Рішення № 58236620, 06.06.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 130/2053/15-ц Провадження № 22-ц/772/1318/2016Головуючий в суді першої інстанції Сенько Л. Ю.Категорія 44 Доповідач Сало Т. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого Сало Т.Б., суддів: Жданкіна В.В., Медяного В.М., секретар - Агеєва Г.В., за участі: ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення, -

встановила:

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищевказаним позовом, в якому просила усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_6, шляхом вселення ОСОБА_2 в дану квартиру; усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_6, шляхом виселення ОСОБА_6 з даної квартири; стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 5000 грн.; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 5000 грн. та судові витрати.

Позов мотивовано тим, що у власності позивача перебуває 9/15 частки спірної квартири, а відповідач - ОСОБА_7 є власником 1/15 частки квартири.

Домовленості між ними про порядок володіння та користування зазначеною квартирою не досягнуто.

В 2013 році відповідачі вселились в квартиру АДРЕСА_1, в якій до цього часу проживала ОСОБА_2 з батьком - ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Відповідач ОСОБА_6 вселилась в дану квартиру незаконно, оскільки згоду на вселення позивач не надавала. ОСОБА_6 не сплачувала за комунальні послуги. Відповідачі зайняли всі жилі приміщення в даній квартирі, і замінивши замки та недопускаючи до квартири, чинять перешкоди позивачу, як власнику, в користуванні даною квартирою.

Протиправна поведінка відповідачів завдає позивачу моральної шкоди, що полягає в душевних стражданнях, оскільки, не маючи доступу до приміщення, яке належить йому на праві власності, не тільки не може користуватись своїм майном, але й був позбавлений можливості надавати допомогу непрацездатному хворому батькові, піклуватись про нього, спілкуватись з ним та дати можливість поспілкуватись з ним його внуку.

Цивільний позов в частині вимог про виселення відповідачів ухвалою суду першої інстанції залишено без розгляду.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 лютого 2016 року позов задоволено частково. Усунуто перешкоди в користуванні квартирою шляхом вселення ОСОБА_9 в квартиру АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1000 грн, 2500 грн. витрат на правову допомогу та 487,2 грн. судового збору.

Стягнуто ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1000 грн., 2500 грн. витрат на правову допомогу та 487,2 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_4подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, а у задоволенні позову відмовити.

Скаргу мотивовано тим, що рішення суду є необґрунтованим та ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, позивачем не доведено факту чинення перешкод у доступі до квартири; також судом не враховано, що відповідач володіє майном на праві спадкової власності за заповітом, суд не оцінив та не врахував докази, надані відповідачем.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що трикімнатна квартира АДРЕСА_3 загальною площею 74,4 м2 належить позивачу ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності. Частка ОСОБА_2 складає 9/15, частка відповідача ОСОБА_4 1/15. Дані обставини сторонами не заперечувались.

Відповідно до копії довідки Комунального підприємства «Жмеринкакомунсервіс» №1957 від 22.06.2015 року, з ІНФОРМАЦІЯ_2 року в спірній квартирі зареєстровані дві особи: ОСОБА_2 та її син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25.06.2014 року, яке набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_11, про припинення права власності на 1/15 частини квартири, визнання права власності на 1/15 частину зазначеної квартири відмовлено.

Відповідно до копії довідки Комунального підприємства «Жмеринкакомунсервіс» №3137 від 03.11.2015 року (а.с. 98) в спірній квартирі проживає ОСОБА_4 без реєстрації. Зазначене також підтверджується актом комісії в складі паспортиста ОСОБА_12 та майстра участка ОСОБА_13 за заявою ОСОБА_4 від 03.11.2015 року (а.с.100).

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність спору між позивачем та ОСОБА_4, які є рідними сестрами, з приводу користування квартирою. При цьому, судом першої інстанції були прийнятті акти, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Таким чином, суд першої інстанції прийняв ці докази до уваги, вирішуючи даний спір.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність спору між сестрами, які є співвласниками спірної квартири, оскільки підтверджується зібраними по справі доказами.

Доказами доведено, що ОСОБА_4 проживала в спірній квартирі разом зі своєю дочкою - ОСОБА_6, яка в подальшому виїхала з даної кварти на навчання в інше місто і нас час розгляду справи працювала в м. Харкові.

Неможливість ОСОБА_14 попасти до спірної квартири підтверджується багатьма Актами складеними різними людьми з участю позивача.

Серед безліч актів є акт, складений представниками КП «Жмеринкакомунсервіс» (а.с. 124), в якому стверджується, що позивач не змогла відчинити двері квартири своїм ключем.

Інші акти схожі за своїм змістом, і теж підтверджують неможливість позивача відчинити двері своїми ключами, оскільки замки були змінені.

Відповідно до акта від 17.12.2015 року (а.с. 201-203) та розписки ОСОБА_9 остання 17.12.2015 року отримала від ОСОБА_4 ключ від нижнього замка вхідних дверей квартири АДРЕСА_4 (а.с.204). Відповідно до актів від 09.01.2016 року, 17.12.2015 року та пояснень ОСОБА_2 даним ключем вона не може відкрити двері в зв'язку із наявністю ключа з внутрішньої сторони та верхній замок з внутрішньої сторони мав защіпку, яка не давала змогу відкрити верхній замок дверей.

Іншими доказами у даній справі були показання свідків, які теж повністю, або частково підтверджували обставини викладені в позові та згаданих актах.

Хоча були допитані свідки, які пояснили протилежне - ніхто перешкод ОСОБА_2 не чинив і замків не міняв. Інші свідки нічого з спірних обставин пояснити не змогли.

Суд першої інстанції за клопотанням учасників процесу, надавав термін для їх примирення, якого сторони не досягли. Факт подальшого перешкоджання ОСОБА_2 увійти до квартири АДРЕСА_5 позивач підтвердила актами від 09.01.2016 року (а.с. 190), від 19.12.2015 року (а.с.191 -192), від 17.12.2015 року (а.с.193-196) від 20.12.2015 року (а.с.198-199), від 24.12.2015 року (а.с.200).

При розгляді справи в апеляційній інстанції судом теж було запропоновано примиритись та вирішити спір мирним шляхом, однак безрезультатно.

Колегія суддів дослідивши вказані у рішенні суду першої інстанції докази, прийшла до переконання, що спір з приводу вселення позивача існує і права позивача, як власника квартири, порушуються, і даний спір, іншим способом, ніж за рішенням суду, вирішити буде неможливо.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Стаття150 ЖК України, стверджує, що власник житла має право використовувати це житло для власного проживання.

Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Слід зазначити, що ОСОБА_6 рішення суду першої інстанції не апелювала, а тому в частині рішення суду першої інстанції, яке стосується її, апеляційним судом не досліджувалось.

Твердження ОСОБА_4 про те, що судові витрати у виді витрат на правову допомогу нічим не підтверджуються, є безпідставним, оскільки в матеріалах справи є копія угоди № 16 від 10 липня 2015 року, в якій вказується розмір гонорару в сумі 5000 грн. та копія прибуткового касового ордеру № 16 від 10 липня 2015 року про отримання адвокатом від ОСОБА_2 коштів в розмірі 5000 грн.

Крім того, суд першої інстанції, перевіряючи обґрунтованість розміру винагороди та встановлюючи граничний розмір витрат на правову допомогу, керуючись Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», встановив, що розмір гонорару та граничний розмір майже співпадають, а тому підлягає стягнення в розмірі вказаному у прибутковому ордері.

Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди, то вона не підлягає задоволенню, так як позивач не довела чим підтверджується факт заподіяння їй моральних чи фізичних страждань, що є обов'язковою умовою відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди». Крім того, колегія суддів, прийшовши до такого висновку, приймає до уваги той факт, що спір з приводу користування спірною квартирою виник між рідними сестрами одразу після смерті їх батька, в червні 2015 року. Також встановлено, що позивач являється власником іншої квартири в м. Жмеринка, в якій в основному і проживала. Медичні документи надані позивачем не беруться до уваги, оскільки не доводять причинно-наслідкового зв'язку між наявністю шкоди, про яку стверджує позивач та діями відповідачів. Позивач не довела крайньої необхідності вселення в спірну квартиру.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, вирішив поділити розмір судових витрат в рівних частинах з двох позивачів, з чим погоджується колегія суддів.

Так як ОСОБА_6, рішення суду не оскаржувала, колегія суддів прийшла до висновку, про відмову в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди лише до ОСОБА_4. В решті рішення суду, колегія суддів вирішила залишити без змін.

Отже, висновки суду щодо стягнення моральної шкоди не відповідають обставинам справи, що у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 лютого 2016 року змінити.

В задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підпис/ /підпис/

Згідно з оригіналом: