Рішення № 58236781, 08.06.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/27414/15-ц Провадження № 22-ц/772/1717/2016Головуючий в суді першої інстанції Федчишен С. А.Категорія 8 Доповідач Рибчинський В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду

Вінницької області в складі:

головуючого: Рибчинського В.П.,

суддів: Зайцева А.Ю., Стеблюк Л.П.,

при секретарі: Топольській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою витребування майна з чужого незаконного володіння, мотивуючи свої вимоги тим, що 13.07.20.13 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1. Згідно вказаного договору у власність ОСОБА_4 перейшов житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Станом на момент продажу будинку на території будинковолодіння знаходилось рухоме майно, власником якого є ОСОБА_2, а саме: піаніно 1шт., табурет дубовий 3 шт., диван плетений (ротанг) 1 шт., стільці барні 2 шт., буфет 1 шт., шафа кухонна 1шт., самовар 1 шт., шафа - купе 1шт., верстат деревообробний 1 шт., човен 1 шт., магнітола 1 шт. Оскільки, позивачу потрібно було знайти місце, де він міг би розмістити належне йому на праві власності рухоме майно, він домовився з відповідачами, що деякий час майно перебуватиме у домоволодінні, яке ним було продано відповідачу ОСОБА_4 Просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5, ОСОБА_4 належне ОСОБА_2 та передати йому майно: піаніно 1шт., табурет дубовий 3 шт., диван плетений (ротанг) 1 шт., стільці барні 2 шт., буфет 1 шт., шафа кухонна 1шт., самовар 1 шт., шафа - купе 1шт., верстат деревообробний 1 шт., човен 1 шт., магнітола 1 шт.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила зазначене рішення скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31.03.2016 року не відповідає цим вимогам.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно договору купівлі -продажу житлового будинку від 13.07.2013 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, остання придбала житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на належній на праві власності продавцю земельній ділянці, площею 0,1558 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с.54-55).

Згідно договору купівлі - продажу земельної ділянки від 13.07.2013 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,1558 гектарів, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.70-71).

Згідно заяви ОСОБА_2 від 13.07.2013року, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П. та зареєстрованою в реєстрі за №1672, ОСОБА_2 підтвердив факт повного розрахунку за продані ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями, спорудами та земельну ділянку. Претензій матеріального, фінансового та морального характеру до ОСОБА_4 не має та в майбутньому не матиме (а.с.65).

Відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_5 від 12.12.2013 року, який знаходиться в матеріалах кримінального провадження №12013010100002119 за фактом шахрайських дій відносно ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, ОСОБА_5 дала наступні показання, 13.07.2013 року нею було придбано будинок у ОСОБА_2, який розміщений в АДРЕСА_1. Даний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами було зареєстровано на її доньку ОСОБА_4

ОСОБА_5 сплатила повну суму вартості рухомого та нерухомого майна, про що ОСОБА_2 написав заяву, що претензій матеріального, фінансового та морального характеру до ОСОБА_4 не має та в майбутньому не матиме. Ніяких усних домовленостей з приводу рухомого майна, яке знаходиться в будинку чи на земельній ділянці біля будинку не було, тому повертати будь - яке майно не буде.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів своє право власності на спірне майно, яке знаходиться у володінні відповідача.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися свою власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України, передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (п.п. 1,2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом ( ст. 328 ЦК України).

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення (ст. 658 ЦК України).

Згідно п. 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача. Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 вказує на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Зокрема суд першої інстанції вважає, що заява про повний розрахунок за нерухоме майно є доказом купівлі спірного майна ОСОБА_5 у ОСОБА_2, що суперечить дійсним обставинам справи, оскільки у жодному з документів чи то договорів, чи то заяві про розрахунок не фігурує як одна із сторін саме ОСОБА_5. Пояснення відповідача ОСОБА_5, що вона купувала спірне майно у ОСОБА_2 не знайшли документального підтвердження. Зазначає, що власником будинковолодіння є ОСОБА_4, заява була надана ОСОБА_2 про повний розрахунок та відсутність будь-яких матеріальних претензій до ОСОБА_4 як покупця нерухомого майна.

Крім того в судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 та представник відповідачів за довіреністю ОСОБА_7 при наданні суду пояснень не заперечували, що ОСОБА_2 є власником спірного майна та стверджували, що нібито купили зазначене у позові майно згідно договору, хоча два договори купівлі-продажу, які знаходяться в матеріалах справи вказують лише на то, що ОСОБА_4 купила у ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку, а тому спірне майно не є предметом договору, що укладений 13 липня 2013 року.

Зазначені доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, оскільки відповідно до заяви ОСОБА_2, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П. (а.с. 65) ОСОБА_2 стверджує факт повного розрахунку за продані ним ОСОБА_4: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, площею 0,1558 гектарів, кадастровий номер якої НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з даної заяви, вона стосується лише житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки, однак ніяким чином не стосуються рухомого майна, про яке в заяві не згадується взагалі.

Таким чином посилання суду першої інстанції на те, що зазначеною заявою підтверджується факт повного розрахунку за спірне рухоме майно є безпідставними.

Крім того в запереченнях, які подані відповідачами як до позовної заяви, так і до апеляційної скарги, а також в поясненнях, наданих ними в судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій відповідачі стверджували, що за спірне рухоме майно вони заплатили кошти. Вартість рухомого майна входить в суму коштів, які вказані в договорі купівлі-продажу житлового будинку.

Зазначені пояснення відповідачів суд апеляційної інстанції розцінює критично, оскільки в договорі купівлі-продажу житлового будинку від 13 липня 2013 року (а.с. 67) вказано, що вчинено продаж лише житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами і про продаж рухомого майна нічого не зазначено.

За таких обставин відповідачі не довели правомірність володіння спірним майном. При цьому факт належності спірного майна ОСОБА_2 відповідачі визнали, заявивши в судовому засіданні, що до укладання договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки спірне рухоме майно знаходилось у власності та користуванні ОСОБА_2

Разом з тим, при накладенні державним виконавцем арешту на спірне майно, в акті державного виконавця від 31.03.2016 року (а.с. 103-106) зазначено, що верстат деревообробний зі слів ОСОБА_5 було здано на металобрухт, т.я. він знаходився в неробочому стані, тому судова колегяі вважає, що позовні вимоги в частині витребування деревообробного верстату не підлягають задоволенню за відсутністю останнього у відповідачів.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

За правилами статті 88 ЦПК України слід стягнути судові витрати по справі з відповідачів на користь позивача відповідно до частки задоволених позовних вимог в сумі 1280,72 грн.

Керуючись ст.ст. 303,307,308,309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2016 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 частково.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належне ОСОБА_2 та передати ОСОБА_2 майно:

-піаніно - 1 шт.;

-табурет дубовий - 3 шт.;

-диван плетений - 1 шт.;

-стільці барні - 2 шт.;

-буфет - 1 шт.;

-шафа кухонна - 1 шт.;

-самовар - 1 шт.;

-шафа-купе - 1 шт.;

-човен -1 шт.;

-магнітола - 1 шт.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі в сумі 1280,72 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: В.П. Рибчинський

Судді: Зайцев А.Ю.

Стеблюк Л.П.