Рішення № 58220974, 09.06.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №280/2569/13-ц Головуючий у 1-й інст. Янчук В.В.

Категорія 27 Доповідач Галацевич О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Широкової Л.В., Борисюка Р.М.,

з участю секретаря судового засідання Мишаковської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1,

на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 19 березня 2015 року,

встановила:

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»» (далі - Банк) звернулось до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 23 січня 2015 року (а.с.2 т.2), просило стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11309838000 від 04 березня 2008 року в сумі 345 567,19 грн., з яких: заборгованість по кредиту 150549,89 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 141699, 81 грн.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 27553,44 грн.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами 25764,05 грн., яка виникла у звязку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 19 березня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користьПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі345 567, 19 грн., із яких: 150 549, 89 грн. - тіло кредиту; 141 699, 81 грн. проценти; 27 553, 44 грн. - пеня за прострочення тіла кредиту; 25 764, 05 грн. - пеня за прострочення сплати процентів. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що укладення кредитного договору є недоведеним, оскільки позивачем не надано будь-яких первинних документів, як доказ виконання Банком свого обов'язку по наданню йому грошових коштів у кредит. Також зазначив, що суд дійшов помилкового висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності до заявлених вимог. На його думку, суд першої інстанції неправомірно прийняв до розгляду заяву Банку про збільшення позовних вимог, оскільки будь-яких клопотань від позивача про залишення без розгляду чи відмову від вимог про стягнення пені за початково заявлений період з 28 серпня 2012 року по 28 серпня 2013 року не надходило. Вимога про стягнення пені за період з 16 січня 2014 року по 16 січня 2015 року є фактично зміною предмета позову, що також стосується періоду нарахування відсотків за користування кредитними коштами.

Заслухавши доводи ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_4, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 належним чином не виконував свої обов'язки за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед кредитором, що є підставою для стягнення суми боргу з боржника та поручителя в солідарному порядку. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості в солідарному порядку з боржника та майнового поручителя, суд першої інстанції виходив з того, що солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя чинним законодавством не передбачена.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Встановлено, що 04 березня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1укладений договір про надання споживчого кредиту №11309838000, згідно якого останньому надано кредит у розмірі 219 000 грн. зі сплатою 13, 9 % річних та кінцевим терміном повернення не пізніше 04 березня 2015 року (а.с. 142-157 т. 1). Повернення кредиту визначено щомісячними платежами.

Виконання кредитного зобов'язання забезпечено іпотекою житлового будинку та земельної ділянки по вул. Л. Українки,12 у м. Коростишеві Житомирської області за договором від 04 березня 2008 року, укладеним із ОСОБА_3 (а.с. 13-15 т. 1), та порукою ОСОБА_2 за договором від 04 березня2008 року (а.с. 16 т. 1), відповідно до п. 1.4 якого, відповідальність боржника і поручителя є солідарною та який, відповідно до п. 3.1, діє до повного припинення всіх зобовязань боржника за основним договором.

Згідно наданого Банком розрахунку станом на 16 січня 2015 року заборгованість за кредитним договором складає 345567 (триста сорок п'ять тисяч п'ятсот шістдесят сім) грн., 19 коп., з яких: заборгованість по кредиту - 150549 грн. 89 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 141699 грн. 81 коп.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 27553 грн. 44 коп.; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом -25764 грн. 05 коп. (а.с. 14-25 т.2).

Відповідно до ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 1 ст.553, ч. 1 ст.554 ЦК Україниза договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно дост. 610 ЦК Українипорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1ст. 530 ЦК України).

Відповідно дост. 256 ЦК України,позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч.2ст. 258 ЦК Українипередбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 266 ЦК Українипередбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно дост. 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5ст. 261 ЦК України).

Якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починаєтьсяз моменту порушення строку його погашення. Отже, якщо за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, топочаток позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13,19 березня 2014 року № 6-20цс14, 18 червня 2014 року№ 6-61цс14, 03 червня 2015 року № 6-31цс15, 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, 02 грудня 2015 року № 6-249цс15).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що на підставі заяви про застосування позовної давності (за умови, що зміст спірних правовідносин не передбачає збільшення тривалості позовної давності порівняно із загальним строком) кредитна заборгованість зі тілом кредиту та процентами підлягає стягненню заостанні календарні три роки перед зверненням кредитора до суду, а стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою.

При цьому право вимагати повернення щомісячних прострочених платежів у кредитора виникає за обставин, якщо ним дотримано строк давності за вимогами про повернення кредиту в цілому.

Перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настаннястроку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредитудостроково (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-125цс14 від 17 вересня 2014 року).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач заявив про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до вимог банку у суді першої інстанції.

Остання сплата за кредитним договором боржником здійснена: по тілу кредиту 18 червня 2010 року, по процентам за користування кредитом 22 жовтня 2010 року.

Із позовом, що розглядається, банк звернувся 25 листопада2013 року (згідно відбитку календарного штемпеля поштового відділення про прийняття конверта банку для пересилання, а.с. 42 т. 1).

Кінцевим строком повернення кредиту й платежів за договором сторонами визначено 04 березня 2015 року, правом на дострокове повернення кредиту банк скористався 19 вересня 2013 року (а.с. 24-27 т.1), встановивши 32-денний строк з дня отримання вимоги для її задоволення.

Таким чином, станом на25 листопада2013 року строк позовної давності до вимог банку про повернення кредиту в цілому не сплив. Заявлені строки давності стосуються лише платежів,право на стягнення яких виникло поза межами трирічного строку перед зверненням до суду, тому доводи апеляційної скарги у цій частині є обґрунтованими.

Враховуючи, що станом на 25 листопада 2010 року заборгованість по щомісячним платежам, а саме по процентам за користування кредитом (а.с. 15-18 т.1), що знаходиться поза межами строку позовної давності (нараховані до 23 листопада 2010 року) становить 9309,47 грн., розмір заборгованості по процентам за користування кредитом без урахування цих платежів становить 132390,34 грн., виходячи з наступного розрахунку: (141699,81 грн. (нараховані проценти станом на 16.01.2015 згідно розрахунку банку) 9309,47 грн. (нараховані проценти до 23.11.2010) = 132390,34 грн.).

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11309838000 від 04 березня 2008 року в сумі 336257,72 грн., з якої: 150549,89 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 132390,34 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 27 553, 44 грн. - пеня за прострочення тіла кредиту; 25 764, 05 грн. - пеня за прострочення сплати процентів.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України колегія суддів стягує з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» понесені позивачем судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1681,29 грн. з кожного.

Заперечення позивача про те, що строк позовної давності перервався платежами у розмірі 4,00 грн. від 03 лютого 2011 року та 10 травня 2011 року (а.с. 68 т.2), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки внесення цих платежів солідарними боржниками належними та допустимими доказами не доведено.

Доводи ОСОБА_1 про те, що укладення кредитного договору є недоведеним, оскільки позивачем не надано будь-яких первинних документів, як доказ виконання Банком свого обов'язку по наданню грошових коштів у кредит, є безпідставними та спростовуються наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими меморіальними ордерами (а.с. 75-84 т. 2), випискою за кредитним договором (а.с. 59-74 т. 2). Зазначені докази підтверджують, що кредит ОСОБА_1 надано відповідно до п. 1.1 договору у формі кредитної лінії, ліміт якої встановлений у розмірі суми кредиту, та отримано позичальником у вигляді декількох траншів на загальну суму, яка не перевищує розмір суми кредиту, а саме 218900 грн. Кошти були перераховані у відповідності до п. 1.5 договору на поточний рахунок позичальника 26205051194800.

Таким чином Банк виконав свій обовязок по наданню грошових коштів ОСОБА_1 в кредит.

Доказів, на спростування зазначених обставин та про те, що надані Банком належним чином засвідчені копії касових документів не відповідають дійсності, є підробленими тощо відповідач суду не надав.

Крім того, боржник протягом 2008-2010 р.р. частково виконував умови кредитного договору. Питання щодо його розірвання з підстав не виконання Банком свого обов'язку по наданню грошових коштів у кредит або визнання його недійсним не ставив.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції неправомірно прийняв до розгляду заяву Банку про збільшення позовних вимог, оскільки будь-яких клопотань від позивача про залишення без розгляду чи відмову від вимог про стягнення пені за початково заявлений період з 28 серпня 2012 року по 28 серпня 2013 року не надходило, колегія суддів вважає також безпідставними з огляду на право позивача у відповідності до положень ч. 2 ст. 31 ЦПК України збільшити розмір позовних вимог. Тому доводи про те, що вимога про стягнення пені за період з 16 січня 2014 року по 16 січня 2015 року є фактично зміною предмета позову, що також стосується періоду нарахування відсотків за користування кредитними коштами, є також безпідставними.

Доводи щодо порушення судом норм ст. 11 ЦПК України в частині відмови у стягненні боргу з майнового поручителя та стягнення боргу лише з позичальника і поручителя ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки часткове задоволення позовних вимог не свідчить про вирішення спору поза межами заявлених Банком позовних вимог.

Посилання ОСОБА_1 у письмових поясненнях до суду апеляційної інстанції щодо припинення поруки не містились у доводах апеляційної скарги.

Разом з тим, колегія суддів, вважає за необхідне зазначити наступне.

Враховуючи, щострок виконання основного зобов'язання згідно з кредитним договором закінчився 04 березня 2015 року, а з позовом до суду позивач звернувся у 25 листопада 2013 року, тошестимісячний строк, встановлений ч. 4ст. 559 ЦК України, протягом якого кредитор має пред'явити вимоги до поручителя, не пропущений.

Аналіз положень ч. 4ст. 559 ЦК Українищодо припинення поруки у випадку не встановлення у договорі поруки строку її дії, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, дає підстави вважати, що цей строк має обчислюватись саме із встановленого сторонами строку виконання зобов'язання, який визначений строком дії кредитного договору.

На користь цього свідчить змістст. 529 цього Кодексу, якою передбачено право боржника виконати зобов'язання частинами та обов'язок кредитора прийняти виконану частину зобов'язання.

Тобто законодавець розрізняє такі поняття, як зобов'язання та частина зобов'язання.

У диспозиції ч. 4ст. 559 ЦК Українизазначено про строк виконання саме зобов'язання, а не його частин для обрахування 6-місячного строку для пред'явлення вимоги до поручителя і таким у справі, яка переглядається, є строк повернення кредиту у повному обсязі, визначений кредитним договором, а не окремих його частин, оскільки згідно з умовами кредитного договору предметом зобов'язання є кредит, який складається із всієї суми переданих позичальнику коштів і надається на певний період.

Крім того,ст. 559 ЦК Українивзагалі не передбачено припинення поруки в частині.

Також, договір поруки не припинився, оскільки вимогу Банком направлено поручителю 19 вересня 2013 року, а з позовом до суду Банк звернувся 25 листопада 2013 року, тобто в межах шестимісячного строку, визначеногост. 559 ЦК України.

Отже, пояснення ОСОБА_1 та його представника щодо припинення договору поруки, укладеного між Банком із ОСОБА_2, під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження.

Крім того, сам поручитель ОСОБА_2 рішення суду у частині стягнення з нього солідарно з боржником суми боргу не оскаржувала.

Посилання ОСОБА_1 на правові позиції Верховного суду України є помилковими, оскільки останні висловлені з приводу інших обставин справи.

Рішення суду щодо відмови у задоволенні позову до майнового поручителя відповідає нормам чинного законодавства та у цій частині не оскаржується, а тому підстави для його скасування та перегляду судом апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 19 березня 2015 року про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, ухваливши нове рішення у цій частині про часткове задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1, 11 жовтня1969 року народження ( ід.н. НОМЕР_1), ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ід.н. НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11309838000 від 04 березня 2008 року в сумі 336257,72 грн., з якої: 150549,89 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 132390,34 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 27 553, 44 грн - пеня за прострочення тіла кредиту, 25 764, 05 грн - пеня за прострочення сплати процентів.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ід.н. НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (ід.н. НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" судовий збір в розмірі 1681,29 грн. з кожного.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: