Ухвала суду № 58222161, 08.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 355/2069/15-ц Головуючий у І інстанції Коваленко К. В.Провадження № 22-ц/780/3000/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 42 08.06.2016

УХВАЛА

Іменем України

08 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Воробйової Н.С., Даценко Л.М.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 18 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про вселення та встановлення порядку користування квартирою, що належать на правах спільної сумісної власності особам по справі та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку в спільному майні,-

встановила :

у грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до Баришівського районного суду Київської області з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1 в с.м.т. Баришівка Київської області.

Вищезазначена квартира була придбана в той час коли вони з відповідачем перебували в шлюбі.

Відповідач після розірвання шлюбу тривалий час чинив їй різні перешкоди в користуванні квартирою, проте за допомогою працівників міліції вона усували перешкоди з боку позивача.

15.06.2015 року відповідач змінив вхідні двері в квартиру та не надав позивачу ключі від замка. Всі намагання позивача усунути перешкоди з боку відповідача не дали результату, відповідач не дає можливості позивачу потрапити до квартири, де залишаються речі та документи позивача, звернення до правоохоронних органів результату не дали.

Просила вселити її в спірну квартиру, визначити порядок користування спірною квартирою, зобовязати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди в користуванні спільною квартирою, та стягнути з відповідача судові витрати.

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, який мотивував тим, що квартира була придбана за кошти які були взяті ним в кредит, по кредитному договору від 07.09.2006 року, який він уклав з АППБ «Аваль» за № 014\1179\74\922 та у відповідності з яким кредитор надав йому як позичальнику кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії лімітом 30290 $ США на 204 місяці з 07.09.2006 року по 07.09.2023 року з процентною ставкою 12% річних.

За час до розірвання шлюбу вони з позивачем за первісним позовом ОСОБА_3 погасили лише 36719,78грн., решту коштів він виплачував сам, тому вважає, що частка позивача в спільній сумісній власності на квартиру є незначною.

Тому мотивуючи даною обставиною та тим, що майно є неподільним, володіння і користування спірною квартирою є неможливим, просив припинити право ОСОБА_3 на частку у спільній власності на квартиру АДРЕСА_2 та визнати за ним право власності на квартиру.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 18 березня 2016 року первісний позов задоволено в повному обсязі.

Вселено ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_3.

Встановлено порядок користування квартирою №65 в будинку № 31 по вул. Пархоменка в с. Баришівка Київської області виділивши ОСОБА_3 в користування кімнату площею 11,10кв. м., ОСОБА_2І виділено в користування кімнати 17,30кв.м. та 13,50кв.м., кухню, ванну кімнату, туалет та коридор залишено в спільному користуванні.

Зобовязано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні виділеною кімнатою та спільними підсобними приміщеннями в квартирі АДРЕСА_3.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати за сплату судового збору в сумі 487,20грн.

В зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку в спільному майні, відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, таке що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Просив рішення Баришівського районного суду Київської області від 18 березня 2016 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_2 посилається на те, що суд першої інстанції хибно прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають до задоволення, а позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені бути не можуть.

Апелянт стверджує, що перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 уклав з АППБ «Аваль» кредитний договір № 014\1179\74\922 у відповідності з яким кредитор надав йому як позичальнику кредит у вигляді не відповідальної кредитної лінії лімітом 30290 доларів США на 204 місяці з 07.09.2006 року по 07.09.2023 року з процентною ставкою 12% річних.

Того ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі продажу квартири у відповідності з яким остання продала, а він купив квартиру АДРЕСА_4 в с.м.т. Баришівка.

Даний продаж було вчинено за 180 000грн.

З дня укладання договору купівлі продажу квартири і до 16.07.2008 року, тобто дня розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до кредитного договору апелянт сплатив кредитору 36719,78грн.

Крім того, апелянт, посилається на те що, після 16.07.2008 року, тобто дня розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і по час подання апеляційної скарги до кредитного договору він сплатив кредитору 109935,22грн.

Виплата коштів кредитору відповідно до кредитного договору здійснюється апелянтом.

Також, апелянт вважає, що обєктом права ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільної сумісної власності у спірній квартирі є її ідеальна частина, вартість якої складає 36719,78грн., з якої на ОСОБА_3, виходячи з рівності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 долею на обєкт права спільної сумісної власності, припадає ідеальна частина, вартість якої складає 18359,89грн.

Отже, апелянт, стверджує, що оскільки спірна квартира має загальну площу 65,10кв.м, її 1/10 частка є незначною і не може бути виділена в натурі, а значить спільне володіння і користування спірною квартирою ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 є неможливим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного зясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, щосторони уклали шлюб 11.06.1992 року та до 2006 року проживали в ІНФОРМАЦІЯ_1.

В 2006 році сторони переїхали до с.м.т. Баришівка Київської області де 07 вересня 2006 року придбали за договором купівлі-продажу трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3.

16 липня 2008 року шлюб між сторонами було розірвано, а спірна квартира за спільною згодою колишнього подружжя залишилась на праві спільної сумісної власності.

Той факт, що спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 встановлено рішеннями Баришівського районного суду від 18.11.2014 року по справі №355/1242/14. яке набрало законної сили, та рішенням Апеляційного суду Київської області від 07.12.2015 року по справі №355/221/15ц.

Відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

15.06.2015 року відповідач по первісному позову ОСОБА_2І змінив вхідні двері, замки на них та не допускає позивача ОСОБА_3 до квартири, що є їх спільною сумісною власністю.

Зазначені дії ОСОБА_2 є незаконними, оскільки протирічать положенням вимогам діючого законодавства.

Оскільки сторони не досягли згоди в користуванні спільною сумісною власність, то вимога про визначення такого порядку заявлена ОСОБА_3 також підлягає до задоволення.

Спірна квартира складається з 3 (трьох) кімнат. Кімнати є повністю ізольовані. Користування ними здійснюється через невеликий коридор.

Житлова площа складає 41,90кв.м., у тому числі: 1 кімната 17,30кв.м.; 2 кімната 13,50кв.м.; 3 кімната 11,10кв.м.; кухня 7,10кв.м.; ванна кімната 2,60кв.м.; коридор 9,90кв.м.; туалет 0,90м.кв. Загальна площа квартири 65,10кв.м.

Позивач ОСОБА_3 проживала в кімнаті розміром 11,10кв.м. Таким чином, оскільки склався певний порядок користування квартирою, та позивач ОСОБА_3 не претендує на інші кімнати, такий порядок користування не порушує прав іншого співвласника майна ОСОБА_2, тому суд першої інстанції правильно вважав прийняти за можливий порядок користування квартирою запропонований позивачем.

Відносно зустрічного позову, встановлено, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін по справі, жодних рішень чи договорів між сторонами про поділ даного майна в натурі чи визначення часток в спільному майні позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 суду першої інстанції не надав.

В своїх позовних вимог питання про поділ майна в натурі чи визначення часток в спільному майні позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 також не ставить. Таким чином відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Таким чином доля сторін у праві власності на спірну квартиру є рівною.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не має іншого житла у власності, та після того як позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 припинив їй доступ до спільної квартири вимушена проживати у знайомих та на найманих квартирах, таким чином припинення права на власність в спільному майні завдасть істотної шкоди інтересам співвласника майна.

Крім цього, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надав суду першої інстанції жодних доказів чому спірна трьох кімнатна квартира є річчю неподільною.

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони узгоджуються з вимогами чинного законодавства та ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону або рішення суду.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

ОСОБА_3 не має іншого житла у власності, та після того як позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 припинив їй доступ до спільної квартири вимушена проживати у знайомих та на найманих квартирах, таким чином припинення права на власність в спільному майні завдасть істотної шкоди інтересам співвласника майна.

Практика Верховного Суду України виходить з того, що врахування судами даної обставини при вирішенні подібних спорів є обовязковою та першочерговою. При порушенні прав та інтересів співвласника майна позов не підлягає до задоволення.

Враховуючи наведене, колегія суддів, вважає, що в даному випадку не дотримана жодна з чотирьох обовязкових вимог передбачених ч.1 ст. 365 ЦК України для припинення права ОСОБА_3 на частку в спільному майні.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Баришівського районного суду Київської області від 18 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді