Рішення № 58218900, 08.06.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2016р. Справа№ 914/1113/16

Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Чорній Л.З. розглянувши матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів

до відповідача-1: Військової частини А-4324, с. Липники Пустомитівського району Л/о

до відповідача-2: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, м. Львів

про стягнення 85 175, 59 грн.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача-1: ОСОБА_2

Від відповідача-2: ОСОБА_3

Судом розяснено зміст ст.ст.20,22 ГПК України, а саме, процесуальні права та обовязки, зокрема, право заявляти відводи. Відводу не заявлено.

Позов заявлено Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго», м. Львів до Військової частини А-4324, с. Липники Пустомитівського району Л/о, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, м. Львів про стягнення 85 175, 59 грн.

Ухвалою суду від 24.06.2016 року порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в засіданні на 25.05.2016 року(з врахуванням ухвали про виправлення описки від 05.05.16 р.). Ухвалою суду від 25.05.16 р. до участі у розгляді справи залучено іншого відповідачаКвартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, розгляд справи відкладено на 08.06.16 р.

Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача-1 в судове засідання зявився, проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача-2 в судове засідання зявився, подав відзив на позов відповідно до якого просить суд зменшити розмір нарахування пені за несвоєчасну сплату боргу за використану спожиту електричну енергію на 90 %.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

27.06.2008р. між Відкритим акціонерним товариством Львівобленерго (правонаступником якого є позивач, постачальник) та Військовою частиною А-4324 (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії №90528 (надалі-договір), відповідно до п.1 якого, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору. Точка продажу електричної енергії: зазначена в додатку №6 Однолінійна схема.

Відповідно до п.2.3.3 договору, споживач зобовязується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 Порядок розрахунків та №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії; здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею Постачальника та електроустановками Споживача згідно з додатком №7а (7б) Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії (п.2.3.4).

Як зазначено в п.2 додатку №2 від 20.01.2009р. до договору, розрахунковим періодом вважається період з 15 числа попереднього місяця до 14 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальником електричної енергії.

У п.4 додатку №2 від 20.01.2009р. до договору зазначено, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період.

Приписами п.4.2.1 Договору встановлено, що споживач несе відповідальність за внесення платежів, передбачених договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Відповідно до п.7 додатку №2 від 20.01.2009р. до договору, у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Пунктом 9.3 договору передбачено, що спірні питання та розбіжності виконання умов договору, щодо яких сторонами не буде досягнуто згоди, вирішуються у порядку, встановленому законодавством України.

У п.9.4 договору зазначено, що договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2008 року; договір вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. В матеріалах справи відсутні, сторонами не наведені доводи та не подані докази повідомлення однією із сторін іншої про припинення його дії або перегляд його умов.

Згідно доводів позивача, викладених у позовній заяві та підтверджених у судовому засіданні, відповідачем отримано під підпис рахунки позивача на оплату за використану електричну енергію (рахунки наявні в матеріалах справи). Проте, як пояснив представник Позивача, зазначені вище рахунки Відповідачем оплачувались із порушенням термінів здійснення платежів.

Відповідно до позовної заяви та представлених позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором, заборгованість відповідача перед позивачем становить 85 175,59 грн.

В матеріалах справи відсутні, сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності 85 175,59 грн. заборгованості у відповідача перед позивачем за договором чи здійснення повної або часткової оплати такого.

04.03.2010р. між ВАТ Львівобленерго (правонаступником якого є позивач, кредитор), Військовою частиною А-4324 (боржник, відповідач-1) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова (третя особа у договорі, відповідач-2) укладено договір №10/189 про виконання обовязку боржника іншою особою.

Пунктом 1 Договору № 10/189 передбачено, що у відповідності до ст.528 ЦК України, боржник покладає, а третя особа приймає на себе обовязок виконання всіх грошових зобовязань Боржника перед Кредитором по оплаті за активну та реактивну електричну енергію, понадлімітне споживання електричної енергії, пеню, 3 % річних, інфляційні, згідно з Договором про постачання електроенергії №90528, укладеним між кредитором і боржником.

Станом на час розгляду справи судом доказів розірвання або визнання недійсним договору від 04.03.2010р. №10/189 сторонами суду не надано.

Відповідно до частини першої статті 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

У відповідності до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань № 14 від 17.10.2013р. встановлено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних (п. 4.2 Постанови).

Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частинами 1 та 3 статті 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Приписами ч.3 ст.551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 1 ст.612 Цивільного Кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Щодо стягнення 64 217,91 грн. пені.

У п.4.2.1 договору встановлено, що споживач несе відповідальність за внесення платежів, передбачених договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Відповідно до п. 7 7одатку №2 від 20.01.2009р. до договору, у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приписами ч.2 ст.343 ГК України, встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що розмір пені, розрахований позивачем вірно.

Так, відповідно до п.2 Додатку №2 від 20.01.2009р. до договору, розрахунковим періодом вважається період з 15 числа попереднього місяця до 14 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальником електричної енергії.

Відповідно до ч.1 ст.613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що розмір пені, розрахований Позивачем вірно, не перевищує подвійного розміру облікової ставки НБУ.

У відзиві №2851 від 07.06.2016р. відповідач-2 просить суд зменшити розмір пені, посилаючись на п.3 ст.83 ГПК України, ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України.

З даного приводу суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відтак, беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні доводи про завдані збитки, суд не вправі застосовувати наведену норму законодавства при вирішенні даного спору.

Проте, суд зазначає, що відповідно ч.2 ст.233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приписами ч.3 ст.551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В матеріалах справи відсутні, сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що порушення відповідачем зобовязання завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Крім того, відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, приймаючи рішення, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Винятковість в даному випадку обґрунтовується тим, що відповідач належить до державного сектору, відтак вина, за яку настає відповідальність у вигляді стягнення пені, відповідача є неповною, оскільки проведення ним розрахунків за договором залежить, в тому числі, від державного фінансування.

Додатковою підставою для зменшення розміру пені Відповідач-2 зазначає важке матеріальне становище у Міністерстві оборони України та необхідність значного фінансування Збройних Сил України під час проведення антитерористичної операції.

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань №14 від 17.12.2013р. передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

У пункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами) № 18 від 26.12.2011р. зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

При цьому, діючим законодавством не передбачено необхідності звернення відповідача до суду з заявою про зменшення неустойки, а також не обмежено суд в розмірах зменшення неустойки (постанова Вищого господарського суду України від 21.08.2013р. у справі №911/571/13-г).

Враховуючи вищенаведене, в тому числі ступінь вини відповідача, винятковість випадку та те, що матеріалах справи відсутні, сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що порушення відповідачем зобовязання завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 60%, а відтак, до стягнення підлягає 25 687,16 грн. пені.

Щодо стягнення 4 741,96 грн. 3% річних та 16 215,72 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що такий розрахований позивачем правильно.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що в частині стягнення 4 741,96 грн. 3% річних та 16 215,72 грн. інфляційних втрат позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача-2.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 69, 75, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова (79007, м.Львів, вул. Батуринська,2; ідентифікаційний код 07638027) на користь Публічного акціонерного товариства Львівобленерго (79026, вул. Козельницька, 3, м. Львів; ідентифікаційний код 00131587) 25 687,16 грн. пені, 4 741,96 грн. 3% річних, 16 215,72 грн. інфляційних втрат та 1 378,00 грн. судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 09.06.16 р.

Суддя Чорній Л.З.