Ухвала суду № 58222099, 02.06.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/6422/15-ц Головуючий у І інстанції Лебідь-Гавенко Г.М.Провадження № 22-ц/780/2877/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 02.06.2016

УХВАЛА

Іменем України

02 червня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Білоконь О.В., Савченка С.І.,

при секретарі Тимошевській С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2015 року про залишення заяви без розгляду у справі за позовом заступника ОСОБА_2 міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 районної державної адміністрації до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_2 районного нотаріального округу ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на земельну ділянку,

встановила:

У вересні 2015 року заступник ОСОБА_2 міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 районної державної адміністрації звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на земельну ділянку.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2015 рокупозов заступника ОСОБА_2 міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 районної державної адміністрації до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на земельну ділянку залишено без розгляду.

У апеляційній скарзі Києво-Святошинська місцева прокуратура Київської областів особі її керівника просить скасувати ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2015 року, справу направити до Васильківського міськрайонного суду для подальшого розгляду, посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права, яке полягає в тому, що висновки суду про залишення заяви без розгляду не грунтуються на вимогах ст. ст. 45, 46, 74, 76, 169, 207 ЦПК України та суперечать нормам Закону України «Про прокуратуру» і ст. ст. 19, 121, 124 Конституції України.

Залишаючи без розгляду позов заступника ОСОБА_2 міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 районної державної адміністрації до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на земельну ділянку, суд першої інстанції безпідставно застосував п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України щодо повторної неявки позивача ОСОБА_2 районної державної адміністрації, не звернувши уваги на те, що позов предявлено заступником ОСОБА_2 міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 районної державної адміністрації.

Крім того, судом першої інстанції під час розгляду справи необґрунтовано не допущено прокурора у судові засідання з метою представництва інтересів держави, а також є безпідставними висновки суду щодо відсутності у прокурора документів та повноважень для участі у справі у звязку з припиненням діяльності міжрайонної прокуратури.

Суд не звернув уваги на те, що на момент предявлення позову заступником ОСОБА_2 міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 районної державної адміністрації діяли положення Закону України «Про прокуратуру» 1991 року щодо функціонування міжрайонних прокуратур, ст. 37 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року щодо представництва прокурора інтересів громадянина або держави в суді.

Суд також не звернув уваги на положення ст. 121 Конституції України, згідно яких прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом та на ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, згідно якої єдність системи прокуратури України забезпечується єдиними засадами організації та діяльності прокуратури, а також єдиним статусом прокурорів.

З огляду на викладене, набрання чинності положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року в частині початку функціонування місцевих прокуратур, в тому числі й Києво-Святошинської місцевої прокуратури, не є підставою припинення цивільних процесуальних відносин, які виникли у період діяльності ОСОБА_2 міжрайонної прокуратури.

Тому, враховуючи єдиний статус прокурорів та продовження діяльності органів прокуратури України згідно Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року та відповідно до положеньст. ст. 45, 46 ЦПК України після відкриття провадження у даній справі на підставі ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2015 рокупрокурор набуває статусу сторони у цивільній справі, інтереси якої він представляє, а тому не допуск судом першої інстанції прокурора до участі в судових засіданнях від 17.12.2015 року та від 23.12.2015 року є обмеженням прокурора у виконанні конституційної функції представництва інтересів держави в суді.

Також безпідставними є висновки суду першої інстанції про те, що прокурору необхідно було надати документи, визначені ст. 42 ЦПК України, що посвідчують повноваження прокурора, як представника, оскільки в даному випадку прокурор виконує конституційні функції представництва інтересів держави в суді, тому у таких правовідносинах не застосовується ст. 42 ЦПК України.

Крім того, особу представника ОСОБА_2 міжрайонної прокуратури ОСОБА_6 в судовому засіданні 25.11.2015 року було встановлено згідно службового посвідчення. У подальшому в судових засіданнях прокурором долучено копію наказу Генерального прокурора України № 82ш від 23.09.2015 року та копію наказу прокурора Київської області № 2406к від 14.12.2015 року про призначення ОСОБА_6 на посаду прокурора Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури, звільнивши з посади прокурораВасильківської міжрайонної прокуратури.

З урахуванням наведеного, особу прокурора судом встановлено згідно з вимогами ЦПК України, а тому відсутні підстави не допуску прокурора до участі в справі та відсутні сумніви у суді першої інстанції щодо неналежного прокурора для представництва інтересів держави в суді.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без розгляду позов заступника ОСОБА_2 міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 районної державної адміністрації до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на земельну ділянку, суд обґрунтовував свої висновки тим, що позивач повторно не зявився в судове засідання та не подав заяв про відкладення справи, тому заява підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 3 ч. 1ст. 207 ЦПК України.

Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Встановлено, що у вересні 2015 року заступник ОСОБА_2 міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 районної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на земельну ділянку.

Встановлено, що ухвалою судді Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2015 року відкрито провадження у справі за позовом заступника ОСОБА_2 міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 районної державної адміністрації до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації, припинення права власності на земельну ділянку і призначено справу до судового розгляду на 25 листопада 2015 року (а. с. 99).

Згідно журналу судового засідання від 25 листопада 2015 року в судове засідання зявився прокурор, інші учасники в судове засідання не зявилися, у звязку з чим розгляд справи відкладено на 17 грудня 2015 року, про що прокурор повідомлений згідно розписки. (а. с. 102-103).

Встановлено, що згідно копії наказів Генерального прокурора України № 82ш від 23.09.2015 року та прокурора Київської області № 2406к від 14.12.2015 року ОСОБА_6 призначено на посаду прокурора Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури з 15 грудня 2015 року, звільнивши з посади прокурораВасильківської міжрайонної прокуратури. (а. с. 117-124).

Як убачається з описової та мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, 17 грудня 2015 року в судове засідання зявилися відповідач та її представник, прокурор та представник ОСОБА_2 РДА, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце слухання, в судове засідання не зявилися, причини неявки не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності та про відкладення розгляду справи не надіслали.

Прокурор, діючи в інтересах держави в особі ОСОБА_2 РДА, враховуючи положення п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру», на підставі якого з 15 грудня 2015 року припинено функціонування ОСОБА_2 міжрайонної прокуратури Київської області в системі органів прокуратури, суду документи, визначені ст. 42 ЦПК України, що посвідчують повноваження прокурора, як представника органу виконавчої влади в даному судовому процесі не надав, в звязку із чим допущений до участі у справі не був.

Однак, висновок суду про недопущення 17 грудня 2015 року прокурора до участі в справі, який, діючи в інтересах держави в особі ОСОБА_2 РДА, враховуючи положення п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру», на підставі якого з 15 грудня 2015 року припинено функціонування ОСОБА_2 міжрайонної прокуратури Київської області в системі органів прокуратури, не надав суду документи, визначені ст. 42 ЦПК України, що посвідчують повноваження прокурора, як представника органу виконавчої влади в даному судовому процесі, є надуманим та безпідставним з огляду на наступне.

Згідно ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; 5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Статтею 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Згідно ч. 5 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII єдність системи прокуратури України забезпечується в тому числі єдиними засадами організації та діяльності прокуратури; єдиним статусом прокурорів.

Згідно ч. ч. 1, 3, 4, 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, в тому числі звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); 4) брати участь у розгляді справи.

Відповідно до вимог частин першої та сьомої статті 24 зазначеного Закону право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Згідно ч. 2 ст. 45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1 та 4 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтоване недопущення прокурора у судові засідання з метою представництва інтересів держави, а також про безпідставність висновків суду щодо відсутності у прокурора документів та повноважень для участі у справі у звязку з припиненням діяльності міжрайонної прокуратури, заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Суд не звернув уваги на те, що на момент предявлення позову заступником ОСОБА_2 міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_2 районної державної адміністрації діяли положення Закону України «Про прокуратуру» 1991 року щодо функціонування міжрайонних прокуратур, ст. 37 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року щодо представництва прокурора інтересів громадянина або держави в суді.

Суд також не звернув уваги на положення ст. 121 Конституції України, згідно якої прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом, та на ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, згідно якої єдність системи прокуратури України забезпечується єдиними засадами організації та діяльності прокуратури, а також єдиним статусом прокурорів.

З огляду на викладене, набрання чинності положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року в частині початку функціонування місцевих прокуратур, в тому числі й Києво-Святошинської місцевої прокуратури, не є підставою припинення цивільних процесуальних відносин, які виникли у період діяльності ОСОБА_2 міжрайонної прокуратури.

Тому, враховуючи єдиний статус прокурорів та продовження діяльності органів прокуратури України згідно Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року та відповідно до положеньст. ст. 45, 46 ЦПК України після відкриття провадження у даній справі на підставі ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2015 рокупрокурор набув статусу сторони у цивільній справі, інтереси якої він представляє, а тому не допуск судом першої інстанції прокурора до участі в судових засіданнях від 17.12.2015 року та від 23.12.2015 року є обмеженням прокурора у виконанні конституційної функції представництва інтересів держави в суді.

Також безпідставними є висновки суду першої інстанції про те, що прокурору необхідно було надати документи, визначені ст. 42 ЦПК України, що посвідчують повноваження прокурора, як представника органу виконавчої влади в даному судовому процесі, оскільки в даному випадку прокурор виконує конституційні функції представництва інтересів держави в суді, тому у таких правовідносинах не застосовується ст. 42 ЦПК України.

Крім того, особу представника ОСОБА_2 міжрайонної прокуратури ОСОБА_6 в судовому засіданні 25.11.2015 року було встановлено згідно службового посвідчення. У подальшому в судових засіданнях прокурором долучено копію наказу Генерального прокурора України № 82ш від 23.09.2015 року та копію наказу прокурора Київської області № 2406к від 14.12.2015 року про призначення ОСОБА_6 на посаду прокурора Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури з 15.12.2015 року, звільнивши з посади прокурораВасильківської міжрайонної прокуратури.

Отже, в судовому засіданні 17 грудня 2015 року прокурор надав суду відповідні документи, що посвідчують повноваження прокурора, який заявив позов з метою представництва інтересів держави в суді.

З урахуванням наведеного, оскільки особу прокурора, який в даній справі заявив позов з метою представництва інтересів держави в суді в особі ОСОБА_2 районної державної адміністрації, судом встановлено згідно з вимогами ст. ст. 45, 46 ЦПК України, то суд дійшов безпідставного висновку про зміну процесуального статусу позивача - прокурора, як представника органу виконавчої влади в даному судовому процесі.

Тому, відсутні підстави не допуску прокурора до участі в справі в судових засіданнях 17 та 23 грудня 2015 року.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України щодо повторної неявки позивача ОСОБА_2 районної державної адміністрації, заслуговують на увагу, оскільки суд не звернув уваги на те, що позов предявлено заступником ОСОБА_2 міжрайонного прокурора Київської області з метою представництва інтересів держави в суді в особі ОСОБА_2 районної державної адміністрації, який безпідставно не був допущений судом в судові засідання 17.12.2015 року та 23.12.2015 року.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про залишення позову без розгляду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням ст. ст. 8, 19, 55, 121-123 Конституції України, ст. ст. 7, 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII та ст. ст. 45, 46, 207 ЦПК України і підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанціївідповідно до вимог ст. 311 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 311-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської областізадовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2015 року про залишення заяви без розгляду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді