Рішення № 58226218, 31.05.2016, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/4754/15-ц

Провадження №2/265/39/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2016 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Костромітіної О. О.,

за участю секретаря Куксенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 28505,68 гривень. В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 14.06.2012 року було визнано право спільної сумісної власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на домоволодіння АДРЕСА_1 за кожним по 1\2 частки даного домоволодіння. Прийняття такого рішення було обґрунтовано судом тим, що суд дійшов до переконання, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 протягом вересня 2000 року - березня 2011 року склалися та відбувалися усталені відносини, що притаманні подружжю. За таких обставин, суд вважає за необхідне застосувати до виниклих правовідносин положення ст. 74 СК України, та як наслідок положення глави 8 цього Кодексу, які регулюють підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, при цьому суд враховує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у будь-якому іншому шлюбі протягом спільного проживання не перебували.

Вищевказане домоволодіння було придбано за кредитні грошові кошти, що підтверджується кредитним договором № 014/11-185/ 98120 від 03.02.2006 року, укладеному між ОСОБА_1 та АПП Банком «Аваль», та договором іпотеки № 014/11-185/ 98120 від 03.02.2006 року.

Під час укладання договору купівлі-продажу будинку 03.02.2006 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 була відібрана письмова згода від ОСОБА_2, зареєстрована в реєстрі за № 159, на укладання вказаного договору за гроші, які були набуті під час перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Вважає, що з урахуванням того, що домоволодіння було придбано за кредитні гроші, ОСОБА_2 відповідно до ч.4 ст. 65 СК України повинна компенсувати йому 1\2 частину грошових коштів, сплачених ним за кредитним договором, оскільки на час укладання договору купівлі-продажу будинку він мешкав з нею однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Просив суд стягнути з відповідачки на його користь 24 000 гривень. Протягом розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги (а.с.25,36,140, 227). В остаточній редакції позовних вимог вказує на те, що згідно довідки АТ «Райфайзен Банк Аваль» від 29.09.2015 року про операції за кредитом ним в період з березня 2011 року (момент припинення сімейних відносин з відповідачкою, що установлено рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 14.06.2012 року) по червень 2014 року включно сплачено у вигляді процентів за користуванням кредитними грошима 2216,26 доларів США, квитанціями підтверджується 1860 доларів США, а на 356,29 доларів США квитанції відсутні.

Відповідно до умов договору валютою кредиту є долари США. Вважає, що відповідно до вимог ст. 533 ЦК України з відповідачки підлягає стягненню на його користь 27814,30 гривень, що складає в еквіваленті 2216,29 доларів США по курсу 25,10 гривень за один долар США: 2.

Крім того, відповідно до п.п.3.7,5.6 та 9.2 кредитного договору обов'язковими умовами надання кредиту було страхування життя позичальника або страхування від нещасних випадків. За вищевказаний період ним сплачено відповідно до квитанцій 1383 гривень,1/2 частини складає 691,38 гривень, яка підлягає стягненню з відповідачки. Просив стягнути з відповідачки всього 28505,68 гривень.

У судовому засідання позивач та його представник адвокат Оснач Л.О. повністю підтримали позовні вимоги в остаточній редакції та надали пояснення аналогічні змісту позовних вимог. Просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Крім того суду додали, що оскільки кредит було оформлено на його ім'я, то він нікому в порядку, передбаченому ч.1 ст. 528 ЦК України, не доручав виконання своїх обов'язків перед банком за умовами кредитного договору. Саме ним за кредитним договори сплачено у вигляді процентів за користуванням кредитними грошима 2216,26 доларів США, тому ОСОБА_2 відповідно до ч.4 ст. 65 СК України повинна компенсувати йому 1\2 частину грошових коштів, сплачених ним за кредитним договором.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 позовні вимоги не визнали та суду пояснили, що дійсно між позивачем та АПП Банком «Аваль» укладено кредитний договір № 014/11-185/ 98120 від 03.02.2006 року на суму 30600 доларів США, що еквівалентно 154530 гривень, та договір іпотеки № 014/11-185/ 98120 від 03.02.2006 року. Поручителем за даним кредитним договором є ОСОБА_2 При придбанні вищевказаного будинку була домовленість між ОСОБА_2 та позивачем, що будинок буде належати їм в рівних долях, так як сторони купили цей будинок за особисті кошти. Однак оформити право власності в рівних долях вони не змогли, так як Банк вимагав, щоб право власності було оформлено на особу, яка взяла кредит.

Однією сім'єю з позивачем ОСОБА_2 не проживала та рішенням Апеляційного суду Донецької області від 18 лютого 2014 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволені позову про встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю с вересня 2000 року по березень 2011 року без реєстрації шлюбу, тому на правовідносини, які виникли між позивачем та нею не можуть застосовуватися вимоги СК України, а повинні застосовуватися вимоги ст. 553-554 ЦК України, оскільки вона є поручителем за даним кредитним договором.

Вважає, що не має ніяких юридичних підстав для стягнення з неї на користь ОСОБА_1 суми грошових коштів, сплачених ним як позичальником у вигляді процентів за кредитом, оскільки рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 14.06.2012 року було відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 про розділ кредитних зобов'язань ОСОБА_1 по кредитному договору від 03.02.2006 року між нею та позивачем, тим самим вже було вирішено спір про розподіл кредитних зобов'язань, що є підставою для відмови позовних вимог.

Крім того зазначали, що ОСОБА_2 розуміла, що несе солідарну відповідальність за погашення кредиту, тому вона здійснювала оплату тіла кредиту з 2006 року по 2010 рік, що підтверджується квитанціями. Всього вона сплатила 33 365,60 доларів США: тіло кредиту 24590,83 доларів США, проценти 8774,77 доларів США, а ОСОБА_1 вніс 3325,74 доларів США. Станом на 15.05.2010 року тіло кредиту виплачено достроково, що підтверджується випискою банку, залишок кредиту у розмірі 4842,19 доларів США повинен сплачувати позивач. Оскільки рішенням суду за нею визнано право власності на 1\2 частину вищевказаного будинку, а вона сплатила більшу частину кредитних коштів, тому зобов'язання по сплаті 1\2 частини кредитних коштів виконані нею в повному обсязі. Відповідальність по сплаті залишку заборгованості за кредитом повинен нести позивач.

Також вважають, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом. Вимоги про стягнення платежів пред'явлені за період с березня 2011 року по червень 2014 року, а ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 16.07.2015 року, коли сплинув строк позовної давності. Про те, що ОСОБА_2 не сплачує проценти по кредиту ОСОБА_1 знав як від неї самої, так і знав про це щомісячно, при внесенні ним грошей в оплату суми процентів, тому просила застосувати до позовних вимог строк позовної давності. При цьому представник відповідачки суду вказувала, що у разі застосування строків позовної давності нарахування за відсотками по кредиту, які підлягають стягненню з відповідачки повинні здійснюватися з серпня 2012 року, оскільки останній платіж ОСОБА_1 здійснив 10.07.2012 року.

Крім того зазначали, що сума сплачених процентів у розмірі 2216,26 доларів США не підтверджена доказами. Згідно виписки банку за період з 9 березня 2011 року по червень 2014 року сплачено процентів в загальній сумі 1962,77 доларів США. Згідно квитанцій наданих ОСОБА_7 ним було потрачено 16469,52 гривень для сплати процентів в сумі 1962,77 доларів США. Оскільки він сплачував проценти в гривнях, то зобов'язання повинно бути виражено тільки в гривні за курсом долару США на час внесення ОСОБА_1 платежів, відповідно до ч.1 ст. 524 ЦК України.

Вважають необґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про стягнення 1\2 частини суми за страхування, оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено обов'язкове страхування за життя та здоров'я позичальника. ОСОБА_2 не є стороною по договору страхування життя ОСОБА_1 Вказаний договір він уклав без згоди ОСОБА_2 та не узгоджував з нею платежі за страхування свого життя. З документів вбачається, що ОСОБА_1 поніс затрати на страхування життя в 2013 році 193,43 гривень, в 2014 році 181,01 гривень, а всього 374,44 гривень, а не 1383,77 гривень як він вказує в позовній заяві. Просили суд відмовити у задоволені позову.

Вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Судом встановлено, що дійсно між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір № 014/11-185/ 98120 від 03.02.2006 року на суму 30600 доларів США, що еквівалентно 154530 гривень, та договір іпотеки № 014/11-185/ 98120 від 03.02.2006 року( а.с.13,14).

Поручителем за даним кредитним договором є ОСОБА_2 Дані обставини сторонами не оспорювалися.

Згідно положень кредитного договору № 014/11-185/ 98120 від 03.02.2006 року ОСОБА_1 надано кредитні кошти для придбання будинку АДРЕСА_1.

Під час укладання договору купівлі-продажу будинку 03.02.2006 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 була відібрана письмова згода від ОСОБА_2, зареєстрована в реєстрі за № 159, на укладання вказаного договору за гроші, які були набуті під час перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 14.06.2012 року, яке є чинним, було визнано право спільної сумісної власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1. на домоволодіння АДРЕСА_1 за кожним по 1\2 частки даного домоволодіння. Прийняття такого рішення було обґрунтовано судом тим, що суд дійшов до переконання, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 протягом вересня 2000 року - березня 2011 року склалися та відбувалися усталені відносини, що притаманні подружжю. За таких обставин, суд вважає за необхідне застосувати до виниклих правовідносин положення ст. 74 СК України, та як наслідок положення глави 8 цього Кодексу, які регулюють підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, при цьому суд враховує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у будь-якому іншому шлюбі протягом спільного проживання не перебували ( а.с.6,8).

В цьому рішенні зазначено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 27 лютого 2012 року, що набрало чинності 13 березня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено, з останнього стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_10 З вказаного рішення вбачається, що позивачка звернулася до суду із позовом, в якому зазначила, що з ОСОБА_1 проживала фактично сім'єю протягом вересня 2000 року-березня 2011 року, під час сімейних відносин у них народилась дитина, в свою чергу відповідач по справі та його представник проти обставин, що стали підставою для стягнення аліментів не заперечували.

Вищевказані обставини, встановлені вищезазначеним рішенням суду, не підлягають доказуванню в сенсі ст. 61 ЦПК України.

Згідно виписки Банку по операції за кредитом, яку позивач та його представник вважають належним доказом позовних вимог, з 9 березня 2011 року по червень 2014 року ОСОБА_1 сплачено проценти за кредитним договором в сумі 1962,77 доларів, а не 2216,26 доларів, як вказано позивачем в позовній заяві( а.с.122-125).

Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Під майном ч. 1 ст. 190 ЦК України має на увазі окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Отже, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов'язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.

Судом установлено, що за кошти, одержані ОСОБА_1 за укладеним в період сумісного проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 кредитним договором з банком, в інтересах сім'ї, було придбано будинок АДРЕСА_1, який рішенням суду визнано об'єктом права спільної сумісної власності, та в якому проживає ОСОБА_2 з дитиною.

Аналізуючи вищевикладені норми права суд приходить до висновку, що вищезазначений кредитний договір створив обов'язки щодо повернення кредиту і для ОСОБА_2 та остання повинна нести відповідальність перед позивачем за сплачені ним проценти за кредитним договором.

Дана позиція суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України по справі N 6-57цс13.

За таких обставин суд вважає необґрунтованою позицію відповідачки та її представника, що на правовідносини, які виникли між позивачем та нею не можуть застосовуватися вимоги СК України, а повинно застосовуватися вимоги ст. 553-554 ЦК України, оскільки вона є поручителем за даним кредитним договором.

Також суд вважає необґрунтованою позицію відповідачки та її представника, що вона здійснювала оплату тіла кредиту з 2006 року по 2010 рік, що підтверджується квитанціями у розмірі 33 365,60 доларів США: тіло кредиту 24590,83 доларів США , проценти 8774,77 доларів США, тому зобов'язання по сплаті 1\2 частини кредитних коштів виконані нею в повному обсязі та вона не повинна нести відповідальність перед ОСОБА_1, оскільки кредитний договір було оформлено на ім'я останнього, та він в порядку, передбаченому ч.1 ст. 528 ЦК України, нікому не доручав виконання своїх обов'язків перед банком за умовами кредитного договору. Саме ним за кредитним договори сплачено у вигляді процентів за користуванням кредитними грошима 1962,77 доларів США, тому ОСОБА_2 відповідно до ч.4 ст. 65 СК України повинна компенсувати йому 1\2 частину грошових коштів, сплачених ним за кредитним договором.

Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до умов кредитному договору валютою кредиту є долари США, тому суд вважає, що відповідно до вимог ст. 533 ЦК України з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача 1\2 частина сплачених ним процентів в гривнях в еквіваленті 25,10 гривень за один долар США за курсом долару США на час ухвалення рішення, у зв'язку з чим вважає позицію відповідачки та її представника, що дане зобов'язання повинно бути виражено у гривнях за курсом долару США на час внесення ОСОБА_1 процентів, а не за курсом долару США на час ухвалення рішення, необґрунтованою та не приймає її до уваги при вирішенні спору по суті.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальна позовна давність відповідно до ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Статею 267 ЦК України передбачено, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник заявили про застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 16.07.2015 року про стягнення платежів за період с березня 2011 року по червень 2014 року, та був обізнаний, що ОСОБА_2 не сплачує проценти по кредиту щомісячно при внесенні ним грошей в оплату суми процентів, суд дійшов до висновку про задоволення заяви відповідачки про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_1 та стягує з відповідачки на користь відповідача 1/2 частини сплачених процентів в межах строків позовної давності за період з 13.08.2012 року по червень 2014 року у сумі 13915,31 гривень, що еквівалентно 554,40 доларів США (1108,79 доларів США сплачені ОСОБА_1 проценти з серпня 2012 року по червень 2014 року : 2) за курсом Національного Банку України 25,10 гривень за один долар США, внаслідок чого частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2

При цьому суд не знаходить правових підстав у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки суми страхових виплат, пов'язаних зі страхуванням життя позичальника ОСОБА_1 у розмірі 691,38 (1387,77 гривень : 2), оскільки в розрахунок страхових виплат позивач включив страхові внески по добровільному страхуванню майна (а.с. 145-150) у розмірі 664,48 гривень, які не передбачені кредитним договором, та страхові внески по договору добровільного страхуванню за життя та здоров'я позичальника ( а.с. 151) у розмірі 374,44 гривень, відповідно до наданих позивачем квитанцій, за яким вигодонабувачем є Банк, та даний договір укладався не в інтересах сім'ї, а в інтересах вигодонабувача та застрахованої особи, якою є позивач ОСОБА_1, внаслідок чого суд відмовляє у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 243,60 гривень.

Керуючись ст. 213-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 28505,68 гривень, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 13915,31 гривень.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 243,60 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його оголошення або у разі неприсутності сторін під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.О.Костромітіна