційному повідомленні про внесення іноземної інвестиції № 10034/10/26-50-22-02-14 від 25.12.2013, а також зобов'язати державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проставити відмітку на інформаційному повідомленні № 10034/10/26-50-22-02-14 від 25.12.2013 про фактичне внесення іноземної інвестиції іноземним інвестором ОСОБА_1.

Позивач в серпні 2014 року подав необхідні документи до Голосіївського районного відділу ГУ ДМС України в м. Києві для отримання дозволу на імміграцію в Україні. В 2015 році подані позивачем документи були повернуті із зазначенням «без розгляду», у зв'язку з тим, що інформаційне повідомлення не відповідає вимогам Закону України «Про імміграцію».

Вважаючи таку відповідь районного відділу ГУ ДМС України в м. Києві протиправною позивач неодноразово звертався до ГУ ДМС України та до Державної міграційної служби України з метою поновлення розгляду матеріалів справи щодо ОСОБА_1. У відповідь позивач отримав лист Державної міграційної служби України про те, що оскільки ОСОБА_1 не подано всіх необхідних документів, визначених Законом України «Про імміграцію».

Позивач вважає дії щодо відмови у наданні дозволу на імміграцію необґрунтованими та протиправними та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України "Про імміграцію" 7 червня 2001 року N 2491-III (далі - Закон N 2491-III).

Питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору України (ст. 2 Закону N 2491-III).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, зокрема, організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються (п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 6 Закону N 2491-III).

В той же час, п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону N 2491-III регламентує, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції. Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. N 1983 (далі - Порядок).

Рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають ДМС стосовно іммігрантів, які є особами, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менш як 100 тис. доларів США, що зареєстрована в установленому порядку.

Згідно Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360 Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (п. 1).

Згідно п.п. 1 п. 3 вказаного положення основними завданнями ДМС є реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Таким чином, в контексті вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що заява про надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах подається до Державної міграційної служби України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2014 р. (Суддя Клочкова Н.В., справа № 826/759/14) встановлено, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991 р. інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути права користування землею, водою, ресурсами, будинками тощо.

Також зазначено, що відповідно до ст.ст. 1, 2, 3 Закону України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р. іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав тощо. Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формі створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам тощо.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р. та ст. 2 Порядку державної реєстрації (перереєстрації) іноземних інвестицій та її анулювання затвердженого Постановою КМУ від 6.03.2013 р. № 139 (далі - Порядок державної реєстрації іноземних інвестицій) державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою Міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2014 р., Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проставлено відмітку у інформаційному повідомленні, відповідно до якої ОСОБА_1 здійснив іноземну інвестицію на загальну суму 103 040 доларів США.

Відповідач посилається у запереченнях на ту обставину, що п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» визначено, що право на отримання дозволу на імміграцію має особа, яка здійснила іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не меншу 100 тисяч доларів США, тобто, на думку відповідача, обов'язковою умовою для отримання дозволу на імміграцію повинно бути внесення саме конвертованої валюти.

Однак ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інветування» визначає, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

-іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

-валюти України - відповідно до законодавства України; { Абзац третій статті 2 в редакції Закону N 1533-VI ( 1533-17 ) від 23.06.2009 }

-будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

-акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

-грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

-будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

-прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

-інших цінностей відповідно до законодавства України.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону України «Про імміграцію» для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:

1) три фотокартки;

2) копія документа, що посвідчує особу;

3) документ про місце проживання особи;

4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);

5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. { Пункт 5 частини п'ятої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5459-VI ( 5459-17 ) від 16.10.2012).

Крім зазначених документів подаються відповідно до п. 3 ч. 7 ст. 9 Закону України «Про імміграцію» для осіб, зазначених у пункті 3 частини другої статті 4 цього Закону, - копія документа про державну реєстрацію іноземної інвестиції в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США.

Позивач разом із заявою про надання дозволу на імміграцію надав інформаційне повідомлення, відповідно до якої ОСОБА_1 здійснив іноземну інвестицію на загальну суму 103 040 доларів США.

Оскільки постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2014 р., встановлено, що ОСОБА_1 здійснив іноземну інвестицію на загальну суму 103 040 доларів США, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 124 Конституції України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Органи державної влади взагалі та державний службовець зокрема зобов'язані безумовно виконувати закони, а рішення суду має силу закону, тому підлягає виконанню негайно і не потребує виконання в примусовому порядку.

Також відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» для забезпечення правильного й однакового застосування адміністративними судами норм Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення суду Пленум Вищого адміністративного суду України постановляє дати судам такі роз'яснення, що найважливішим результатом здійснення правосуддя адміністративними судами є ухвалення судового рішення. Судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права і згідно з конституційними засадами та принципами адміністративного судочинства є обов'язковим до виконання на всій території України.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Також положеннями Постанови Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 № П-278/10 встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Таким чином, позовна вимога про зобов'язання Державну міграційну службу України видати рішення про видачу дозволу на імміграцію є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на зазначене, враховуючи протиправність відмови у видачі дозволу на імміграцію, колегія суддів дійшла висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та зобов'язання Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду про визнання здійснення іноземної інвестиції на загальну суму 103 040 доларів США, що слугує підставою для видачі дозволу на імміграцію.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Зобов'язати Державну міграційну службу України та Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду про визнання здійснення іноземної інвестиції на загальну суму 103 040 доларів США, що слугує підставою для видачі дозволу на імміграцію.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя Я.І. Добрянська

Судді В.А. Кузьменко

А.Б. Федорчук