Рішення № 58226803, 10.06.2016, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2016 року м. Мукачево Справа №303/2250/16-ц

2/303/1265/16

Номер рядка стат.звіту -26

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого судді Кость В.В.

при секретарі Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево цивільну справу

за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

до відповідача ОСОБА_1

про стягнення кредитної заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», з урахуванням уточненої позовної заяви (а.с. 84-86), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з нього кредитної заборгованості у сумі 3511,83 грн., яка складається із нарахованих відсотків за період з 07.04.2013 по 07.04.2016.

Як на підставу для задоволення вищевказаних позовних вимог, банківська установа посилається на те, що в процесі цивільно правової реалізації укладеного між позивачем та відповідачем договору кредиту, зобовязання позичальника перед банківською установою зі сплати кредиту та інших нарахувань залишилися невиконаними.

Представник позивача у судове засідання не зявився, оскільки заявив клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 3, зворот).

Поряд з цим, на підставі поданого суду пояснення (а.с. 79-83), уповноважений представник позивача пояснив, що закінчення терміну дії кредитної картки, виданої на імя відповідача не свідчить про закінчення дії кредитного договору, оскільки за Умовами та Правилами надання банківських послуг (надалі - Умови), його дія продовжується на кожні 12 місяців (щорічно), за умов відсутності підстав для його припинення. Відповідач у відповідності до п. 9.12 Умов, не звертався до банку із вимогою про припинення кредитного договору, тому його строк автоматично продовжувався, і наразі він спливає лише 25.06.2016.

Також, представник позивача наголосив на тому, що строк дії договору та строк дії картки не співпадають.

Відповідач та його представник у судове засідання також не зявилися, натомість від представника відповідача надійшла до суду заява про розгляд справи без їх участі (а.с. 40).

При цьому, у поданому в письмовому запереченні на позов та заяві (а.с. 33-34, 36), представник відповідача просив застосувати до вимог позивача строки позовної давності, з наведенням ряду правових позицій Верховного Суду України, які містяться в постановах від 19.03.2014 (справа №6-14цс14), від 18.06.2014 (справа №6-61цс14) та від 11.02.2015 (справа №6-240цс14).

Дослідивши подані по справі доказові матеріали у контексті із запереченнями представника відповідача, суд констатує наступне.

25 червня 2004 року на підставі анкети заяви на одержання кредитної картки та додаткової угоди (а.с. 6) ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач (надалі Банк) надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 3000,00 грн., зі сплатою за користування кредитним лімітом 3% на місяць.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як свідчать подані по справі доказові матеріали (розрахунок, а.с. 87), відповідач взятих на себе зобовязань зі сплати процентів за користування кредитними коштами не виконав, внаслідок чого утворилася заявлена до стягнення сума заборгованості.

Поряд з цим, стороною по справі, в особі належним чином уповноваженого представника, заявлено клопотання про застосування до позовних вимог банківської установи строку позовної давності (а.с. 33-34, 36).

По відношенню до заявленого клопотання, у контексті з доводами та запереченнями учасників судового процесу, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

У постановах від 19.03.2014 №6-14цс14, від 17.09.2014 №6-95цс14 та від 30.09.2015 №6-154цс15, Верховний Суд України визначив правову позицію відносно того, що при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 Цивільного кодексу України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до умов договору, оформленого на підставі анкети заяви на одержання кредитної картки та додаткової угоди від 25.06.2004, кінцевий термін виконання кредитного зобовязання (період дії кредитного ліміту) відповідає строку дії картки. Строк дії картки в договорі визначений до червня 2006 року (Анкета-заява, а.с. 6, пояснення, а.с. 90, довідка, а.с. 91, розписка, 93).

Отже, перебіг позовної давності у позивача для звернення до суду з вказаним позовом почався з кінця червня 2006 року. Таким чином, банківська установа вправі була реалізувати своє право на стягнення кредитної заборгованості (в т.ч. і відсотків) за укладеним з відповідачем договором протягом трьох років з настання вищевказаної дати. Однак, із такими вимогами позивач звернувся до суду лише 11.04.2016 року, внаслідок чого пропустив строк позовної давності.

Вищевказаний висновок суду у повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, що міститься в постанові від 22.10.2014 №6-127цс14, яка в силу правових приписів, зазначених у ст. 214, ст. 3607 Цивільного процесуального кодексу України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Аргументи та доводи представника позивача відносно продовження дії кредитного договору кожного разу на 12 місяців, з посиланням на п. 9.12 Умов, судом відхиляються, оскільки автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобовязання, тому продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає.

Вказаний висновок також зазначений у постанові Верховного Суду України від 22.10.2014 №6-127цс14.

Крім того, жодних доказів про письмове погодження відповідачем продовження строку дії картки матеріали справи не містять.

Відсутніми у справі є також і фактичні дані, які б свідчили про письмове погодження позивача на застосування до спірних правовідносин саме Умов та правил надання банківських послуг і про їх дію червні 2004 року, оскільки кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У спірній по справі ситуації, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови та відносно того, що такі є складовою частиною укладеного між сторонами договору, і відповідачем вони підписані.

Саме до такого висновку прийшов Верховний Суд України, переглядаючи у порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, заяви про перегляд судових рішень у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (постанова від 11.02.2015 по справі №6-240цс14).

Таким чином, з урахуванням відсутності доказів щодо переривання відповідачем строку позовної давності, суд приходить до висновку про необхідність відмови позивачу у задоволенні поданого ним позову, у звязку з пропуском вказаної.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 8, 10, 11, 14, 57-60, 212-215, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовити повністю.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали учать у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В. Кость