Рішення № 58218654, 07.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2016Справа №910/4548/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан»

до Комунального підприємства «Київпастранс»

про стягнення 382 831,59 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Дроботенко Ю.О. (дов. №18 від 01.02.2016);

від відповідача - Козачук Н.Ю. (дов. №06-5/1096 від 24.12.2015);

ВСТАНОВИВ:

15.03.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення 309 315,71 грн. суми інфляційних втрат та 56 823,74 грн. суми 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду м. Києва від 04.03.2010 року у справі №30/18 з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» стягнуто заборгованість у розмірі 317 572,60 грн., проте у зв'язку із невиконанням вказаного рішення, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2016 порушено провадження по справі №910/4548/16, розгляд справи призначено на 31.03.2016.

31.03.2016 відповідачем через загальний відділ діловодства суду подано відзив на позовну заяву, за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму 317 572,60 грн., тобто на суму основного боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, що не відповідає вимогами чинного законодавства, оскільки таке нарахування сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України необхідно здійснювати лише на суму основної заборгованості. Крім того відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.03.2016 розгляд справи відкладено на 19.04.2016.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.04.2016 у зв'язку із перебуванням судді Демидова В.О. 19.04.2016 у відрядженні, розгляд справи №910/4548/16 призначено на 25.04.2016.

Судове засідання 25.04.2016 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Демидова В.О. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.05.2016 у зв'язку із виходом судді Демидова В.О. з лікарняного, розгляд справи №910/4548/16 призначено на 31.05.2016.

31.05.2016 позивачем через загальний відділ діловодства суду подано пояснення по справі.

В судовому засіданні 31.05.2016 судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 07.06.2016.

07.06.2016 позивачем через загальний відділ діловодства суду подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача 323 606,48 грн. інфляційних втрат та 59 225,11 грн. - 3% річних.

В судовому засіданні 07.06.2016 судом на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 07.06.2016 до 12:50 год.

В судове засідання 07.06.2016 з'явилися представники сторін, надали пояснення по суті справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про збільшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки збільшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 382 831,59 грн.

В судовому засіданні 07.06.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

Позивач вказує, що ТОВ «Фірма Октан» прийняло участь у відкритих торгах на закупівлю продуктів нафтопереробки рідких, що проводились відповідно до оголошення про закупівлі № 52019407, яке було опубліковано в Інформаційному бюлетені Тендерної палати України № 52 (123) від 24.12.07. Замовником торгів було Комунальне підприємство «Київпастранс».

За результатами вищезазначених торгів, відповідно до Повідомлення № 206/5 від 14.02.08 про акцепт тендерної пропозиції позивача між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» (постачальник) та Комунальним підприємством «Київпастранс» (Замовник) було укладено договір поставки продуктів нафтопереробки рідких № 17/03-13/7 від 17.03.08 (далі - договір).

Позивач свої зобов'язання за договором виконав повністю, а саме поставив Автобусний парк № 6 товар (дизельне паливо), проте відповідач своє зобов'язання по оплаті товару не виконав, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 273 108,13 грн.

З огляду на тривале непогашення відповідачем простроченої заборгованості, позивач звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення з нього заборгованості за договором поставки продуктів нафтопереробки рідких № 17/03-13/7 від 17.03.08 в сумі 360 114,23 грн. (273 108,13 грн. заборгованість за поставлений та неоплачений товар, 20 734,62 грн. інфляційні збитки, 5 775,41 грн. 3% річних, 43 996,07 грн. штрафні санкції, 16 500,00 грн. оплата за послуги адвоката).

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.03.2010 у справі №30/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства «Київпастранс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» 273 108, 13 грн. основного боргу, 30 839,62 грн. збитків від інфляції, 7 212,04 грн. 3 % річних, 3 100 грн. - витрат за послуги адвоката, 3 111,59 грн. - витрат по сплаті державного мита, 201,22 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до частини третьої статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

На підставі вказаного рішення суду господарським судом м. Києва було видано наказ №30/18 від 15.03.2010, який неодноразово пред'являвся ТОВ «Фірма Октан» до виконання, про що 31.03.2010 та 08.06.2015 ВДВС Подільського РУЮ було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження №18345209, №47751318.

Пунктом 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що на час подання цього позову наказ від 15.03.2010 №30/18 є невиконаним, а Комунальним підприємством «Київпастранс» не сплачено позивачу грошових коштів, присуджених до стягнення за рішенням суду від 04.03.2010, у зв'язку із чим він просив стягнути з відповідача 323 606,48 грн. інфляційних втрат та 59 225,11 грн. - 3% річних за період з 16.03.2010 по 31.05.2016.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Згідно п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас, приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 №01/384-07).

Також, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених другою частиною статті 625 ЦК України (зазначена позиція також відображена у постанові ВСУ від 20.01.2011 №10/25).

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 9 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 N 5011-32/5219-2012).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Отже, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає обґрунтованими.

Разом з тим, перевіривши розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Як вбачається з рішення господарського суду м. Києва від 04.03.2010 №30/18, сума основного боргу відповідача становить 273 108, 13 грн., проте нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено позивачем на загальну суму 317 572,60 грн., яка в свою чергу складається із суми основного боргу та суми збитків від інфляції, 3 % річних, витрат за послуги адвоката, витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Таким чином суд вважає, що нарахування сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно здійснювати лише на суму основної заборгованості, яка становить 273 108, 13 грн.

Крім того, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається зі штампу канцелярії суду, позивач звернувся з даним позовом 15.03.2016, у зв'язку з чим, враховуючи невиконання відповідачем рішення суду станом на час подання позову, він має право на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних починаючи з 15.03.2013.

За перерахунком суду розмір інфляційних втрат з суми боргу 273 108, 13 грн. за період з 15.03.2013 року по 14.03.2016 року становить 242 364,19 грн., а 3 % річних - 24 602,18 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2, код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Октан» (03056, м. Київ, вул. Політехнічна, 31, код 24718890) інфляційні втрати у розмірі 242 364 (двісті сорок дві тисячі триста шістдесят чотири) грн. 19 коп., 3% річних у розмірі 24 602 (двадцять чотири тисячі шістсот дві) грн. 18 коп. та судовий збір в сумі 4 004 (чотири тисячі чотири) грн. 50 коп. Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене та підписане - 10.06.2016.

Суддя В.О. Демидов