Ухвала суду № 58228067, 10.06.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2304/16 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко Л.І.

Є.У.№ 334/934/15-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

При секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Санаторій Нива», ТОВ «Твердиня» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 18 січня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнював і уточнював. Зазначав, що з 15 вересня по 12 листопада 2014 року працював директором ТОВ «Санаторій Нива» та був звільнений з посади за ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Посилаючись на те, що в день звільнення остаточний розрахунок з ним не проведений, просив суд на підставі ст.ст. 116,117 КЗпП України стягнути з відповідачів заборгованість із заробітної плати у розмірі 2606 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 56 473,20 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України ).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбовляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Встановлено, що позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, має вищу юридичну освіту, з листопада 1994 року працював в органах прокуратури, звідки звільнився 9 квітня 2014 року за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (а.с.8-13, 30).

Наказом №66-к від 15 серпня 2014 року на підставі протоколу зборів учасників ТОВ «Санаторій Нива» від 14 серпня 2014 року ОСОБА_3 призначено на посаду директора санаторія з 15 серпня 2014 року за умовами контракту з наданням всіх прав та обовязків директора (а.с.7,14).

Того ж дня між ТОВ «Санаторій Нива» і ОСОБА_3 було укладено контракт, за яким останнього прийнято на роботу в товариство на посаду директора з 15 серпня 2014 року з випробувальним строком три місяці (а.с.15-16).

Наказом від 1 вересня 2014 року № 68-к у звязку із зменшенням обсягів роботи підприємства ОСОБА_3 як директор ТОВ «Санаторій Нива» перевів себе з 1 вересня 2014 року на неповний робочий тиждень з робочим днем 6 годин і оплатою праці за фактично відпрацьований час від схемного посадового окладу 5103 грн. (а.см.32).

Своїм наказом від 1 листопада 2014 року №110-к ОСОБА_3 перевів себе на посаду директора на 0,25 ставки з окладом 1275, 75 грн. в місяць з основним графіком роботи (а.с.33).

Наказом №115-К від 12 листопада 2014 року ОСОБА_3 звільнено з роботи за ст.38 КЗпП України за власним бажанням (а.с.28-29).

Вказані накази занесені до книги реєстрації кадрових наказів, на стор. 37 і 38 якої містяться відповідні записи за №№68, 110 і 115 (а.с.52-55).

У відповідності з цими наказами обліковувався робочий час директора товариства, що підтверджується оглянутими в засіданні апеляційного суду табелями обліку робочого часу за серпень-листопад 2014 року, копії яких додані до матеріалів справи.

Відповідно до довідок ТОВ «Санаторій Нива» №20 від 16.02.2015 р. і №35 від 17.03.2015 р. за період роботи у товаристві ОСОБА_3 нараховано і виплачено заробітну плату за серпень 2014 року у розмірі 2052, 43 грн. 1 ставка; за вересень і жовтень 2014 року по 3078,64 грн. 0,75 ставки; за листопад 1309,33 грн. 0,25 ставки і компенсації невикористаної відпустки (а.с.34, 51, 56).

Факт виплати заробітної плати у вказаних розмірах підтверджується відомостями на виплату грошей працівникам товариства, завіреними ОСОБА_3 як керівником товариства, на яких напроти прізвища ОСОБА_3 також міститься його підпис про отримання нарахованих коштів (а.с.35-44).

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.ст. 22, 24, 29, 48-49, 139, 159, 160, 169, 235 КЗпП України, ст.ст. 3-4, 8, 10- 11, 14- 15, 58-60, 88, 107, 2 212-215 ЦПК України та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача у цій справі.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що зміни до контракту не вносилися, накази про зміну режиму своєї роботи і встановлення неповного робочого часу ОСОБА_3 не підписував, про їх існування не знав, являються неспроможними.

За умовами контракту роботодавець зобовязаний не обмежувати компетенцію і права працівника, передбачені Статутом товариства і контрактом; оплачувати робітникові заробітну плату згідно штатному розкладу( п. 2.1 Контракту).

Робітник зобовязаний здійснювати оперативне керування фінансово-господарською діяльністю товариства, яка визначається Статутом товариства, контрактом, а також виконувати усні і письмові вказівки роботодавця, колективного договору, правила внутрішнього трудового розпорядку; організовувати виробничо-господарську діяльність товариства (п.2.2 Контракту).

За виконання обовязків, передбачених контрактом, робітникові встановлюється посадовий оклад згідно штатному розкладу товариства у розмірі 5100 грн. Для робітника встановлюється ненормований робочий день (п.п. 3.1, 4.1 Контракту).

Визначення ОСОБА_3 як директором товариства скороченого режиму своєї роботи не суперечить умовам контракту.

Допустимих доказів на підтвердження доводів про підробку свого підпису на відповідних наказах матеріали справи не містять, призначена у справі судова почеркознавча експертиза (а.с.72) повернута суду експертною установою без виконання у звязку з відмовою позивача, який заявляв клопотання про її призначення, сплатити її вартість.

Накази про зміну режиму своєї роботи видавалися позивачем ОСОБА_3 як директором санаторію в межах його компетенції у відповідності з його посадовими обовязками, завірені його підписом. При отриманні заробітної плати у вересні і жовтні 2014 року ОСОБА_3 і як посадова особа, яка затверджувала відомості на виплату заробітної плати всім працівникам товариства, і як працівник цього товариства був обізнаний про зменшення його посадового окладу пропорційно відпрацьованому часу.

У передбаченому законом порядку вказані накази ОСОБА_3 не оспорені, судом не скасовані.

Не здійснення ОСОБА_3 як директором товариства контролю за веденням журналу обліку наказів за табелями обліку робочого часу не є підставою для висновку про їх підробку.

Інші доводи апеляційної скарги являються неспроможними і виходять за межі позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції є вірними. Розглядаючи спір, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 212-214 ЦПК України, повно, всебічно та обєктивно зясував обставини справи на які посилалися сторони, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу, та закон, що їх регулює.

Керуючись ст. ст. 307,308,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2016 року по цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: