Ухвала суду № 58217950, 09.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4485/16 Справа № 208/5280/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Івченко Т. П. Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2016 року м. Дніпро

09 червня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Каратаєвої Л.О., Петешенкової М.Ю..

при секретарі - Сахарову Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Дніпродзержинський парк культури та відпочинку» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку

за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Дніпродзержинський парк культури та відпочинку»

на рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 квітня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

20 липня 2015 року позивач звернувся із позовом до КП «Дніпродзержинський парк культури та відпочинку» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку, в якому просив стягнути з комунального підприємства «Дніпродзержинський парк культури та відпочинку» на користь ОСОБА_2, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 12 грудня 2014 року по 06 липня 2015 року, у розмірі 35000 грн. (тридцять п'ять тисяч гривень) 00 копійок. (а.с. 1-4).

Рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку - задоволенні.

Стягнуто з Комунального підприємства «Дніпродзержинський парк культури та відпочинку» на користь ОСОБА_2 35 000 гривень 00 копійок - середній заробіток за час затримки, що становить з 12 грудня 2014 року по день фактичного розрахунку - по 06 липня 2015 року, включно. Також вирішено питання щодо судових витрат (а.с. 89-92).

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 94-95).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебував з відповідачем - КП «Дніпродзержинський парк культури та відпочинку» у трудових правовідносинах, займаючи посаду директора комунального підприємства, в період з 23 грудня 2011 року по 08 жовтня 2014 року, включно, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 29 цивільної справи № 208/10610/14), контрактом № 18-к/2011 від 22.12.2011 року та додатками до них (а.с. 44-54 цивільної справи № 208/10610/14), розпорядженням міського голови від 22.12.2011 року №146-р"ос", розпорядженням міського голови ОСОБА_3 № 257-р «ос» від 07.10.2014 року

Позивач ОСОБА_2 був звільнений за власним бажанням 08 жовтня 2014 року з посади директора комунального підприємства «Дніпродзержинський парк культури та відпочинку» з підстав, передбачених контрактом та п. 8 ст. 36 КЗпП України. Контракт № 18-к/2011 від 22.12.2011 року, який було розірвано, що встановлено рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 30.04.2015 року, матеріалами цивільної справи № 208/10610/14.

На час звільнення позивача ОСОБА_2 з посади директора КП Дніпродзержинський парк культури та відпочинку», розрахунок за відпрацьований час не був проведений з ним, у відповідності до вимог ст. ст. 115, 116 КЗпП України, що встановлено рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30.04.2015 року (справа № 208/10610/14 а .с. 118-121).

За захистом своїх прав позивач ОСОБА_2 звернувся із позовом до Комунального підприємства «Дніпродзержинський парк культури та відпочинку», Дніпродзержинської міської ради, Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію втрати частини заробітної плати, компенсації втрати частини плати за невикористану відпустку, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та моральної шкоди, яким просив враховуючи, що на день його звільнення з ним не був проведений повний розрахунок, стягнути солідарно з Комунального підприємства «Дніпродзержинський парк культури та відпочинку», Дніпродзержинської міської ради. Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01.04.2014 року по 08.10.2014 рік у розмірі 57 950, 14 грн.; компенсацію за невикористану відпустку з 23.12.2012 року по 05.10.2014 рік у розмірі 15 920,83 грн.; компенсацію втрати частини заробітної плати в розмірі 5 131,47 грн., компенсацію втрати частини плати за невикористану відпустку 302,50 грн., середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 09.10.2014 року по 11.12.2014 рік у розмірі 36 930,60 грн., а також просить стягнути солідарно на його користь моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30.04.2015 року (справа № 208/10610/14 а.с. 118-121), визначено розмір середньоденної заробітної плати позивача ОСОБА_2 в розмірі 250 гривень.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області було прийнято рішення, яким стягнуто з Комунального підприємства «Дніпродзержинський парк культури та відпочинку» на користь ОСОБА_2: 32 117 грн. 72 коп. - заборгованість по заробітній платі за період з 01 квітня 2014 року по 08 жовтня 2014 року; 11 306 грн. 83 коп. - компенсацію за невикористану відпустку за період з 23 грудня 2012 року по 05 жовтня 2014 року, 3 235 грн. 47 коп. - компенсації втрати частини заробітної плати; 16 000 грн. 00 коп. - середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку; 1 000 грн. 00 коп. - суму моральної шкоди.

Кінцевий розрахунок з позивачем ОСОБА_2 відповідач КП «Дніпродзержинський парк культури та відпочинку» провів 06 липня 2015 року, що підтверджено постановою про закінчення виконавчого провадження (а.с. 14).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався приписами ст. 117 КЗпП України, та виходив із того, що відповідач КП «Дніпродзержинський парк культури та відпочинку» провів фактичний розрахунок з ОСОБА_2 по заборгованості заробітної плати 06 липня 2015 року, тому за період з 12 грудня 2014 року по 06 липня 2015 року, підлягає виплаті позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто по 06 липня 2015 року.

Вказані висновки суду 1 інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ст.ст. 47, 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується робітнику регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З вказаними висновками суду 1 інстанції, колегія суддів погоджується, оскільки вони зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, а оскаржуване рішення, є обґрунтованим й відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення середнього заробітку за час затримки, за період з 12 грудня 2014 року по день фактичного розрахунку - по 06 липня 2015 року, включно, в повному розмірі заявленому позивачем в сумі 35000 грн., без урахування Правової позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-223цс14 та п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, колегія суддів до уваги не приймає, виходячи з наступного.

Так, у правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-223цс14, зазначено, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

А відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Відповідно до ст.. 116 КЗпП України, у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем при вирішенні питання про стягнення заборгованості по заробітній платі не оспорювалася сума 32 117 грн. 72 коп., однак зазначена сума, відповідно до вимог ст.. 116 КЗпП України не була своєчасно виплачена позивачеві, а була стягнута рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30.04.2015 року, а фактично виплачена лише 06.07.2015 року.

З аналізу ст. 117 КЗпП України, Правової позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-223цс14 та п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, вбачається, що при вирішенні питання щодо визначення розміру та стягнення середнього заробітку за весь час затримки, зясуванню підлягають спірна сума, на яку мав право працівник, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, в тому числі чи була виплачена не оспорювана суму працівникові відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України.

При цьому суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку і при визначенні розміру не зобов'язаний розраховувати зазначену суму обов'язково пропорційно до стягнутої суми.

Суд 1 інстанції у повному обсязі з'ясував всі обставини справи, врахував спірну суму, на яку мав право працівник, і яка була стягнута за рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30.04.2015 року, частку, яку вона становила у заявлених вимогах (близько 60 %), істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, яка у понад шість разів перевищує середній заробіток позивача, що відповідачем не була виплачена навіть не оспорювана ним сума заборгованості по заробітній платі, згідно вимог ст. 116 КЗпП України, а також, що навіть після вищевказаного рішення суду про стягнення заробітної плати воно було виконано більше ніж через два місяці.

Враховуючи зазначені обставини по справі, суд 1 інстанції обґрунтовано визначив розмір відшкодування за час затримки розрахунку та дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апелянта в цій частині не спростовують правильних висновків суду 1 інстанції й не є підставою для скасування рішення.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпродзержинський парк культури та відпочинку» - відхилити.

Рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 квітня 2016 року - залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: