Постанова № 58219726, 07.06.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2016 р.Справа № 923/2026/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання Г.Є. Бєлянкіній,

за участю представників сторін:

від позивача участі не брали;

від відповідача директор ОСОБА_1, паспорт серії МР №212779 від 08.02.2007;

ОСОБА_2, ордер серії ХС №010417 від 17.05.2016, посвідчення адвоката серії ХС000024 від 20.03.2015, договір від 29.04.2016;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"

на рішення Господарського суду Херсонської області від 03.03.2016

у справі №923/2026/15

за позовом: публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго"

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"

про стягнення 235754,6 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 03.03.2016 у справі №923/2026/15 (суддя В.В. Литвинова) позовні вимоги задоволено в повному обсязі: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" на користь публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго": на рахунок зі спеціальним режимом використання №26036300020852 у філії Херсонського обласного управління ПАТ "Ощадбанк" №10021, МФО 352457 196273,26 грн заборгованості за спожиту протягом січня-листопада 2015р. електричну енергію; на поточний рахунок №26008302852 ФХОУ АТ "Ощадбанк" у м.Херсоні, МФО 352457 - 3135,49 грн 3% річних, 11180,87 грн пені, 25164,98 грн інфляційних втрат та 3536,33 грн судового збору (том ІІ а.с.109-114).

Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 03.03.2016 у справі №923/2026/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (том ІІ а.с.151-157).

Вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд у судове засідання на 17.05.2016.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу висловив заперечення щодо її задоволення (том ІІ а.с.174-178).

У засіданні суду 17.05.2016, в якому приймали участь представник позивача- Дереза Т.І (довіреність №07/004-16 від 23.12.2015) та представник відповідача ОСОБА_2 (ордер серії ХС №010417 від 17.05.2016, посвідчення адвоката серії ХС000024 від 20.03.2015, договір від 29.04.2016), оголошувалась перерва до 07.06.2016.

У судовому засіданні 07.06.2016 присутні представники відповідача апеляційну скаргу підтримали; представник позивача участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (том ІІ а.с. 191)

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

14.02.2005 між публічним акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" («постачальник») та товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" («споживач») укладено договір про постачання електричної енергії №2414 (далі договір №2414 від 14.02.2005), за умовами якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є невідємними частинами (том І а.с.22-46).

Відповідно до пункту 2.1 договору №2414 від 14.02.2005 сторони зобовязуються, що під час виконання умов договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені ним, керуватись чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією (далі ПКЕЕ), затвердженими в установленому порядку.

Згідно з пунктом 2.1.2 договору №2414 від 14.02.2005 постачальник електричної енергії зобовязується постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору (додаток "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу"); згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін"; із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами.

Пунктами 2.2.3, 2.2.4 договору №2414 від 14.02.2005 передбачено, що споживач зобовязався оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії"; здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника електричної енергії та електроустановками споживача згідно з додатком "Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії".

За внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3 - 2.2.4 цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком "Порядок розрахунків", споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком (пункт 4.2.1 договору №2414 від 14.02.2005).

За змістом пункту 1 додатку №2 до договору №2414 від 14.02.2005 Порядок розрахунків та графік зняття показань лічильників та подання їх до електропостачальної організації в редакції додаткової угоди №2, укладеної сторонами 31.10.2011, розрахунковий період становить місяць, при розрахунках за фактично спожиту електроенергію поняття "розрахунковий період" та "календарний місяць" вважаються прирівненими; споживач знімає показання електролічильників о 00:00 год 15 числа у місяці з 31 днем, 15 числа у місяці з 29 днями, 15 числа у місяці з 30 днями та 15 числа у місяці з 28 днями; споживач зобовязаний протягом 0,5 доби з моменту знаття показань електролічильників довести їх значення до електропостачальної організації за встановленою додатком 2а формою (том І а.с.47-48).

Згідно з пунктом 3 додатку №2 до договору №2414 від 14.02.2005 в редакції додаткової угоди №2 від 31.10.2011 у зв'язку з щомісячною зміною тарифів на електроенергію, розмір коштів, які має оплатити споживач за спожиту в розрахунковому періоді електричну енергію визначається за тарифами, які діють на кінець поточного розрахункового періоду; рахунок на оплату електричної енергії має бути оплачений споживачем протягом 5 операційних днів від для отримання споживачем рахунка постачальника електричної енергії.

Відповідно до пункту 6.11 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.07.1996 №28 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за №417/1442 (далі - ПКЕЕ) остаточний розрахунок споживача за електроенергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електроенергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електроенергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором.

На виконання умов договору №2414 від 14.02.2005 позивач в період з січня місяця 2015р. по листопад місяць 2015р. здійснив постачання електричної енергії відповідачеві на загальну суму 753 660,92 грн, що підтверджується актами прийому-передачі електричної енергії за січень-листопад місяці 2015 року, підписаними директором підприємства споживача без зауважень та скріпленими печаткою товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" (том І а.с.53, 58, 63, 68, 73, 79, 85, 91, 97, 103).

Ґрунтуючись на отриманих від відповідача даних щодо обсягів отриманної останнім активної електричної електроенергії, вартість якої визначена постачальником відповідно до тарифів, затверджених в передбаченому чинним законодавством порядку, та узгоджена сторонами у актах прийому-передачі активної електроенергії, позивач надавав відповідачу рахунки для оплати за спожиту електроенергію від 15.01.2015, від 16.02.2015, від 17.03.2015, від 16.04.2015, від 15.05.2015, від 15.06.2015, від 15.07.2015, від 18.08.2015, від 15.09.2015, від 15.10.2015 та від 17.11.2015.

Зазначені рахунки були отримані споживачем 16.01.2015, 17.02.2015, 18.03.2015, 16.04.2015, 18.05.2015, 16.06.2015, 16.07.2015, 18.08.2015, 16.09.2015, 16.10.2015, 17.11.2015 відповідно, про що свідчать відмітки про їх отримання відповідачем, вчинені на примірниках рахунків, які залишились у позивача (том І а.с. 54, 59, 64, 69, 74, 80, 86, 92, 98, 104, том ІІ а.с. 11).

В порушення прийнятих на себе зобовязань за договором №2414 від 14.02.2005, відповідач розрахунки за спожиту протягом січня-листопада місяців 2015 р. електроенергію проводив несвоєчасно та не в повному обсязі, у звязку з чим утворилась перед публічним акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" заборгованість у розмірі 196 273,26 грн.

Згідно з вимогами статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Враховуючи викладене, місцевим господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача 196273,26 грн заборгованості за спожиту протягом січня листопада місяців 2015р. електричну енергію.

При цьому, колегією суддів не приймаються до уваги доводи скаржника щодо відсутності у нього перед позивачем заборгованості за вказаний період, оскільки матеріалами справи підтверджується проведення розрахунків за отриману відповідачем протягом січня листопада 2015р. електроенергію на суму 557 387,66 грн (том І а.с.127-146, том ІІ а.с.13, 16, 19, 20, 23-28, 31-38, 41, 43, 45, 46, 48, 50, 52-58).

Платіжні доручення №157 від 18.12.2015, №158 від 29.01.2016 та №159 від 16.02.2016 не є належними доказами проведення розрахунків за отриману товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" протягом січня листопада 2015р. електроенергію, так як стосуються проведення розрахунків за спожиту протягом наступних періодів електричну енергію, зокрема у грудні місяці 2015 р., у січні місяці 2016 р. та у лютому місяці 2016 р., про що свідчать відповідні записи у вказаних платіжних дорученнях у рядку "призначення платежу" (том ІІ а.с.104-106).

Безпідставними є також посилання апелянта на неправомірність прийняття місцевим господарським судом оспореного рішення та відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України подання щодо конституційності окремих положень законів України та Указів Президента України, оскільки відповідачем недоведено неможливості розгляду даної справи до вирішення Конституційним Судом України подання, з яким можливо звернеться Верховний Суд України, або до закінчення розгляду Київським апеляційним адміністративним судом справи №826/5126/15, предметом якої є скасування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.02.2015 №220.

Колегія суддів зауважує, що ціни на електричну енергію є регульованими. Відповідно до своїх повноважень, постановою від 26.02.2015 №220, яка на даний час є чинною, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердила тарифи на електроенергію, а відтак позивачем правомірно здійснювалось визначення вартості спожитої відповідачем протягом січня листопада місяців 2015р. електроенергії за тарифами, встановленими зазначеною постановою.

Твердження скаржника про те, що спільними протокольними рішеннями, укладеними відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, було змінено порядок проведення розрахунків за отриману електричну енергію за договором №2414 від 14.02.2005 є хибним враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом спільних протокольних рішень, укладених Головним управлінням державної казначейської служби України у Херсонській області, Департаментом фінансів Херсонської обласної державної адміністрації, публічним акціонерним товарисовм "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго", Державним підприємством "Енергоринок" та погоджених Міністерством енергетики вугільної промисловості України, є організація проведення взаєморозрахунків на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, яка визначає механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсідій населенню, в тому числі на оплату електроенергії (том І а.с.147-172). Відповідачем вказані спільні протокольні рішення не підписані. Із змісту зазначених рішень не вбачається, що після їх підписання змінюється порядок проведення розрахунків за отриману відповідачем електричну енергію за договором №2414 від 14.02.2005.

При цьому, не можуть бути взяті до уваги посилання скаржника в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду України, викладені в постановах від 25.03.2015 у справі №924/1265/13, від 23.09.2015 у справі №917/2519/14, від 09.09.2014 у справі №3-105гс14, як на аналогічні, оскільки правовий висновок по даним справам стосується випадків, коли між сторонами основного договору укладено договір про організацію взаєморозрахунків, яким сторони у такий спосіб змінюють порядок та строки, проведення розрахунків за основним договором, що не має місце в даному випадку.

Щодо позовних вимог ПАТ "Енергопостачальна компанія "Херсонобленерго" про стягнення з відповідача пені у розмірі 11180,87 грн колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 4.2.1 договору №2414 від 14.02.2005 за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3 - 2.2.4 цього Договору, з порушенням термінів, визначених додатком "Порядок розрахунків", споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

За таких обставин позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в сумі 11180,87 грн за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу №2414 від 14.02.2005 за період з 24.01.2015 по 22.07.2015.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції враховано, що підприємство відповідача створено для здійснення господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб наймачів, орендарів та власників житла в житловому фонді, в частині надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, обслуговування обєктів благоустрою та інженерної інфраструктури міста (том ІІ а.с.91-99). Значною часткою користувачів послуг підприємства відповідача є населення, при цьому сплата заборгованості відповідача перед позивачем по договору №2414 від 14.02.2005 прямо залежить від економічного становища в державі, житлово-комунальному господарстві, заборгованості місцевих органів щодо відшкодування пільг та субсидій, а також заборгованості населення за надані послуги.

Окрім того, колегією суддів апеляційної інстанції приймається до уваги фінансове становище відповідача (том ІІ а.с.78, 79, 100-102), загальна економічна ситуація, яка склалась в країні, високий рівень інфляційних процесів в економіці країни, ступінь виконання боржником зобов'язань за договором №2414 від 14.02.2005 (загальна вартість поставленої відповідачу електричної енергії протягом січня-листопада 2015 р. становить 753660,92 грн, з якої оплачено більшу частину - 557387,66 грн), а також те, що порушення виконання зобов'язання за договором №2414 від 14.02.2005 не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Положеннями пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Слід зазначити, що при застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

У пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Тому колегією суддів Одеського апеляційного господарського суду приймаються до уваги доводи скаржника про те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" перебуває у вкрай тяжкому стані, на підтвердження чого ним подано звіт за 2015 року (том ІІ а.с.79), а також те, що стягнення сум інфляційних втрат та відсотків річних має забезпечити баланс інтересів сторін.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Тому, враховуючи викладене, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за можливе зменшити розмір пені, належної до сплати, до суми 1118,08 грн.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі №17/77, від 19.12.2012 у справі №5023/3165/12, від 21.10.2015 у справі №906/575/15, від 18.11.2015 у справі №914/448/15 тощо.

Крім того, позивач просив сягнути з відповідача за прострочку виконання зобовязань за договором №2414 від 14.02.2005 інфляційні втрати на суму 25164,98 грн за період з лютого місяця 2015 по січень місяць 2016 р. та 3% річних у сумі 3135,49 грн за період з 24.01.2015 по 25.02.2016.

Між тим позивачем невірно проведено розрахунок інфляційних втрат (том ІІ а.с.7-10), оскільки інфляційні збитки, що виникли внаслідок прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №2414 від 14.02.2005, становлять 15465,09 грн.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 інфляційні нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що позовні вимоги про стягнення 3135,49 грн 3% річних та 15465,09 грн інфляційних втрат заявлені обґрунтовано і підлягають задоволенню. В задоволенні решти позовних вимог про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, оскільки позивачем при визначенні належних до сплати сум інфляційних втрат не було включено періоди, в які мала місце дефляція.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто зясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 Про судове рішення).

Оскаржене судове рішення Господарського суду Херсонської області від 03.03.2016 у справі №923/2026/15 не в повній мірі відповідає цим вимогам, а тому підлягає зміні в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Україна на користь публічного акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Херсонобленерго інфляційних втрат, пені та судових витрат з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, колегією суддів враховується викладене у пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню, покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись статтями 49, 99, 101- 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Україна задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 03.03.2016 у справі №923/2026/15 змінити в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Україна на користь публічного акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Херсонобленерго інфляційних втрат, пені та судових витрат, в решті залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Україна на користь публічного акціонерного товариства „Енергопостачальна компанія „Херсонобленерго:

-на рахунок зі спеціальним режимом використання №26036300020852 у філії Херсонського обласного управління ПАТ „Ощадбанк №10021, МФО352457 196273,26 грн заборгованості за спожиту протягом січня листопада 2015р. електричну енергію;

-на поточний рахунок №26008302852 ФХОУ ПАТ „Ощадбанк у м. Херсоні , МФО 352457 3135,49 грн 3% річних, 1118,08 грн пені, 15465,09 грн інфляційних втрат та 3390,82 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Доручити Господарському суду Херсонської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 09.06.2016.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна