Рішення № 58232694, 31.05.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8331/15-ц

Провадження № 2/344/1296/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

31 травня 2016 р. м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.

за участі секретаря Прокопів С.Р.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано, що позивачка надала відповідачу позику в сумі 4000 доларів США, про що відповідач видав розписку і зобов`язався повернути спірні грошові кошти. Однак відповідач не виконав свого обов`язку, а тому позивачка просила суд стягнути з нього суму боргу, 3 % річних, 20000 гривень моральної шкоди, 1000 гривень витрат на правову допомогу.

В судовому засіданні позивачка підтримала позов з підстав, що в ньому зазначені.

Належним чином повідомлений відповідач потворно не прибув в судове засідання, надав письмове пояснення, в якому заперечив позов та просив викликати свідка.

Однак в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Пономарьов проти України (Заява № 3236/03) вказано: ... сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі "ОСОБА_3 проти України" (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). Відповідач належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду спору за його участі. Отже він реалізував своє право на безпосередню участь в судовому засіданні. Також у відповідача було достатньо часу для подання суду доказів та обґрунтування їх заперечення і спростування позову.

Відповідно до п. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

В клопотанні про виклик свідка відповідач не вказав, які саме показання про фактичні обставини спору може повідомити вказаний свідок і яким чином вони стосуватимуться даного спору.

В судовому засіданні позивачка не заперечила присутність свідка при складенні розписки та надала пояснення про те, що розписку видано відповідачем на підтвердження наданої позики до часу складенні відповідної розписки; розписку складено за присутності свідка, але грошові кошти на час складення розписки не передавались, оскільки їх було передано раніше.

Крім цього відповідно до ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України спірний договір позики підлягав укладенню в письмовій формі.

Отже клопотання відповідача спрямовано на отримання недопустимого доказу, оскільки встановлення обставин у зазначений відповідачем спосіб доказування прямо заборонено процесуальним законом.

Судом встановлено наступні обставини.

24/03/2014 р. відповідач склав розписку, відповідно до змісту якої він отримав від позивачки 4000 доларів США на пилораму та обіцяв повернути їх при продажі пилорами.

За умови не визначення відповідачем чітких обставин повернення грошових коштів термін їх повернення визначається на підставі ЦК України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже саме у спосіб видачі відповідачем спірної розписки встановлюється факт отримання відповідачем від позивача спірних грошових коштів та обов`язок з їх повернення.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В п. 1 ст. 1050 ЦК України вказано, що, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно достатей 549-552цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У правовій позиції Верховного Суду України від у справі № 6-79 цс 14 вказано, що відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобовязанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

За змістом ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене у цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст.6, ч. 1 ст.627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки закон ст. ст. 536, 1048 ЦК України визначає, що плата за користування чужими грішми встановлюється і нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.

За змістом ст. ст. 526, 527 ЦК України належним виконанням зобовязання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобовязання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

Аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст.192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобовязання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і його виконання є національна валюта України гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобовязання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

На 31/05/2016 р. НБУ встановив курс долара США 25,1660 гривень за 1 долар.

785,75 доларів США складає 16631,18 гривень.

4000 доларів США складає 100664 гривень.

В ст. 60 ЦПК України вказано, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так відповідач не надав суду жодного доказу на спростування позову. Однак відповідно до п. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачка висунула відповідачу вимогу повернути отримані ним в позику грошові кошти. Проте відповідач на вимогу позивача не повернув позику.

Разом з цим відповідно до п. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

В ст. 1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах вказано, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Однак позивачка взагалі не надала суду будь-якого доказу про надання їй послуг правового характеру, не довела перед судом належними доказами безпосередній перелік правових послуг, вартість кожної із послуг правового характеру, які були надані. Перед судом не доведено не перевищення вартості відповідних послуг понад встановлений законом розмір суми її граничної компенсації.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Таким чином позивачкою не надано суду доказів надання їй правової допомоги, а тому саме позивачка позбавила суд можливості встановити відповідні обставини.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Отже обов`язок доказування обставин завдання шкоди, її розміру, обґрунтованого розрахунку розміру покладено на позивача.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Так позивачем не доведено перед судом обставин заподіяння моральної шкоди. Позивачем взагалі не зазначено в позовній заяві в чому саме полягає моральна, шкода, яку вона просила компенсувати за рахунок відповідача.

В позовній заяві відсутній будь-який розрахунок моральної шкоди.

Законом не передбачено правових підстав для компенсації моральної шкоди у випадку не виконання зобов`язання. Невиконання зобов`язання не може завдати моральну шкоду саме по собі.

Необхідно зазначити, що відповідно до п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В п. 2 ст. 13 ЦК України зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 3 ст. 13 ЦК України).

В п. 6 ст. 13 ЦК України вказано, що у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до п. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Таким чином позов підлягає задоволенню виключно в частині стягнення з відповідача суми позики та 3% річних з підстав та у межах, що вказані в позовній заяві.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 100664 гривень, 16631,18 гривень 3 % річних;

в іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його постановив у разі подання заяви протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з дня його проголошення. У разі відсутності сторін, під час проголошення судового рішення подається апеляційна скарга протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Головуючий суддя С.О. Бородовський