Ухвала суду № 58232400, 06.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4853/16 Справа № 183/1086/15 Головуючий у 1 й інстанції - Дубовенко І. Г. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія44

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Каратаєвої Л.О., Ткаченко І.Ю.

при секретарі - Григор'євій В.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, діючої також в інтересах малолітнього ОСОБА_4 за участю третьої особи Служби у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області про виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки на квартиру АДРЕСА_1.

Банк надіслав відповідачам повідомлення, в якому пропонував відповідно до положення ст. 40 Закону України «Про іпотеку» в тридцятиденний строк добровільно звільнити квартиру, однак вказана вимога відповідачами не виконана, а тому позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 91-95).

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог (а.с.100-102).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами, що 25 вересня 2007 року між ЗАТ «ПриватБанк» правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти у сумі 38 400 доларів США зі сплатою 12 процентів за користування кредитом, строком до 26 вересня 2032 року.

З метою забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором, 25 вересня 2008 року сторони уклали договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 24 березня 2012 року становить 78 811,07 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ - 629 361,56 грн.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року, яке набрало законної сили 21 серпня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - кватиру, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, пл. Леніна, 14/17.

Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС ЦДМС України в Дніпропетровській області від 18 березня 2015 року ОСОБА_2 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2. Інших відомостей, щодо його перебування, тимчасового проживання в квартирі АДРЕСА_1, суду не надано.

Згідно відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС ЦДМС України в Дніпропетровській області від 06 квітня 2015 року - ОСОБА_3 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, яка є єдиним місцем проживання їх з малолітньою дитиною ОСОБА_4

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення, є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 цього Кодексу регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч.2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Установивши у справі, що ОСОБА_2 не мешкає у спірній квартирі, яка була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів із зазначеної квартири без надання їм іншого тимчасового житла.

Доводи апеляційної скарги про можливість виселення ОСОБА_3 з малолітньою дитиною ОСОБА_4 без надання їм іншого житлового приміщення не знаходять свого підтвердження, оскільки спростовуються вимогами ч.4 ст.109 ЖК УРСР.

Саме до цього зводяться правові висновки, зроблені Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 18 березня 2015 року (справа № 6-39цс15), яка згідно зі статтею 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, що зобов'язані узгодити свою судову практику з рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, доводи приведені в апеляційній скарзі про порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно положенням ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»- відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

Л.О. Каратаєва

І.Ю. Ткаченко