Постанова № 58219329, 08.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2016 р. Справа№ 914/4214/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Скрипки І.М.

Рудченка С.Г.

при секретарі судового засідання Степанці О.В.

від позивача - Козак Т.І., довіреність б/н від 20.11.2015 року,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу

Приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" в особі філії "Львівський молочний комбінат"

на рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2016 року

у справі №914/4214/15 (суддя Ярема В.А.)

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Слава", Волинська обл., с. Маковичі

до Приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" в особі філії "Львівський молочний комбінат", Київська обл., м. Сквира

про стягнення 1 165 040,33 грн., -

ВСТАНОВИВ:

09.12.2015 року Сільськогосподарський виробничий кооператив "Слава" (далі - СВК "Слава"/позивач) звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" (далі-ПП "Консалтингова фірма "Прометей"/відповідач) в особі філії "Львівський молочний комбінат" про стягнення 1 165 040,33 гривень за договором на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) №21 від 30.12.2014 року, з яких 1 024 121,25 грн. заборгованості та 140 919,08 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 26.01.2016 року позовну заяву Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Слава" передано за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області з підстав ст. 17 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.04.2016 року у справі №914/4214/15 позовні вимоги задоволено. Суд вирішив стягнути з Приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" в особі філії "Львівський молочний комбінат" на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Слава" 1 024 121 грн. 25 коп. заборгованості, 140 919 грн. 08 коп. пені та 17 475 грн. 60 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано неналежне виконання останнім умов договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) від 30.12.2014 року №21 щодо своєчасної оплати отриманого товару. Враховуючи порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.

Не погодившись із вказаним рішенням, Приватне підприємство "Консалтингова фірма "Прометей" в особі філії "Львівський молочний комбінат" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.04.2016 року у справі №914/4214/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, виходячи з того, що судом першої інстанції неправомірно оцінено надані позивачем докази, а саме те, що в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені первинні документи на підтвердження факту поставки товару. Також відповідач зазначив, що суд першої інстанції помилково прийняв до уваги акт взаєморозрахунків в якості належного доказу на підтвердження наявності заборгованості.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року у справі №914/4214/15 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" в особі філії "Львівський молочний комбінат" на рішення господарського суду Київської області від 11.04.2016 року у справі №914/4214/15 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 08.06.2016 року.

23.05.2016 року через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення господарського суду Київської області від 11.04.2016 року по справі №914/4214/15 залишити без змін.

В судовому засіданні 08.06.2016 року позивач надав усні пояснення по суті спору, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Слава" (далі - позивач, продавець) та Приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" в особі філії "Львівський молочний комбінат" (далі - відповідач, покупець) укладено договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) від 30.12.2014 року №21 (далі - договір) (а.с. 20-22).

Відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину-молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ №3662-91, надалі товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Перехід права власності на товар від продавця до покупця здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки покупця про прийом товару на товаро-транспортній накладній. (п.1.4. договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. (п. 7.1. договору).

Відповідно до п. 7.2. строк дії договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. даного договору, та діє до 31.12.2015 року, але у всякому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до п. 2.1. договору оплату за товар покупець проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною до договору.

Розрахунки за даним договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами. (п. 2.5. договору).

Умовами договору строк оплати не визначений, таким чином застосовуються загальні правила встановлені ст. 692 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття. (постанова Всерховного суду України від 30.09.2014 року №3-121гс14).

Позивач на виконання умов договору, поставив відповідачу товар на загальну суму 1 073 225,68 грн., що підтверджується підписами водіїв молокозаводу на товарно-транспортних накладних, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 162-193) та приймається судом, як належні докази виконання позивачем договірних зобов'язань.

Крім того, прийом покупцем сировини за договором на відповідну суму підтверджується наявними в матеріалах справи копіями прийомних квитанцій №49 від 30.04.2015 року (а.с. 28), №63 від 31.05.2015 року (а.с. 33), №65 від 02.06.2015 року (а.с.38), підписаними керівником, головним бухгалтером та скріпленими печаткою філії "Львівський молочний комбінат".

Повідомлень про порушення продавцем своїх зобов`язань за спірним договором з боку відповідача відсутні.

В матеріалах справи містяться накладні №69 (а.с. 30), №82 (а.с. 35), №83 (а.с. 39), які підписані, як збоку позивача так і збоку відповідача.

Як встановлено судом першої інстанції з чим погоджується колегія суддів в матеріалах справи наявні копії актів співставлення розрахунків від 08.05.2015 року (а.с. 32), 04.06.2015 року (а.с. 37) та 03.07.2015 року (а.с. 41), складених філією "Львівський молочний комбінат", покупцем за період з квітня по червень 2015 року було сплачено 620 000,00 грн, у той же час на початок спірного періоду - 01.04.2015 року, за відповідачем рахувалося 570 915,70 грн. заборгованості. Відповідні акти підписані та скріплені печатками обох сторін. Таким чином, враховуючи здійсненні відповідачем проплати, з урахуванням заборгованості за попередні періоди, станом на 02.06.2015 року за позивачем виникла заборгованість у розмірі 1 024 141, 38 грн. В підтвердження проведених відповідачем розрахунків позивачем надано копії платіжних доручень, а також виписку по банківському рахунку позивача.

З матеріалів справи вбачається, що 29.08.2015 року позивач направив відповідачу претензію №1 (а.с. 17), з вимогою погасити заборгованість. Факт надсилання позивачем претензії підтверджується описом вкладення та квитанцією №1 (а.с. 18-19).

Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині сплати грошових коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.

Доказів оплати заборгованості на час вирішення спору, відповідачем суду не подано.

Відтак, на переконання колегії суддів та в підтвердження висновків суду першої інстанції, вбачається наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем у сумі 1 024 141, 38 грн., строк виконання якого настав і яке відповідачем не виконане.

За своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що підписання покупцем як договору так і прийомних квитанцій №49 від 30.04.2015 року, №63 від 31.05.2015 року, №65 від 02.06.2015 року без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття покупцем цього товару та, відповідно, породжує для останнього обов'язок по його оплаті у повному обсязі з моменту прийняття відповідного товару.

Місцевим господарським судом вірно взято до уваги, що відповідно до п. 5.4. положення про філію "Львівський молочний комбінат" директор філіє має право, зокрема, першого підпису документів, договорів (господарських, фінансових, банківських), заяв, клопотань, звернень, в тому числі документів бухгалтерської, фінансової, податкової звітності філії, інших документів, що стосуються філії.

Враховуючи вищевикладене, наявні у справі докази, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1 024 141, 38 грн. заборгованості за поставлений товар є доведеною та обґрунтованою, а, відтак, підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі пункту 4.2 договору нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що складає 140 919, 08 грн. за період з 03.06.2015 року по 28.08.2015 року.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що за несвоєчасне, понад встановлене даним договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Суд першої інстанції задовольнив вимогу позивача, щодо стягнення пені з відповідача.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За умов наведених вище, з огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язань, а також враховуючи те, що арифметично вірний розмір заявленої до стягнення суми пені становить 146 463, 37 грн., суд першої інстанції обґрунтовано та вірно задовольнив вимогу про стягнення пені у заявленому позивачем розмірі, а саме 140 919, 08 грн.

В силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тому, враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що клопотань про вихід за межі позовних вимог, як і заяви про збільшення розміру позовних вимог, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України від заінтересованих сторін до суду першої інстанції не надходило, а отже місцевий господарський суд був обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми пені.

Твердження скаржника про те, що під час прийняття оскаржуваного рішення суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону, щодо повного та всебічного дослідження обставин справи, судова колегія вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав правову оцінку наявними у матеріалах справи доказами.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду Київської області повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну Приватного підприємства "Консалтингова фірма "Прометей" в особі філії "Львівський молочний комбінат" на рішення господарського суду Київської області від 11.04.2016 року у справі №914/4214/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 11.04.2016 року у справі №914/4214/15 залишити без змін.

3. Справу №914/4214/15 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді І.М. Скрипка

С.Г. Рудченко