Постанова № 58216585, 07.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2016 р. Справа№ 910/24535/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Сердюк М.М.

від відповідача - Ткаченко Л.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" та апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінанта Прінт" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2016 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінанта Прінт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест"

про стягнення 91510 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Домінанта Прінт» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ "Юнайтед Форест" про стягнення сплачених коштів та відшкодування шкоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2016 у справі № 910/24535/15 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Юнайтед Форест" на користь ТОВ "Домінанта Прінт" 61140 грн. заборгованості та 917,11 грн. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ТОВ "Юнайтед Форест" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2016 у справі № 910/24535/15 скасувати в частині стягнення 61140 грн., та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи подана апеляційна скарга була передана для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Лобань О.І., Федорчук Р.В.

Ухвалою від 11.02.2016 Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження зазначену вище апеляційну скаргу та призначено справу №910/24535/15 до розгляду у судовому засіданні на 16.03.2016.

Крім того, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТОВ "Домінанта Прінт" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2016 в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Згідно із п.п. 2.3.44 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, подану апеляційну скаргу було передано раніше визначеному складу суду: головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді: Лобань О.І., Федорчук Р.В.

Ухвалою від 18.02.2016 Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження апеляційну скаргу ТОВ "Домінанта Прінт" та призначено до спільного розгляду з апеляційною скаргою ТОВ "Юнайтед Форест" у судовому засіданні на 16.03.2016.

Ухвалою суду від 16.03.2016 в судовому засіданні оголошено перерву до 11.04.2016.

В судовому засіданні 11.04.2016 також оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України до 20.04.2016.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 у зв`язку з перебуванням головуючого судді Майданевича А.Г. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи, апеляційні скарги передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Ухвалою суду від 20.04.2016 апеляційні скарги було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя: Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В. та призначено до розгляду на 19.05.2016.

В судовому засіданні 19.05.2016 по справі було оголошено перерву до 07.06.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу позивача, в яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Крім того, через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а судом першої інстанції правомірно встановлені факти наявності обґрунтованих підстав для повернення перерахованих коштів.

Представники сторін в призначені судові засідання з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Домінанта Прінт" (покупець) 03.08.2015 був укладений усний договір поставки.

Позивач зазначає, що відповідно до умов усного договору поставки покупець замовив у постачальника наступний товар:

- Папір крейдований HI-АLPНА (gross) 69,9 64*90 у кількості 2 000 арк.;

- Папір самоклеючий Unicot plus 80г/м2 64*45 у кількості 3 000 арк.;

- Папір крейдований Shinho Power plus Gross 148 64*90 у кількості 26000 арк., на загальну суму 61 140 грн.

На виконання умов укладеного усного договору, відповідач направив позивачу рахунок-фактуру № ДН00004414 від 03.08.2015 на загальну суму 48672 грн. та рахунок-фактуру № ДН00004383 від 03.08.2015 на загальну суму 12468 грн.

Зважаючи на те, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства України оплачений в повному обсязі товар не був поставлений позивачу та кошти також не були повернуті, останній звернувся із позовом до суду про стягнення суми перерахованих коштів.

Відповідач, не погоджуючись із постановленим рішенням судом першої інстанції та заперечуючи проти заявлених вимог в суді апеляційної інстанції, мотивує це тим, що письмового договору між сторонами укладено не було, та позивачем не було доведено факт перерахування коштів у розмірі 61140 грн.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вище встановлено господарським судом, фактично укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки тому спірні відносини, регулюються згідно з п. 7 ст. 179 Господарського кодексу України.

Твердження відповідача про те, що договір між сторонами має бути укладений обов`язково в письмовій формі з викладенням всіх істотних умов договору, що є підставою для покладення на нього відповідних зобов`язань (поставка товару, повернення коштів), не приймається до уваги колегією суддів, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно аналізу норм чинного господарського та цивільного законодавства України, вказаними нормативно-правовими актами для договору поставки не встановлено спеціальної виключної письмової форми договору, а отже відсутність письмового договору між сторонами, при наявності оферти однієї сторони у вигляді рахунків-фактур та акцепту іншої сторони у формі оплати в повному обсязі сум, визначених в таких рахунках, дає суду належних та обґрунтованих підстав для встановлення факту існування між сторонами договірних відносин у спрощеному порядку.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як зазначалось вище, відповідачем позивачу були направлені 2 рахунки-фактури від 03.08.2015: № ДН00004414 на загальну суму 48672 грн. та № ДН00004383 на загальну суму 12468 грн.

Вказані рахунки з боку позивача були оплачені в повному обсязі, що підтверджується копія платіжних доручень № 330 від 03.08.2015 на суму 48672 грн. та № 331 від 03.08.2015 на суму 12468 грн.

Зазначені платіжні доручення містять печатку банку та штамп, в якому зазначено, що кошти отримані та проведені банком саме 03.08.2015.

Крім того, факт перерахування вказаних коштів в загальному розмірі 61140 грн. підтверджується випискою з банківського рахунку ТОВ «Домінанта Прінт», копії яких долучені до матеріалів справи в суді першої інстанції.

Викладені вище обставини спростовують зауваження відповідача, викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що судом першої інстанції не було належним чином встановлений факт перерахування позивачем коштів відповідачу на підставі виставлених останнім рахунків-фактур від 03.08.2015.

Мотивування представника відповідача стосовно того, що надані позивачем платіжні доручення № 330 та 331 від 03.08.2015 не можуть прийматися до уваги, оскільки в призначені платежу має місце посилання на рахунки фактури № ДН00004414 та № ДН00004383, який оформлені неналежним чином, не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції з урахуванням такого.

Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення (п. 2.2 положення).

Згідно з п. 2.4 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Долучені позивачем до матеріалів справи копії рахунків-фактур містять всі зазначені вище реквізити, підписані представником відповідача Литвиненко В.О. та містять штамп товариства.

Відповідачем по справі не надано суду належних та допустимих доказів того, що вказана у рахунках-фактурах особа (Литвиненко В.О.), підпис якої міститься на таких рахунках, є не уповноваженою особою товариства на підписання даного роду документів.

До того ж, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідачем в судових засіданнях обох інстанції не заперечувався факт існування між ним та позивачем договірних відносин за період, що передував спірному періоду, аналогічні договори на поставку паперу саме в усній формі укладалися сторонами неодноразово, відповідачем направлялися ідентичні (по формі) рахунки-фактури, які зокрема та в тому числі були підписані Литвиненко В.О. та вказані рахунки-фактури не оспорювались відповідачем, як такі, що складені у невідповідній формі та підписані не уповноваженою особою товариства, кошти, сплачені на виконання таких рахунків-фактур приймались від позивача та, відповідно, останньому поставлявся товар за такими рахунками.

На підтвердження викладеного, позивачем до матеріалів справи долучені відповідні копії рахунків - фактур та надані виписки по банківському рахунку, щодо перерахування відповідних коштів за такими рахунками.

Отже, з урахуванням всього вище викладеного, Господарський суд міста Києва правомірно дійшов висновку, про наявність договірних відносин між сторонами, перерахуванням позивачем коштів відповідачу на підставі належно оформлених первинних документів, і, як наслідок, наявність у відповідача обов`язку щодо поставки замовленого та оплаченого позивачем товару, або, у випадку неможливості поставки товару, повернення отриманих коштів.

В той же час, відповідачем товар поставлений позивачу не був, отримані кошти в розмірі 61140 грн. повернуті не були, доказів на підтвердження доводів відсутності у відповідача обов`язку з поставки товару або ж неотримання від позивача коштів, судам першої та апеляційної інстанції надано не було.

Стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити строк - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

04.08.2015 позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 59, за якою позивач просив поставити в строк до 05.08.2015 товар, визначений у рахунках - фактурах від 03.08.2015 або у той же строк (до 05.08.2015) повернути отримані кошти в розмірі 61140 грн.

Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді, кошти не сплатив товар не поставив.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

З поданих до матеріалів справи документів судом встановлено, що постачальник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" не дотримався умов поставки, оскільки не поставив і не передав у власність покупця товар, за який отримав оплату.

Враховуючи викладене, а також те, що доказів поставки товару або повернення сплачених грошових коштів за поставку товару, станом на день розгляду справи відповідачем Господарському суду міста Києва та апеляційній інстанції не представлено, обґрунтованими є позовні вимоги покупця про стягнення з постачальника заборгованості в розмірі 61140 грн. за непоставлений товар та правомірно були задоволені до стягнення місцевим судом.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 30370 грн. збитків колегі суддів зазначає наступне.

Позивач в обґрунтування своїх вимог зазначає про понесення ним збитків у зв'язку з неможливістю виконання ним умов договору поставки № ДП-49 від 15.05.2015, укладеного між ТОВ "Домінанта Прінт" (позивач) та ТОВ "Плодородіє НПК".

Приписами ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За вимогами ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, в силу вимог цивільного законодавства для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; шкідливий результат такої поведінки (збитків); причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; вина особи, яка заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

За змістом ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Крім того, згідно частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006 р.).

При цьому, відповідно до частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на підставі укладеного між ними договору і дії сторін щодо невиконання певних обов'язків не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.

Внаслідок вказаного не вбачається за можливе дійти достовірного висновку, що 30370 грн. є завданими прямими збитками внаслідок протиправної поведінки відповідача. Як наслідок, позивачем не доведено причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками.

Також колегія суддів зазначає, що позивачем по справі не доведений суду той факт, що позивач, на виконання умов договору з ТОВ "Плодородіє НПК", повинен був виготовити продукцію саме з паперу, що був предметом договору поставки між позивачем та відповідачем, і що при виконанні зобов`язань за договором з ТОВ "Плодородіє НПК" не міг бути використаний інший папір.

Відповідач по справі не є монополістом у поставці паперу, за характеристиками, зазначеними в специфікаціях до договору між позивачем та ТОВ "Плодородіє НПК", а тому позивач не був позбавлений можливості, для виконання своїх зобов`язань укласти договір поставки паперу з іншими контрагентами ніж відповідач.

До того ж позивачем до матеріалів справи долучена претензія ТОВ "Плодородіє НПК" від 16.08.2015 щодо неналежного виконання позивачем умов договору від 15.05.2015, в якій зазначено, що згідно специфікації № 1 від 25.05.2015 він мав поставити продукцію в строк до 16.08.2015, а оскільки вказані строки були порушені, останній має сплатити штраф, в розмірі, визначеному умовами договору.

Отже, із вказаного вбачається, що 25.05.2015 (дата підписання специфікації сторонами) позивач по справі знав, про наявність у нього обов`язку в строк до 16.08.2015 поставити продукцію ТОВ "Плодородіє НПК", що має бути виготовлена із відповідного паперу за характеристиками, визначеними у специфікації.

В той же час, із наявних в матеріалах справи документів, вбачається, що відповідачем позивачу поставлявся папір, зокрема в період червень-липень 2015 і позивач не був позбавлений можливості замовити останньому необхідний папір, саме для виконання вказаного вище зобов`язання за договором поставки від 15.05.2015 в будь-який іншій період, а не за 2 тижні, до закінчення граничного строку (16.08.2015) за договором від 15.05.2015.

Таким чином, позивачем не доведено існування причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням договірних відносин відповідачем та понесенням збитків ТОВ "Домінанта Прінт" внаслідок невиконання ним 16.08.2015 договірних зобов'язань перед ТОВ "Плодородіє.

З урахування вищевикладеного суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 30370 грн. збитків є та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Доводи викладені апелянтами в апеляційних скаргах спростовуються всім вище зазначеним, та письмовими доказами, копії, яких містяться в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінанта Прінт", а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" та апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінанта Прінт" не підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінанта Прінт" залишаються без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Домінанта Прінт" та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Форест" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2016 у справі № 910/24535/15- без змін.

Матеріали справи № 910/24535/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко