Постанова № 58243668, 07.06.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"07" червня 2016 р. № 820/2729/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Хмелівська Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЗОЛ ІЗОЛ" до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне підприємство "Зол Ізол", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.03.2013 р. №0000292223 та №0000302223.

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі, пославшись на те, що відповідачем при проведенні перевірки не додержано вимог діючого законодавства та не дотримано, вимог податкового законодавства, а висновки акту перевірки базуються на припущеннях, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, незаконними, протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені у ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на цілком законних підставах та відповідають приписам чинного законодавства. Відповідач також наголошував на ненаданні ПП "Зол Ізол" транспортної документації на підтвердження товарного характеру здійснених поставок,у зв'язку з чим просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, встановив наступні обставини.

Так, судом встановлено, що працівниками податкової інспекції проведена виїзна позапланова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.01.2013 р. За результатами зазначеної перевірки 07.03.2013 р. контролюючим органом складено акт №213/22-204/36122586, яким зафіксовано порушення:

- п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. №334/94-ВР, а саме - встановлено завищення витрат за III квартал 2010 р. на суму 112.930,00 грн., у результаті чого донараховано податок на прибуток у сумі 28.233,00 грн., в т.ч. за III квартал 2010 р. у сумі 28.233,00 грн.;

- ст.185, ст.187, ст.188, ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2756-VI, у результаті чого донараховано податок па додану вартість у сумі 308.245,00 грн., в тому числі : за серпень 2012 р. у сумі 22.586,00 грн., за квітень 2011 р. у сумі 26.427,00 грн., за травень 2011 р. у сумі 37.381,00 грн., за червень 2011 р. у сумі 45.002,00 грн., за вересень 2011 у сумі 44.951,00 грн. за жовтень 2011 р. у сумі 15.438,00 грн., за травень 2012 р. у сумі 7.200,00 грн. за серпень 2012 р. у сумі 13.510,00 грн., за вересень 2012 р. у сумі 28.340,00грн. за жовтень 2012 р. у сумі 30.727,00 грн., за листопад 2012 р. у сумі 36.683,00 грн.

Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 22.03.2013 р. №0000292223, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 358.143,75,00 грн. (за основним платежем - 308.245,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 49.859,75 грн.), та №0000302223, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 35.292,25 грн. (за основним платежем - 28.33,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 7.058,25 грн.).

Перевіряючи відповідність оскаржуваних рішень на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України, суд дійшов таких висновків.

За підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно з підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 цієї ж статті зазначеного Кодексу розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України як господарську діяльність розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. За статтею 42 цього Кодексу підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Отже, господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2, підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення валових витрат та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими, придбання товарів (послуг) має бути здійснено з метою їх використання у господарській діяльності та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Стар Д", ПП "Нокс", ПП "Ельтан", ПФ "Меркурій", ТОВ "Промспецконсалтинг", ПП "Солар транс", ПП "Сохо плюс" , укладено договори поставки № 10/08 від 10.08.2010 року, № 14/03 від 14.03.2012 року, № 11-04-11 від 11.04.2011 року, № 01-06 від 05.05.2011 року, № 02/06 від 02.06.20111 року, № 2903-1 від 29.03.20111 року, № 20/07 від 20.07.2011 року, № 1403/2 від 14.03.2011 року, № 082511 від 25.08.2011 року, б/н від 09.04.2012 року відповідно до яких позивач придбав бензин, керосин, тальк, бітум, уайт-спирит, з метою використання у своїй господарській діяльності - виготовлення покрівельних та гідроізоляційних мастик, склад, технологія виробництва та використання яких регламентовано у ДБН.В.2.6-14-97 та ТУ У В.2.7-24.3-2349815135-001-2005.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що проведені в межах вказаних правочинів позивачем подані до суду податкові накладні, які відповідають приписам наказів ДПА України від 21.12.010 року № 969, від 01.11.2011 року № 1379, а отже у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

На підтвердження факту отримання, оприбуткування товару та подальшого його використання у власній господарській діяльності суду надані видаткові накладні, накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, накладні на внутрішнє переміщення товарів.

Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару здійснено ФОП ОСОБА_1, та ПФ « Меркурій» на підтвердження чого надано ТТН на відпуск нафтопродуктів

Проте, суд зауважує, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до валових витрат та податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту по ПДВ та валових витрат, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій (постанова ВС України від 04.09.07 р. № 07/97).

Суд звертає увагу на те, що зберігання, транспортування та облік нафтопродуктів має свої особливості в залежності від типу транспорту, яким вони транспортувались, з урахуванням чого, судом відповідно до положень ст.11 КАС України витребувані докази на підтвердження транспортування товару, зберігання, в тому числі щодо наявності у контрагентів спеціалізованих засобів для транспортування та зберігання нафтопродуктів або залучення з цією метою третіх осіб та, як наслідок, виникнення відповідних витрат, пов'язаних із таким залучення; приймання товарно-матеріальних цінностей з урахуванням вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 (далі Інструкція)

Так, в силу приписів п. 5.4.1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, яка відповідно до п. 1 є обов'язковою для всіх суб'єктів господарювання - підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців, що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України, перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Згідно з абзацом 3 підпункту 7.3.7 пункту 7.3 Інструкції на кожну завантажену цистерну, групу цистерн або маршрут оформляються залізнична накладна, дорожня відомість, її корінець і квитанція про приймання вантажу. До накладної додаються паспорт якості нафти або нафтопродукту, копія сертифіката відповідності або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні), у накладній зазначається номер аварійної картки згідно з Правилами безпеки та порядку ліквідації наслідків аварійних ситуацій з небезпечними вантажами при перевезенні їх залізничним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16.10.2000 № 567, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 23.11.2000 за № 857/5078 (далі - Правила безпеки).

Підпунктом 7.5.6 пункту 7.5 встановлено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Кількість нафти і нафтопродуктів, що приймаються для зберігання під час надходження їх залізничним транспортом, визначається на підставі актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП, а під час надходження автомобільним транспортом - на підставі ТТН. У разі відсутності нестач понад норми природних втрат допускається оформлення приймання нафтопродуктів за кількістю актами інших форм з використанням автоматичних систем оброблення інформації (пункт 14.6 Інструкції).

В судове засідання позивачем надано товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) (форма № 1-ТТН (нафтопродукт)), дослідивши зміст яких судом встановлено, що вони не містять інформації передбаченої п.п.7.5.7 Інструкції як то: номер резервуару, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства; не зазначений номер та дата довіреності на отримання вказаних ТМЦ, дати та час виїзду з підприємства-вантажовідправника та прибуття до вантажоодержувача; відсутні підписи уповноважених осіб підприємства-вантажоодержувача, тощо.

Суд також зазначає, що Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" у ред. чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Пункт 25 ч. 3 ст. 9 вказаного Закону встановлює, що ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом.

В судове засідання позивачем не надано доказів на підтвердження наявності у перевізника вказаної ліцензії.

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20° C відповідно до ГОСТ 3900.

Відповідно до п. 5.4.3 вказаної Інструкції маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі, якщо нафтопродукти в заводській упаковці. Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Положення п. 6.1 даної Інструкції передбачають, що на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою № 7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.

Для підприємств, укомплектованих для зберігання світлих нафтопродуктів винятково резервуарами місткістю до 100 м 3, ведення обліку для кожного резервуара не є обов'язковим. Відображення технологічних операцій ведеться за марками нафтопродукту.

В судове засідання позивачем також не надані сертифікати якості придбаних у контрагентів нафтопродуктів, акти про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальною особою позивача, журнал реєстрації проведення вимірювань.

Також, незважаючи на те, що позивачем на підтвердження використання придбаних нафтопродуктів у власній господарській діяльності надано накладні на внутрішнє переміщення матеріалів, відповідно до яких, як стверджує ЧП "Зол Ізол", саме ці нафтопродукти в подальшому використані у виробництві кровельних та гідроізоляційних мастик, даний факт не підтверджує, що саме отримані від вказаних контрагентів нафтопродукти використані таким чином.

Крім того суд звертає увагу на те, що здійснення бухгалтерського обліку орендних операцій з використання транспортного засобу, які регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 14 "Оренда", затвердженим наказом Мінфіну України від 28.07.2000 р. № 181 (зареєстровано в Мін'юсті України 10.08.2000 р. за № 487/4708, зі змінами та доповненнями, за текстом -ПБО 14).

Відповідно до п. 8 ПБО 14 та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291 (зареєстровано в Мін'юсті України 21.12.99 р. за № 893/4186, зі змінами та доповненнями), орендар обліковує вартість одержаного об'єкта операційної оренди на позабалансовому рахунку 01 "Орендовані необоротні активи" за вартістю, що зазначається в договорі операційної оренди. Доказів взяття позивачем на облік орендованих приміщень та обладнання, яке використовувалося під час зберігання, виготовлення кровельних та гідроізоляційних мастик, в судове засідання не надано.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки в судове засідання позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів відповідності закону спірних правочинів і реальності господарських операцій, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем помилковості висновків відповідача про порушення платником податків, а тому позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЗОЛ ІЗОЛ" до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень- відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова у повному обсязі виготовлена 10 червня 2016 року.

Суддя Спірідонов М.О.