Ухвала суду № 58236747, 07.06.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/114/15-ц Провадження № 22-ц/772/1849/2016Головуючий в суді першої інстанції Романюк Л. Ф.Категорія 5Доповідач Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоІващука В.А., суддів: Вавшка В.С., Голоти Л.О.,при секретаріМаркевич Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача - Служби у справах дітей Вінницької міської ради; на стороні відповідачів - ОСОБА_9, про визнання права на приватизацію та визнання права власності на 1/3 частку квартири,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 травня 2015 року,

у с т а н о в и л а :

із зазначеним позовом ОСОБА_6 звернувся в суд 6 січня 2015 року.

Зазначав, що 6 липня 1991 року його батьки уклали шлюб. Він народився 7 квітня 1992 року і разом з батьками проживав, був зареєстрований в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1. В зв'язку з тим, що сім'я збільшилась, батьки позивача вирішила придбати квартиру більшого розміру, було вирішено продати однокімнатну квартиру і купити квартиру більшого розміру. В цьому також допомогла бабуся позивача, яка продала свою квартиру і надала кошти для придбання двохкімнатної квартири по АДРЕСА_2. Для того, щоб квартиру по вул. Пирогова можливо було продати швидко і не звертатись до органу опіки та піклування за дозволом на продаж, позивач з його батьками був виписаний з особистого рахунку квартири. У подальшому квартиру було приватизовано на одного батька ОСОБА_7 та продано, після чого відразу ж було придбано двохкімнатну квартиру по АДРЕСА_2.

Позивач вказав, що 10 жовтня 2007 року його батьки розлучились, Батько одружився з ОСОБА_10 і у них народилась дитина. У подальшому у його батьків виник судовий спір щодо права власності на квартиру по АДРЕСА_2, де його 29 жовтня 2013 року було притягнуто до участі у справі в якості зацікавленої особи і саме та він дізнався про те, що його незаконно позбавлено частки в приватизації квартири і права власності в придбаній квартирі.

Позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_7 ввів в оману його матір виписуючи із квартири АДРЕСА_1 неповнолітню дитину з метою приватизувати квартиру лише на себе одного, а в подальшому позбавити права власності на частку у цьому майні. Унаслідок цього його, на той час неповнолітню дитину, позбавлено шахрайським шляхом позбавлено права нам приватизацію і отримання права власності на 1/3 частку квартири по АДРЕСА_1 і в подальшому права на частку у квартирі АДРЕСА_2, яка куплена частково за рахунок коштів від продажу першої квартири. Відповідач ввів в оману Вінницький міськвиконком подаючи документи на приватизацію квартири лише на себе одного, тому виконком прийняв помилкове рішення про приватизацію квартири на одну особу - ОСОБА_7

Посилаючись на ці обставини та положення статті 55 Конституції України, статей 1,2,5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», позивач просив визнати за ним право в приватизації на 1/3 частку в квартири АДРЕСА_1, на момент її приватизації, а саме на 26 лютого 2004 року та право власності на 1/3 частку в квартирі АДРЕСА_2.

Ухвалою суду від 23 лютого 2015 року ОСОБА_9 було залучено по даній справі в якості третьої особи на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, як власника спірного житла на АДРЕСА_1 (а.с.54).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 травня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким його позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_7 заперечувала доводи апеляційної скарги через їх безпідставність та просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_8 у поданій письмовій заяві (а.с.58) зазначила, що визнає позов, а тому просить задовольнити апеляційну скаргу, рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Представник Служби у справах дітей Вінницької міської ради у поданій письмовій заяві просила розглядати справу у її відсутність та при вирішенні справи за ухвалити рішення без порушення інтересів дітей.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.

Відповідно положення статті 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Із оскаржуваного рішення суду вбачається, що таке рішення є по суті правильним, а тому скасованим бути не може.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечується сторонами, що відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 26.02.2004 року, виданого згідно з рішенням від 26 лютого 2004 року №331, квартира АДРЕСА_1, належала на праві власності ОСОБА_7 (а.с. 3, 89 том 1).

Встановлено, що станом на 01.01.2004 року в квартирі по АДРЕСА_1 було зареєстровано чотири особи: ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_13 та ОСОБА_6 Останні - ОСОБА_13 та ОСОБА_6 зареєстровані були з 25.07.2000 року по 03.12.2003 року (довідка ТОВ ЖЕО № 353 від 22.03.2013 року, а.с.7 том 1).

Відповідно до Договору купівлі - продажу від 21.07.2004 року ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_9 купила квартиру АДРЕСА_1 за 63 600 грн. (а.с.11 том 1).

Згідно з Договором купівлі - продажу від 27.07.2004 року ОСОБА_14 та ОСОБА_15 продали, а ОСОБА_7 за згодою своєї дружини ОСОБА_13 купив квартиру АДРЕСА_2 (а.с.10 том 1).

Встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_13 розірвали шлюб 10.10.2007 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 07.05.2008 року (а.с. 9 том 1).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2013 року в задоволенні позовів ОСОБА_8 до ОСОБА_7, ОСОБА_10 за участю третьої особи ОСОБА_6 про виселення та вселення, зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права власності та втрату права користування квартирою відмовлено. Позов третьої особи ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні майном задоволено частково. Усунуто перешкоди ОСОБА_6 шляхом вселення останнього в квартиру по АДРЕСА_2 (а.с. 39-40 том 1).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07 лютого 2014 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2013 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_8 про вселення та усунення перешкод ОСОБА_6 в користуванні майном шляхом вселення - скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову частково. Вселено ОСОБА_8 в квартиру АДРЕСА_2. В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_8 про усунення перешкод в користуванні майном - відмовлено. В іншій частині залишено без змін (а.с.41-42 том 1).

Вирішуючи спір та відмовляючи ОСОБА_6 у задоволенні позову, суд виходив із того, як це вбачається із змісту судового рішення, що за обраним ОСОБА_6 способом захисту права в частині вимог про визнання права на приватизацію, з урахуванням того, що спірна квартира АДРЕСА_1 передана у приватну власність в порядку її приватизації на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради №331 від 26 лютого 2004 року, належним відповідачем у справі є виконком Вінницької міської ради та позивачем обрано не вірний спосіб захисту права. Виходив із того, що заявлені вимоги про визнання права на приватизацію на 1/3 частки квартири замість вимог про визнання недійсним розпорядження органу приватизації виконкому Вінницької міської ради, не відповідають способу, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Як встановлено і це вбачається із матеріалів справи, правовстановлюючий документ (Свідоцтво на право власності на житло від 26 лютого 2004 року) на квартиру АДРЕСА_1 виданий на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради. Власник вказаної квартири - ОСОБА_7, розпорядився нею на свій розсуд продавши її 21 липня 2004 року ОСОБА_9.

Отже визнання права на в приватизації на 1/3 частку вказаної квартири не дає можливість захистити порушене право позивача на приватизацію квартири, а є по суті декларативним визнанням його права яке фактично не відновлює право позивача на приватизацію.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання права власності на 1/3 частку в квартирі АДРЕСА_2, суд виходив із того, як це вбачається із змісту рішення, позивачем не доведені обставини на які він посилався обгрунтовуючи вказані вимоги, оскільки вказана спірна квартира рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07 лютого 2014 року визнана спільно нажитим майном колишнього подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а тому є їх спільною сумісною власністю в силу статті 60 СК України (а.с.41-42 том 1). У вказаному судовому спорі приймав участь й позивач ОСОБА_6 через що встановлені обставини у справі є обов'язковими для нього.

З такими висновками суду слід погодитись, оскільки із матеріалів справи також вбачається, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів щодо свого права власності на вказану спірну квартиру і зокрема саме у 1/3 частці через те, що квартира куплена за гроші від продажу іншої, а саме квартири АДРЕСА_1 у м. Вінниці.

Перевіряючи законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності з положеннями статті 303 ЦПК України, колегія суддів керується також положенням частини 4 статті 338 ЦПК України згідно з яким висновки і мотиви, я яких судом касаційної інстанції скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року рішення Апеляційного суду Вінницької області від 17 вересня 2015 року у цій справі скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Новим розглядом встановлено, що позивач був зареєстрований разом із своїми батьками в квартирі АДРЕСА_1. 3 грудня 2003 року він разом із матір'ю ОСОБА_13 виписаний з квартири (а.с.7).

З 24 вересня 2004 року ОСОБА_6 прописаний в квартирі АДРЕСА_2 (а.с.45 том 1).

Встановлено і не заперечується сторонами, що ОСОБА_6 на час приватизації квартири станом на 26 лютого 2004 року не був зареєстрований (прописаний) разом із матір'ю за вказаною адресою.

Разом із тим, відсутність прописки у житловому приміщенні не є тією обставиною через яку неповнолітня дитина може бути позбавлена права на приватизацію житла право користування яким вона мала.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XІІ) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону № 2482-XІІ у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.

Відповідно до частини 3 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Встановлено, що права на проживання в квартирі АДРЕСА_1 неповнолітній ОСОБА_6 станом на 26 лютого 2004 року не втрачав, оскільки постійно проживав там з своїми батьками аж до продажу цієї квартири та переселення з батьками в квартиру АДРЕСА_2.

Отже, на момент приватизації квартири АДРЕСА_1 та видачі відповідачу Свідоцтва про право власності на житло від 26 лютого 2004 року позивач мав право користування цим житлом і відповідно мав право на його приватизацію у належній йому частці.

Проте, встановлене судом і зокрема наявність права позивача на приватизацію вказаного житла станом на 26 лютого 2004 року не є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання його права в приватизації на 1/3 частку в квартирі АДРЕСА_1, оскільки ним неправильно обрано спосіб захисту свого права.

Вказана позовна вимога про визнання права в приватизації на 1/3 частку в квартирі АДРЕСА_1 за своїм змістом та суттю є вимогою про встановлення факту, який за положеннями Цивільного процесуального кодексу України у позовному провадженні розглянутим бути не може, оскільки заявником у поданій заяві не ставиться питання про належний спосіб захисту цивільного права.

Через зазначене вище доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду. Такі доводи не дають підстав для скасування правильного по суті рішення та ухвалення нового про задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Прикладів порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, апеляційна скарга не містить.

Не може бути підставою для скасування рішення суду й відмова судом у задоволенні позову через пропущення позовної давності вже після відмови у позові по суті заявлених вимог. Пропуск позовної давності, як підстава для відмови у задоволенні позову, не змінює основних підстав відмови у задоволенні позову по суті заявлених вимог.

Отже, рішення суду першої інстанції є правильним та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 травня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підпис/ В.А. Іващук

/підпис/ В.С. Вавшко

/підпис/ Л.О. Голота

Згідно з оригіналом

Суддя В.А. Іващук