Рішення № 58218332, 09.06.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.06.16р. Справа № 904/3576/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомунгосп" (м. Дніпропетровськ)

до Комунального підприємства "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором на виконання робіт з прибирання прибудинкової території № 2015/03/01 від 02.03.2015 у загальному розмірі 357 328 грн. 82 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.06.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 06.06.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 268 від 01.06.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецкомунгосп" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому на момент звернення з ним до суду просило суд стягнути з Комунального підприємства "Житлове господарство Самарського району" (далі - відповідач) заборгованість за договором на виконання робіт з прибирання прибудинкової території № 2015/03/01 від 02.03.2015 у загальному розмірі 365 162 грн. 94 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 339 235 грн. 53 коп. - пеня;

- 6 333 грн. 32 коп. - інфляційні втрати;

- 19 594 грн. 09 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на виконання робіт з прибирання прибудинкової території № 2015/03/01 від 02.03.2015 в частині своєчасного розрахунку за надані в період з 31.03.2015 по 31.08.2015 послуги з прибирання прибудинкової території, які були надані позивачем та прийняті відповідачем відповідно до актів надання послуг за вказаний період на загальну суму 3 473 932 грн. 60 коп., внаслідок чого у відповідача виникло право вимагати від відповідача сплати пені за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі пункту 4.2. договору, яка за загальний період прострочення з 21.04.2015 по 26.02.2016 за розрахунком позивача складає 339 235 грн. 53 коп., а також сплати інфляційних втрат за період з жовтня по грудень 2015 року в сумі 6 333 грн. 32 коп. та 3 % річних за загальний період прострочення з 21.04.2015 по 28.01.2016 в сумі 19 594 грн. 09 коп. на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 07.06.2016.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 35738/16 від 07.06.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що виникнення заборгованості за спірним договором зумовлене тим, що протягом терміну виконання робіт відповідно до умов договору та після їх виконання, жодних вимог щодо сплати за виконані роботи позивачем відповідачу не заявлялось. Крім того, після виконання робіт відповідачем для належного обслуговування житлового фонду було укладено низку договорів з іншими підрядниками, за яким контрагенти вимагали своєчасної оплати за виконані роботи, тому відповідач здійснював оплату саме за вказаними договорами. Відповідач також зазначає, що стягнення з відповідача спірної заборгованості може негативно вплинути на стан розрахункової дисципліни з іншими контрагентами, які на даний час здійснюють виконання поточних ремонтів та технічне обслуговування житлового фонду підприємства. У відзиві на позов відповідач просить суд врахувати наведені обставини та ухвалити рішення у справі відповідно до вимог чинного законодавства, та в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У судове засідання 07.06.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 07.06.2016 виклав та обґрунтував позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.06.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У судовому засіданні 07.06.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 09.06.2016.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх.суду 36464/16 від 09.06.2016), в якій він, користуючись правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором на виконання робіт з прибирання прибудинкової території № 2015/03/01 від 02.03.2015 у загальному розмірі 357 328 грн. 82 коп., яка складається з наступних сум:

- 331 822 грн. 07 коп. - пеня;

- 6 333 грн. 32 коп. - інфляційні втрати;

- 19 173 грн. 43 коп. - 3% річних.

Дослідивши подану позивачем заяву, суд відзначив, що, фактично, позивач зменшив заявлену до стягнення пеню та 3% річних, у зв'язку з проведенням нових розрахунків та виключенням із них днів оплати, які під час підготовки первісних розрахунків були включені до періодів прострочення, а також в нових розрахунках були враховані положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України під час визначення граничних строків оплати наданих у травні та серпні 2015 року послуг, внаслідок чого ціна позову зменшилась.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вказана заява підписана уповноваженою особою - представником, якому відповідно до довіреності б/№ від 31.03.2016 надане таке процесуальне право. До вказаної заяви також долучені докази направлення її відповідачу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог подана у відповідності до процесуальних вимог в цій частині.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 357 328 грн. 82 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання 09.06.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 09.06.2016 виклав та обґрунтував позовні вимоги, з урахуванням їх зменшення, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.06.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 09.06.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору та необхідності у відкладенні розгляду справи немає.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 02.03.2015 між Комунальним підприємством "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецкомунгосп" (далі - виконавець, позивач) укладено договір на виконання робіт з прибирання прибудинкової території № 2015/03/01 (далі - договір, а.с.14-16), відповідно до умов якого замовник доручає та зобов'язується оплатити виконавцю, а виконавець приймає на себе зобов'язання безпосередньо або шляхом залучення на договірних засадах фізичних та юридичних осіб організувати і виконувати прибирання прибудинкової території, прибирання снігу в зимовий період в будинках житлового фонду згідно дислокації обслуговуючих будинків (додаток № 1) у відповідності до Правил утримання жилих та прибудникових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу від 17.05.2005 № 76 та Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибункових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу від 10.08.2004 № 150 (пункт 1.1. договору).

У пунктах 6.1. та 6.2. договору сторони узгодили, що договір складено в двох примірних по одному для кожної зі сторін та діє з 02.03.2015 по 31.12.2015. Якщо до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявить про припинення його дії, то договір вважається продовженим на наступний календарний рік.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, у пункті 2.1. договору сторони погодили, що щомісячна вартість робіт за договором визначається по статтях витрат на прибирання прибудинкової території, прибирання снігу в зимовий період та витрат з посипання призначеної для проходу та проїзду частини прибудинкової території протиожеледними сумішами, згідно переліку послуг та їх граничної вартості в межах діючого тарифу додаток № 2.

При цьому, у пунктах 3.2.2., 3.3.1. та 3.3.6. договору сторони визначили, що виконавець має право вимагати від замовника своєчасної оплати за договором, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити виконані за договором послуги, проводити оплату за виконані виконавцем послуги.

До договору сторонами було підписано, зокрема, додаток № 2 - Перелік послуг, що передаються виконавцю та їх гранична вартість (а.с.17)

На виконання умов договору позивачем в період з березня по серпень 2015 року було надано відповідачу послуги на загальну суму 3 473 932 грн. 60 коп., що підтверджується наступними актами надання послуг:

- актом наданих послуг № 23 від 31.03.2015 на суму 602 913 грн. 92 коп. (а.с.18);

- актом наданих послуг № 28 від 30.04.2015 на суму 602 913 грн. 92 коп. (а.с.19);

- актом наданих послуг № 29 від 31.05.2015 на суму 602 913 грн. 92 коп. (а.с.20);

- актом наданих послуг № 32 від 30.06.2015 на суму 602 913 грн. 92 коп. (а.с.21);

- актом наданих послуг № 34 від 31.07.2015 на суму 602 913 грн. 93 коп. (а.с.22);

- актом наданих послуг № 37 від 31.08.2015 на суму 459 362 грн. 99 коп. (а.с.23).

Так, вказані акти підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками. В актах також зазначено, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 2.2. договору оплата проводиться шляхом перерахування грошових коштів кожного банківського дня, починаючи з 1 числа місяця, наступного за звітним, від фактично отриманих замовником на свій поточний рахунок платежів за утримання будинків, споруд та прибудинкових територій. До 5-го числа місяця, наступного за звітним виконавець дає замовнику акти виконаних робіт і рахунок на оплату. Замовник підписує акти, засвідчує підпис печаткою і у 3-денний термін повертає один примірник актів виконавцю. На підставі підписаних актів та рахунку виконавця, замовник здійснює остаточний розрахунок за виконані роботи протягом двадцяти днів з дати підписання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем вказане зобов'язання було порушене, надані в період з березня по серпень 2015 року послуги на загальну суму 3 473 932 грн. 60 коп. були оплачені із простроченням. Вказане підтверджується банківськими виписками, які наявні в матеріалах справи (а.с.24-32).

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем в період з березня по серпень 2015 року послуг відповідач порушив, оплативши їх із простроченням, внаслідок чого у відповідача виникло право вимагати від відповідача сплати пені за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі пункту 4.2. договору, яка за загальний період прострочення з 21.04.2015 по 26.02.2016 за розрахунком позивача складає 339 235 грн. 53 коп., а також сплати інфляційних втрат за період з жовтня по грудень 2015 року в сумі 6 333 грн. 32 коп. та 3 % річних за загальний період прострочення з 21.04.2015 по 28.01.2016 в сумі 19 594 грн. 09 коп. на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

При цьому, судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, доказів своєчасної оплати наданих позивачем в спірний період послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення з їх оплати, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Крім того, під час розгляду справи факт прострочення представник відповідача не заперечував.

При цьому, з приводу викладених у відзиві на позов заперечень щодо відсутності вимоги позивача щодо погашення боргу, а також негативного впливу стягнення заборгованості у даній справі на платоспроможність відповідача щодо інших його контрагентів, суд зазначає таке.

Вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Крім того, наявність фінансових зобов'язань відповідача перед третіми особами, а також негативний вплив примусового стягнення заборгованості у даній справи на своєчасність розрахунків з іншими контрагентами відповідача не може бути підставою для невиконання зобов'язань перед позивачем щодо оплати наданих ним у спірний період послуг.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору на виконання робіт з прибирання прибудинкової території № 2015/03/01 від 02.03.2015, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, у пункті 4.2. договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки та відшкодовує заподіяні збитки.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, позивачем була нарахована пеня за загальний період прострочення з 21.04.2015 по 25.02.2016 у сумі 331 822 грн. 07 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені (доданого до заяви про зменшення розміру позовних вимог), зробленого позивачем, та встановлено, що періоди прострочення та розмір заборгованості в них визначені позивачем вірно, арифметично розрахунок здійснений також правильно.

Отже, вимоги щодо стягнення пені в сумі 331 822 грн. 07 коп. є правомірними та підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з жовтня по грудень 2015 року в сумі 6 333 грн. 32 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було враховано положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", оскільки позивач нарахував інфляційні втрати лише з жовтня 2015 року та на всю суму заборгованості разом (а не за кожним місяцем окремо), арифметично розрахунок також проведено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 6 333 грн. 32 коп. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України також були розраховані 3% річних за загальний період прострочення з 21.04.2015 по 25.02.2016 у сумі 19 173 грн. 43 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем також не було допущено порушень - періоди прострочення та розмір заборгованості в них визначено правильно, арифметично розрахунок також проведено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 19 173 грн. 43 коп. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з ним до суду становила 365 162 грн. 94 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 5 477 грн. 44 коп. (1,5 відсотка ціни позову). Після прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.06.2016 ціна позову стала складати 357 328 грн. 82 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 5 359 грн. 93 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

При цьому, відповідно до платіжного доручення № 588 від 06.04.2016 позивачем було сплачено 5 077 грн. 44 коп., відповідно до платіжного доручення № 588 від 06.04.2016 позивачем було сплачено 400 грн. 00 коп., а всього 5 477 грн. 44 коп. судового збору.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 117 грн. 51 коп. (5 477,44 - 5 359,93).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору в сумі 5 359 грн. 93 коп. покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Комунального підприємства "Житлове господарство Самарського району" Дніпропетровської міської ради (49127, м. Дніпропетровськ, вулиця Агнії Барто, будинок 19; ідентифікаційний код 05451368) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомунгосп" (49127, м. Дніпропетровськ, вулиця Агнії Барто, будинок 19; ідентифікаційний код 37562606) 331 822 грн. 07 коп. - пені, 6 333 грн. 32 коп. - інфляційних втрат, 19 173 грн. 43 коп. - 3% річних, 5 359 грн. 93 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецкомунгосп" (49127, м. Дніпропетровськ, вулиця Агнії Барто, будинок 19; ідентифікаційний код 37562606) надмірно сплачений судовий збір у сумі 117 грн. 51 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 588 від 06.04.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3