Постанова № 58222372, 06.06.2016, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/1714/16-а

Провадження 2а/524/136/16

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

06.06.2016 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області у складі:

головуючого - судді - Нестеренка С.Г.

при секретарі - Бельченко Н.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні, у подальшому у травні 2016 року уточнивши який, просив суд стягнути середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в період з 19 лютого 2013 року по 29 лютого 2016 року в сумі 134211,70 грн.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що під час його звільнення у лютому 2013 року розрахунок по заробітній платі відповідачем було проведено не в повному обсязі, а тому відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не прибув, просив розглянути справу за його відсутності, позов підтримав, просив задовольнити, посилаючись на обставини і підстави, викладені у позовній заяві, про що надав письмову заяву.

Представник відповідача виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука у судове засідання не прибув, був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, адміністрація якого просила розглядати справу за відсутності їх представника.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінюючи зібрані та надані докази в їх сукупності, встановив наступе.

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді спеціаліста І категорії відділу з благоустрою та екології з 20 червня 2011 року до 19 лютого 2013 року.

У 2011-2012 році позивач отримав матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі посадового окладу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №268 від 09 березня 2006 року.

При звільненні спору між роботодавцем та працівником щодо сум, які підлягають виплаті, не було.

У 2014 році позивач звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука з позовами до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання нарахувати і виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2011 - 2012 роки.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 вересня 2014 року позов ОСОБА_1 було частково задоволено (справа № 524/3421/14-а).

Зобов'язано виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових потреб за 2012 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати з урахуванням виплачених сум.

На виконання постанови виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука нарахував та виплатив 22 квітня 2015 року ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2012 рік у розмірі 1785,89 грн.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 січня 2015 року позов ОСОБА_1 було задоволено (справа № 524/3424/14-а).

Визнано незаконними дії виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, в частині нарахування та виплати ОСОБА_1, в 2011 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не в розмірі середньомісячної заробітної плати, як визначено в колективному договорі за 2010-2013 роки, а в розмірі посадового окладу.

Зобов'язано виконавчий комітет Автозаводської районної ради Кременчука нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за 2011 рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати, з урахуванням виплаченої в 2011 році суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

На виконання постанови виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука нарахував та виплатив 29 лютого 2016 року ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік у розмірі 1788,30 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум. що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

При цьому, для встановлення відповідальності роботодавця за статтями 116-117 КЗпП України необхідно встановити чи були на час звільнення належні до виплати працівникові суми та чи була наявна вина роботодавця щодо невиплати цих сум.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звільнився з роботи в 2013 році, а про порушене своє право дізнався у 2014 році. Право на отримання матеріальної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати визначене судами за позовами, які позивач подав через рік.

Тому, приймаючи до уваги дані факти, необхідно відзначити, що відсутні передумови для настання відповідальності роботодавцем за ст.ст.116-117 КЗпП України, а саме - на момент звільнення не було належних сум для виплати працівникові, які б були не виплачені (ні нарахованих бухгалтерією, ні таких, що не були нараховані бухгалтерією, але повинні були бути нараховані згідно якихось нормативних актів).

Вина роботодавця могла б полягати в тому, що роботодавець на момент звільнення працівника: розумів (знав), що виплата має бути виконана згідно вимог чинного законодавства, але не виконав виплату згідно якихось підстав, або не розумів (не знав), що виплата має бути здійснена (зокрема, в певному розмірі), хоча повинен був це розуміти (знати) у зв'язку з визначенням цього у нормативних актах держави.

Вина роботодавця відсутня, так як роботодавець не міг знати про те, що не визначалось нормативними актами, а було визначено судом, виходячи з юридичного аналізу обставин справи, яка розглядалась через значний час після звільнення працівника.

У даному випадку, вина роботодавця відсутня, так як при звільненні спору між роботодавцем та працівником не було. Роботодавець вважав, що діє законно. І лише через певний проміжок часу після звільнення позивач подав позови і судом було встановлено, що виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань повинні були бути здійснені іншим чином, ніж це було зроблено.

Таким чином, при відсутності вини роботодавця, в розумінні норм, а саме статей 116 - 117 Кодексу законів про працю України, коли сам спір виник через значний проміжок часу після звільнення робітника, застосовувати дані правові норми в даному випадку - не можливо.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в даному випадку вина відповідача відсутня, оскільки при звільненні спору між сторонами у справі щодо належних до виплати сум не було. Звідси, позов не підлягає задоволенню.

Відповідно ст. 94 КАС України, ст. 5 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не підлягає стягненню з позивача, оскільки по такій категорії спорів позивачі звільненні від сплати судового збору, а відповідач не повинен сплачувати судовий збір, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 116, 117, 221, 231, 233, 238 КЗпП України, ст. ст. 17, 18, 19, 69, 70, 158-163, 167 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових сум при звільненні.

Постанова може бути оскаржена до Харківського Апеляційного Адміністративного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука упродовж десяти днів з дня проголошення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги або розгляду справи Апеляційним судом, якщо постанову не скасовано.

Повний текст постанови виготовлено 10 червня 2016 року.

Суддя: