Ухвала суду № 58217365, 06.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

06 червня 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Немировської О.В.

суддів - Оніщука М.І., Чобіток А.О.

при секретарі - Сірій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення коштів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 23 лютого 2016 року,

встановила:

у травні 2015 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просила стягнути з ПАТ «Дельта Банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб солідарно на її користь 3% річних в розмірі 953 грн. 42 коп., та інфляційні втрати в розмірі 22 200 грн., посилаючись на те, що 14 грудня 2013 року між нею та відповідачем було укладено договір банківського вкладу, 16 квітня 2015 року вона звернулась із заявою про повернення вкладу та нарахованих відсотків, яка відповідачем виконана не була. Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 23 лютого 2016 року в частині позовних вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб провадження у справі було закрито.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 23 лютого 2016 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове - яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

При зверненні до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що 14.12.2013 р. вона уклала з ПАТ «Дельта Банк» Договір банківського вкладу №10002004955937 за умовами якого розмістила кошти в сумі 100 000 грн. на строк до 19.12.2014 р. з нарахуванням процентів за ставкою 22%. Після закінчення строку розміщення коштів вклад разом з процентами в сумі 1000 грн. були перераховані на поточний рахунок. Оскільки банк не виплатив їй суму вкладу, вона просила стягнути з ПАТ «Дельта Банк» вклад - 100 000 грн., проценти - 1 000 грн., проценти за період після закінчення договору - 2 860 грн., три проценти річних - 953 грн., а також інфляційні втрати - 22 200 грн.

В ході розгляду справи позивач уточнила свої вимоги та просила стягнути солідарно з ПАТ «Дельта Банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб три відсотки річних - 953 грн. 42 коп. та інфляційні втрати в сумі 22 200 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2016 р. в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Постановою Правління НБ України від 02 березня 2015 р. №150 ПАТ «Дельта Банк» було віднесено до категорії неплатоспроможних. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 25.06.2015 р. позивачу було виплачено з поточного рахунку 101 360 грн. 14 коп., що є сумою вкладу та нарахованих відсотків на день початку процедури виведення банку з ринку.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 526, 1058, 1060 ЦК України та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Доводи, викладені представником позивача в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, всі були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Однак положення вказаної статті не підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами по справі, оскільки відповідно до ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, а рішення Печерського районного суду м.Києва від 23 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді

№ справи: 757/15596/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/7057/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Москаленко К.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.