Рішення № 58222600, 06.06.2016, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/5361/15-ц

Провадження № 2/552/38/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.06.2016 року Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Кузіної Ж.В.

при секретарі Павленко Л.М.

за участю позивача за первісним позовом ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача за первісним позовом ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтави цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили право на користування жилим приміщенням , за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» про визнання недійсним рішення про оформлення права власності на житло та визнання права власності , суд,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення посилаючись на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано. Рішенням Київського райсуду м. Полтави від 24.02.1989 року за нею визнано право на частину паєнакопичень в ЖБК «Лтава» в сумі 2037,25 крб. та вона вселена в АДРЕСА_1. Проте відповідач створював неможливі умови для спільного проживання в даній квартирі , а тому вона вимушена тимчасово виїхати з даної квартири. На даний час відповідач не дає позивачу ключі від квартири, створює перешкоди у користуванні житловим приміщенням.

Відповідач ОСОБА_3 звернувся з зустрічними позовними вимогами до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання їх такими, що втратили право на користування АДРЕСА_1 посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 з 1989 року виїхала на постійне місце проживання до свого чоловіка ОСОБА_6 , де з ним постійно проживала, у них народилась дочка ОСОБА_5 Відповідач ОСОБА_1 з 1989 року у спірній квартирі не проживає, її речі відсутні, участі в утриманні квартири , проведенні ремонту будинку не приймає. Відповідач ОСОБА_5 не поселялась у дану квартиру та як наслідок ніколи в ній взагалі не проживала після розірвання шлюбу, її речі відсутні, не приймала участі в її утриманні.

Позивачем ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги, а саме про визнання недійсним рішення про оформлення права власності на житло та визнання права власності. Заяву обґрунтовувала тим, що 10 січня 1992 року видано свідоцтво НОМЕР_1 на право особистої власності на спірну квартиру на ім'я ОСОБА_3 Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Київської районної у м. Полтаві ради № 600 від 17.12.1991 року. Про вказані обставини їй стало відомо під час розгляду справи. Відповідач ОСОБА_3 діяв недобросовісно, а саме не повідомив, що за ОСОБА_1 визнано право власності на частину паєнакопичень , які сплачені у порід шлюбу, а тому як свідоцтво так і рішення повинно бути визнано недійсними. ОСОБА_1 з 30.03.1989 року є членом ЖБК «Лтава», а тому відповідно до Закону України «Про власність» , що діяв на той час набула право власності на частину спірної квартири. Просила визнати за нею право на частку у паєнагромадженні у розмірі 381, 50 грн., що сплачені нею з особистих коштів. Визнати недійсним рішення виконкому Київської райради № 600 від 17.12.1991 року, скасувати свідоцтво НОМЕР_1 про право власності на квартиру АДРЕСА_1, що видане на ім'я ОСОБА_3, скасувати реєстрацію права власності на дану квартиру, визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину спірної квартири, залишити у власності ОСОБА_3 ? частину даної квартири та усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні даним житловим приміщенням шляхом вселення.

Ухвалою суду від 28 січня 2016 року цивільні справи об'єднані в одне провадження.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та пояснила, що немає іншого житла , відповідач своїми діями позбавляє її права користування квартирою. По мірі можливості нею сплачувались кошти в рахунок утримання квартири. Нею особисто, після розірвання шлюбу сплачено 381 грн. 50 коп. паєнагромаджень, квитанції про сплату даної суми немає. Просила задовольнити її позовні вимоги, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала повністю та пояснила, що позивач є власником спірної квартири, а тому її позовні вимоги підлягають задоволенню з підстав викладених у позовній заяві. Позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала, вважає їх безпідставними та просила відмовити у їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_3 свої позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та пояснив, що після рішення суду ним передані кошти у розмірі 2037,25 крб. у присутності свідків, розписка про отримання коштів не складалась. ОСОБА_1 у 1989 році виїхала на постійне місце проживання до ОСОБА_6, забрала з квартири всі свої речі, будь-якої участі в утриманні житлового приміщення та витрат на утримання будинку не несла. Просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_3 підтримала та просила задовольнити. Позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, просила застосувати строк позовної давності, оскільки позов пред'явлений через 21 рік після закінчення строку протягом якого вона могла звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Відповідач ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала та пояснила, що вона з часу реєстрації у спірній квартирі ніколи не проживала та взагалі не була у даній квартирі, у неї тому речі її відсутні. Вона знає, що дана квартира належить також і її матері, там вона зареєстрована. Просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3

Представники відповідачів виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, представник Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, ПП ПБТІ «Інвентаризатор» та представник третьої особи ЖБК «Лтава» в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належно, причина неявки невідома.

У судовому засіданні 17 червня 2016 року представники відповідачів виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради та Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради позовні вимоги не визнали та пояснили, що по наданим документи було прийнято рішення виконкому та видане свідоцтво про право власності, у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.

Суд, заслухавши сторони, свідків, дослідивши докази по справі, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1968 року, який розірвано 05 липня 1988 року.

Згідно рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 лютого 1989 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про втрату право на житлове приміщення, зустрічному позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення, розподілу паю в ЖБК «Лтава» та встановлення порядку користування житловим приміщенням вселено ОСОБА_1 в АДРЕСА_1, відмовлено ОСОБА_3 в позові про втрату права ОСОБА_1 на житлове приміщення в даній квартирі. Визнано за ОСОБА_1 право на частину паю в ЖБК «Лтава» в сумі 2037 крб. 25 коп. В позові про визначення порядку користування житловим приміщенням відмовлено. Рішення набрало законної сили.

Частиною 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, даним рішенням суду вставлено, що станом на час припинення шлюбних відносин між сторонами сума сплачених ними спільно , у період шлюбу, паєнакопичень склала 4074 грн. 50 коп.

Після розподілу між сторонами паєнакопичень, відповідач ОСОБА_3 продовжив самостійно вносити внески в рахунок виплати паю за спірну квартиру , що підтверджується зібраними доказами по справі.

Вказані обставини підтвердили у судовому засіданні і свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8

Питання організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів, користування жилими приміщеннями та набуття права власності на квартири у будинках ЖБК , на час виникнення правовідносин між сторонами, регулюється ЖК УРСР, Законом «Про власність», Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 р. № 186, статутом кооперативу та іншими актами про ЖБК.

Згідно рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради № 600 від 17 грудня 1991 року вирішено оформити право особистої власності на квартири в кооперативах на членів кооперативу, які повністю виплатити пайовий внесок, згідно списку, що додається до цього рішення. У зазначеному списку під № 41 зазначений ОСОБА_3, ЖБК «Лтава», АДРЕСА_1.

Відповідно до свідоцтва НОМЕР_1 на право особистої власності на жилий будинок виданого 10 січня 1992 року Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на праві особистої власності.

Згідно зі ст. 15 Закону УРСР від 7 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність» (набрав чинності з 15 квітня 1991 року, втратив чинність згідно із Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-У) член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режиму спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів.

Рішенням Київського райсуду м. Полтави від 24 лютого 1989 року визнано за ОСОБА_1 право на частину паю в розмірі в сумі 2037 крб. 25 коп.

Враховуючи викладене, обставини, що встановлені рішенням суду від 24 лютого 1989 року, а саме, що в період проживання однією сім'єю сторонами зі спільного бюджету сплачено пайових внесків у сумі 4074 грн. 50 коп., інша частина пайових внесків сплачена відповідачем ОСОБА_3 після фактичного припинення шлюбних відносин - розірвання шлюбу , тому зазначена сума паєнакопичень є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набута у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а тому поділу підлягає майно подружжя, наявне на час припинення спільного ведення господарства.

При повному внесенні пайових внесків за квартиру, надану члену житлово-будівельного кооперативу, в особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири залежно від належної частки у паєнагромадженні на час припинення спільного ведення господарства.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 не визнавав право власності позивача ОСОБА_1 на частину спірної квартири, посилався, що ним після прийняття рішення суду у 1989 році сплачені позивачу ОСОБА_1 сума паєнакопичення у розмірі 2037 крб. 25 коп., проте суду належних доказів на підтвердження зазначених обставин надано не було. До того ж, відповідач ОСОБА_3 не звертався з позовом до ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірну квартиру в цілому після сплати коштів у розмірі 2037 крб. 25 коп.

Оскільки відповідач ОСОБА_3 не визнає право власності позивача ОСОБА_1 на частину спірної квартири, її порушене право підлягає захисту тільки в частині розміру сплачених нею паєнакопичень за спірну квартиру, на які за рішенням суду за нею визнане право власності.

Пунктом 43 Примірного Статуту ЖБК затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 року № 186 ( далі Статуту) , що діяв на час виникнення спірних правовідносин визначено, що поділ квартири між членом житлово-будівельного кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя можливо виділити ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а при відсутності згоди - за рішенням суду. Угода між колишнім подружжям про поділ паю є обов'язковою для кооперативу і виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів при вирішенні питання про членство іншого з подружжя в кооперативі. При наявності рішення суду про поділ паю особа визнається членом кооперативу з моменту набрання рішенням суду законної чинності. Якщо поділити квартиру неможливо, один з колишнього подружжя, за яким визнано право на частину паєнагромадження, вправі вимагати від другого, який є членом житлово-будівельного кооперативу, виплати йому суми, що відповідає його частині паєнагромадження. Після одержання зазначеної компенсації він зобов'язаний звільнити займане приміщення, а в разі відмови - підлягає виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Отже, позивач ОСОБА_1 є членом ЖБК «Лтава» з часу набрання рішенням суду від 24 лютого 1989 року законної сили, яким поділено пай між сторонами та суду не надано доказів, що нею отримана сума паю у розмірі 2037,25 грн. від відповідача ОСОБА_3 Суд своїм рішенням підтверджує юридичний факт визнання членом кооперативу того з колишнього подружжя, за яким визнано право на частину паю, а тому звернення ОСОБА_1 з заявою про прийняття її в члени кооперативу законодавством не передбачено.

Пунктом 50 Статуту визначені випадки виключення члена житлово-будівельного кооперативу з кооперативу, проте як вбачається з пояснень в судовому засіданні , що надані сторонами та свідками, досліджених матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 на час розгляду справи є членом ЖБК «Лтава» та в установленому порядку не виключена зі складу членів кооперативу .

Пунктом 57 Статуту передбачає випадки визнання члена сім'ї ЖБК, якому належить право на частину паєнагромадження таким , що втратив право користування на жиле приміщення.

Проте, позивач ОСОБА_1 є членом ЖБК «Лтава», їй належить частина паю, а тому на неї не розповсюджується положення закону щодо визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме АДРЕСА_1.

За таких обставин, суд не може прийняти до уваги пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10. ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_13 з приводу не проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.6 Постанови від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» щодо розгляду спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід враховувати, що після завершення сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право на частку в праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні.

Посилання ОСОБА_1 про сплату нею особисто , після розірвання шлюбу та визнання за нею права власності на частину паєнакопичень за рішенням суду , коштів в сумі 381, 50 руб не можуть бути взяті до уваги, оскільки жодного доказу у підтвердження вказаної обставини вона не надала , належними доказами цієї обставини, відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, є надання платіжних документів на вказану суму.

Отже позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спірну квартиру у розмірі ? частини , з врахуванням досліджених доказів підлягають частковому задоволенню, а саме за позивачем ОСОБА_1 підлягає визнання право власності на 21/50 частину, а за відповідачем ОСОБА_3 - 29/50 частини квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 24 від 22 квітня 2016 року частка ОСОБА_14 у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 у паєнагромадженні в сумі 2037 руб. 25 коп. від загальної суми паєнагромадження 4837 руб. 50 коп. складає 21/50 частини.

Враховуючи висновок експертизи, частка відповідача ОСОБА_3 у даній квартирі складає 29/50 частини.

А тому, позовна вимога про визнання недійсним рішення виконкому Київської райради № 600 від 17.12.1991 року в частині оформлення документів та видачі свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 підлягають частковому задоволенню.

Частково підлягають задоволенню позовні вимоги щодо скасування свідоцтва НОМЕР_1 про право власності на квартиру АДРЕСА_1, що видане на ім'я ОСОБА_3, скасування реєстрації права власності на дану квартиру.

ОСОБА_3, а також ОСОБА_1 на підставі Закону України « Про власність», який був чинним на час видачі свідоцтва про право власності на квартиру, мали рівні права на отримання спірної квартири у власність відповідно до розміру сплачених ними паєнакопичень за квартиру , а у зв»язку з визнанням за ОСОБА_1 права власності на 21/50 частину квартири , то оспорювані нею : свідоцтво про право власності на спірну квартиру, рішення виконавчого комітету про передачу квартири у власність та рішення про реєстрацію права власності на квартиру, підлягають частковому скасуванню, в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 21/50 частину спірної квартири, а за ОСОБА_3 залишається право власності на 29/50 частини цієї квартири.

Відповідно до ч.1 статті 60, ч.1 ст. 131 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених законом.

Що стосуєтьсь позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням шляхом вселення, то вказані позовні вимоги також підлягають задоволенню, оскільки дані позовні вимоги відносяться до негаторного позову та до нього не застосовуються правила щодо позовної давності. Оскільки вимоги негаторного позову полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент пред'явлення позову, то з негаторним позовом позивач може звернутися в будь-який час, поки існує порушення його права.

У судовому засіданні свідком ОСОБА_15 надавались свідчення з приводу перешкод ОСОБА_3 у користуванні спірною квартирою ОСОБА_1

Крім того, суд приймає до уваги, що позивач ОСОБА_1 є членом ЖБК «Лтава», в установленому порядку не виключена з його складу, її право на визначення частки у праві власності на спірну квартиру не обмежене в часі, тому клопотання про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 такими , що втратили право користування житловим приміщенням - АДРЕСА_1, то в частині ОСОБА_1 ці позовні вимоги не підлягають задоволенню враховуючи вищевикладене.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні визнала та підтвердила, що ніколи не проживала за місцем своєї реєстрації в АДРЕСА_1, її речі відсутні, будь-яким чином особисто участі в утриманні квартири не несла, за захистом свого порушеного права на користування квартирою з часу реєстрації в квартирі не зверталась, не є власником квартири.

Так як з часу досягнення повноліття, 02 червня 2010 року ОСОБА_5 не зверталась за захистом свого порушеного права на користування спірною квартирою, не надала суду доказів того, що ОСОБА_3 чинив їй перешкоди у користуванні квартирою та вона не є власником спірної квартири, тому позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання її такою, що втратила право на користування квартирою підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст..ст.10,11,59, 60,61, 209, 212-215 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати частково недійсним рішення виконкому Київської районної Ради народних депутатів № 600 від 17 грудня 1991 року.

Скасувати частково свідоцтво НОМЕР_1 про право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1, яке видане10 січня 1992 року Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської ради на ім'я ОСОБА_3.

Скасувати реєстрацію права власності на АДРЕСА_1 за ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 21/50 частину АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 29/50 частину АДРЕСА_1.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у праві користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий Ж.В.Кузіна