Вирок № 58233571, 09.06.2016, Лисичанський міський суд Луганської області

у.н. 415/2057/16-к

н.п. 1-кп/415/343/16

ВИРОК

Іменем України

"09" червня 2016 р. м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючої судді Старікової М.М.

за участю:

секретаря Чобанян О.М.

прокурора Тіщенко А.М.

обвинуваченого ОСОБА_1

потерпілої ОСОБА_2

потерпілої ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016130240000591 від 07.03.2016 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Лисичанська, Луганської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не працюючого, не одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не має, інвалідом не являється, раніше судимого: 31.10.2011 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч.ч.1, 2 ст. 185, ч. 2 ст.190 КК України до 2 років позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України, звільнений від відбування покарання з випробувальним строком на 1 рік; 13.02.2012 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. ч. 2, 3 ст. 185, ч.1 ст.70 КК України до 3 років позбавлення волі, відповідно до ст..71 КК України приєднано покарання за вироком Лисичанського міського суду від 31.10.2011 року у вигляді 2 років позбавлення волі та остаточно призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі 27 листопада 2014 року за ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 14 листопада 2014 року, на підставі ст.81 КК України, умовно-достроково на не відбутий строк 1 рік 1 місяць 9 днів, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч.2, 3 ст. 185 КК України.

В С Т А Н О В И В:

В ніч з 6 на 7 березня 2016 року, ОСОБА_1, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу зайшов на подвір'я будинку АДРЕСА_2, яке не мало огорожі, звідки повторно, таємно викрав пральну машину марки «Донбас» вартістю, згідно висновку товарознавчої експертизи №74 від 20 квітня 2016 року, 300 гривень, яка належить ОСОБА_2, чим спричинив останній майнову шкоду на вказану суму.

Приблизно в середині березня 2016 року, більш точна дата та час в ході досудового розслідування та під час судового розгляду не встановлені, ОСОБА_1, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, через паркан, проник на подвір'я будинку АДРЕСА_3, звідки повторно, таємно викрав майно, яке належить потерпілій ОСОБА_4, а саме: - газову пічку марки «Брест - 1457-02» - вартістю 1000 гривень; - чавунну ванну, розміром 150х70 см - вартістю 300 гривень, чим спричинив потерпілій майнову шкоду, відповідно до висновку товарознавчої експертизи № 75 від 20 квітня 2016, на загальну суму 1300 гривень.

01 квітня 2016 року, в період часу з 11 години до 13 години, ОСОБА_1 маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом розбиття віконного скла проник до будинку АДРЕСА_1, звідки повторно, таємно викрав майно, яке належить потерпілій ОСОБА_3, а саме: - швейну машинку «ПМЗ», вартістю - 520 гривень; - алюмінієву каструлю, ємкістю 10 літрів, вартістю - 250 гривень; - алюмінієву каструлю-виварку, ємкістю 20 літрів, вартістю - 500 гривень, чим спричинив потерпілій майнову шкоду, відповідно до висновку товарознавчої експертизи №78 від 20 квітня 2016, на загальну суму 1270 гривень.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 та ч. 3 ст. 185 КК України при обставинах, викладених у обвинувальному акті, визнав повністю, та зазначив, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, описаного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Від надання пояснень у вільній формі відповідно до ст. 63 Конституції України в судовому засіданні відмовився, відповідаючи на питання суду зазначив, що дійсно в ніч з 6 на 7 березня 2016 зайшов на подвір'я будинку АДРЕСА_2, яке не мало огорожі, звідки викрав пральну машину марки «Донбас». В середині березня 2016 року, через паркан проник на подвір'я будинку АДРЕСА_3, звідки викрав газову пічку марки «Брест» та чавунну ванну. 01 квітня 2016 року, в період часу з 11 години до 13 години, розбив віконне скло та проник до будинку АДРЕСА_1, звідки викрав швейну машинку «ПМЗ», алюмінієву каструлю та алюмінієву каструлю-виварку. Все викрадене майно здавав на металобрухт, кошти витратив на особисті потреби. Під час вчинення злочинів спиртні напої не вживав. Матеріальні збитки потерпілим не відшкодував, оскільки не має роботи. В скоєному щиро кається, просив суд надати йому шанс на виправлення та не позбавляти його свободи.

Потерпіла ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, надала суду письмову заяву в якій просила розглядати кримінальне провадження за її відсутністю, матеріальний збиток їй не відшкодований, до обвинуваченого ОСОБА_1 цивільний позов заявляти не буде, покарання просила призначити на розсуд суду.

Потерпіла ОСОБА_2 суду пояснила, що 08 березня 2016 року зранку виявила, на її подвір'ї будинку АДРЕСА_2, яке не мало огорожі, відсутня пральна машина марки «Донбас». Обвинувачений ОСОБА_1 ніяких дій, щодо відшкодування їй майнової шкоди не вчиняв. Щодо призначення покарання погодилася з думкою прокурора.

Потерпіла ОСОБА_3, якій судом роз'яснено зміст ст.63 Конституції України, суду пояснила, що 01 квітня 2016 року від молодшого брата ОСОБА_5 їй стало відомо, з їхнього будинку АДРЕСА_1, шляхом розбиття віконного скла було викрадено швейну машинку «ПМЗ», алюмінієву каструлю та алюмінієву каструлю-виварку. Ій відомо, що крадіжку вчинив її брат ОСОБА_1, який після звільнення з місць позбавлення волі веде аморальний спосіб життя: ніде не працює, зловживає спиртними напоями Від слідчого під розписку їй повернули швейну машинку «ПМЗ». Щодо призначення покарання погодилася з думкою прокурора.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінальних правопорушеннях при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі і обвинувачений та потерпілі, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши учасникам процесу положення ст.349 ч.3 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ст.349 ч.3 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд, допитавши обвинуваченого, потерпілих та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що вина ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна (крадіжки), вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у сховище та житло, повністю доведена в судовому засіданні, а його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 185 та за ч. 3 ст. 185 КК України.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст.65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії середньої тяжкості та тяжких злочинів;

- особу винного, який не працює, має постійне місце проживання, неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, знаходиться на обліку у лікаря нарколога з приводу алкоголізму (а.с.162), у побуті за місцем мешкання характеризується задовільно (а.с.163), раніше судимий, (а.с. 164-165-а), та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

В якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1, згідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття, визнання вини.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 67 КК України, суд не вбачає.

Суд не визнає у якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого рецидив злочинів, зазначену в обвинувальному акті, оскільки відповідно до п. 19 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року якщо рецидив злочинів утворює одночасно їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК України як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, яка його обтяжує.

Суд також не визнає у якості обставин, що обтяжує покарання обвинуваченого вчинення злочину у стані алкогольного сп'янінні, зазначену стороною обвинувачення у обвинувальному акті, оскільки під час досудового розслідування так і під час судового провадження дана обставина не знайшла своє підтвердження.

На підставі вищевикладеного, враховуючи суспільну небезпеку вчинених злочинів, кількість епізодів злочинної діяльності та вимоги, передбачені ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєний злочин призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів та беручи до уваги дані про особу обвинуваченого та його репутацію, який не працює, зловживає спиртними напоями з приводу чого перебуває на обліку у лікаря нарколога, маючи незняті та непогашені судимості за вчинення умисних корисливих злочинів, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив умисні злочини проти власності, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до злочинів середньої тяжкості та тяжких злочинів, ніяких дій спрямованих на відшкодування завданої шкоди потерпілим не вчиняв, що свідчить про антисоціальну спрямованість особи обвинуваченого, його схильність до вчинення кримінальних правопорушень, з урахуванням думки потерпілих, щодо призначення покарання, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе лише із застосуванням покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства - у виді позбавлення волі.

При цьому, суд, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, приймаючи до уваги обставини, що пом'якшують покарання - визнання вини та щире каяття обвинуваченого ОСОБА_1, який в судовому засіданні вибачався перед потерпілими за скоєне, відсутність обставин, що його обтяжують, а також те, що за місцем проживання ОСОБА_1 характеризується задовільно, вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_1 мінімальну міру покарання у виді позбавлення волі, передбачену санкціями ч.2 та ч.3 ст.185 КК України, що, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.

У зв'язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_1 скоїв більш одного злочину, при призначенні останньому остаточного покарання, суд вважає за необхідне застосувати вимоги ст.70 ч.1 КК України, призначивши обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, за сукупністю злочинів, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину та являлись передумовою для застосування вимог ст. 69 КК України судом не встановлено. Підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням суд не вбачає.

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 суд не вбачає, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили.

Цивільний позов у встановленому законом порядку потерпілими не пред'явлені, що не позбавляє права останніми відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України звернутися до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.122, ч. 2 ст. 124 КПК України у зв'язку з проведенням під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 дактилоскопічної експертизи (а.с. 125-133), витрати у сумі 527 (п'ятсот двадцять сім ) 76 копійок (а.с.124) на залучення експертів - підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_1 в дохід держави (одержувач - УДКСУ у місті Лисичанську (місто Лисичанськ) 24060300, № рахунку 31117115700051, іден. код одержувача 37800278, банк одержувача, МФО - ГУДКСУ у Луганській області, 804013).

Відповідно до ст. 100 КПК України речові докази по справі:

- швейна машинка «ПМЗ» що згідно розписки знаходиться на зберіганні у потерпілої ОСОБА_3 (а.с.154) - підлягає поверненню власнику - потерпілій ОСОБА_3

Керуючись ч. 3 ст. 349,ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.185 ч.2, 185 ч.3 КК України і призначити йому покарання:

- за ст.185 ч.2 КК України - у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки;

- за ст.185 ч.3 КК України - у виді позбавлення волі строком на 3 ( три) роки.

На підставі ст.70 ч.1 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Початок строку відбування покарання обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати за проведення дактилоскопічної експертизи у сумі 527 (п'ятсот двадцять сім ) гривень 76 копійок (одержувач - УДКСУ у місті Лисичанську (місто Лисичанськ) 24060300, № рахунку 31117115700051, іден. код одержувача 37800278, банк одержувача, МФО - ГУДКСУ у Луганській області, 804013).

Речові докази: швейна машинка «ПМЗ» що згідно розписки знаходиться на зберіганні у потерпілої ОСОБА_3 - повернути власнику - потерпілій ОСОБА_3

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд Луганської області.

Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та направити потерпілій ОСОБА_4 в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова