Рішення № 58216469, 02.06.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2016 р.Справа № 922/1067/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Торговий дім "Галпідшипник", м. Харків до 1) Приватного акціонерного товариства "Полтавський вентиляторний завод", смт. Котельва Полтавської області , 2) ФОП ОСОБА_1, м. Харків про стягнення 95645,20 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 24.03.2016 року;

відповідача (ПрАТ "Полтавський вентиляторний завод") - не з'явився;

відповідача (ФОП ОСОБА_1В.) - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Торговий дім "Галпідшипник" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства "Полтавський вентиляторний завод" та ФОП ОСОБА_1 заборгованість за договором поставки в сумі 95645,20 грн., з яких: 71079,22грн.-основна сума боргу, 18180,72грн.-пеня, 3% річних- 1793,54 грн., 4591,72 грн. - інфляційні втрати. Судові витрати просить покласти на відповідачів.

Ухвалою суду від 04.04.16р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.04.16р. о 10 годині 30 хвилин.

Розгляд даної справи неодноразово відкладався.

11.05.16р. представник відповідача (ПАТ "Полтавський вентиляторний завод") надав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог частково у зв`язку з наступним. Відповідач вказує, що в позовній заяві позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за товар, який був поставлений згідно спірного договору в період з 2014 року по 2015 рік. За розрахунком позивача заборгованість за вказаний період становить 71079,22 грн. При цьому, за підрахунками позивача, станом на 01.01.14 року початкове сальдо становить 51444,82 грн. Разом із тим, за даними ПрАТ "ПВЗ" станом на зазначену дату початкове сальдо становить 48638,67грн., що на 2806,15 грн. менше, ніж вказано позивачем. Також, відповідач звертає увагу на те, що надані до справи накладні на відпуск ТМЦ оформлені з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року. Так, накладні № 3572, № 3573 та № 3574 від 03.07.2014 року не містять підпису бухгалтера як особи, відповідальної за здійснення цих господарських операцій, а накладна № 6165 від 17.10.14 року не містить підпису особи, уповноваженої на отримання товару, та печатки покупця; накладна № 6206 від 21.10.2014 року не містить печатки покупця; накладна № 7692 від 26.12.2014 року не містить взагалі жодних відміток про одержання товару покупцем. В контексті ст. ст. 32-34 ГПК України, вказані накладні на загальну суму 8325,72 грн. (з урахуванням ПДВ) не можуть вважатися належними доказами поставки товару позивачем. Враховуючи викладене, відповідач вважає заявлені позовні вимоги не є належним чином обґрунтованими та підтвердженими за допомогою належних і допустимих доказів. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що в рамках договору № 20010 від 04.01.2012 року позивачем було поставлено підшипники 42322Л та 46330Л виробництва ТМВ в кількості 16 шт. загальною вартістю 54279,84 грн. (з урахуванням ПДВ), що підтверджується накладними № 4498 від 08.08.2014 року та № 154 від 16.01.2015 року. Даний товар повністю оплачений ПрАТ "ПВЗ". Проте, як з'ясувалося в подальшому, поставлений товар виявився таким, що своєю якістю не відповідає умовам укладеного договору. При цьому в процесі листування з позивачем з приводу порушення вимог щодо якості поставленого товару останнім був наданий акт № 179/23а від 05.08.2015 року, згідно якого недоліки товару виникли, начебто, з вини покупця, тобто ПрАТ "ПВЗ". Відповідач вказав, що у той же час, за наявною у ПрАТ "ПВЗ" інформацією особа, яка підписала даний акт, станом на 05.08.2015 року не працювала на ПАТ "ХАРП" та не обіймала посаду сервісного інженера. На сьогоднішній день Ленінським ВП ГУНП в Харківській області з приводу наведених обставин проводиться досудове розслідування за заявою ПрАТ "ПВЗ" (правова кваліфікація - ч. 4 ст. 191 КК України), що підтверджується витягом з ЄРДР від 21.04.2016 року. З метою захисту своїх прав і законних інтересів ПрАТ "ПВЗ" має намір звернутися до ПП "Торговий дім "Галпідшипник" із зустрічним позовом про стягнення грошових коштів, сплачених за вказаний вище товар. Окрім того, відповідач вказав, що до моменту одержання копій позовних матеріалів ПрАТ "ПВЗ" не було обізнане про наявність договору поруки № 03/15-01 від 15.03.2012 року, укладеного з ФОП ОСОБА_1 Крім того, як вважає представник ПрАТ "ПВЗ", цей договір підписано лише з боку ПП "Торговий дім "Галпідшипник" та ФОП ОСОБА_1 і на думку ПрАТ "ПВЗ", зазначений договір поруки був укладений з метою штучної зміни встановленої чинним законодавством підсудності справи.

Ухвалою суду від 11.05.16р. за клопотанням представника відповідача (ПАТ "Полтавський вентиляторний завод") строк вирішення спору продовжено по 15.06.2016 року.

20.05.16р. Приватне акціонерне товариство "Полтавський вентиляторний завод" (смт. Котельва) надало зустрічну позовну заяву, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Торговий дім "Галпідшипник" (м. Харків) 54279,84 грн. сплачених за товар.

Ухвалою суду від 23.05.16р. відмовлено в прийнятті зустрічної позовної заяви (вх. № 16697 від 20.05.16р.) Приватного акціонерного товариства "Полтавський вентиляторний завод" (смт. Котельва).

01.06.16р. представник відповідача (ПрАТ "Полтавський вентиляторний завод") надав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та просив суд подальший розгляд справи здійснювати без участі представника відповідача (ПрАТ "Полтавський вентиляторний завод").

Суд, розглянувши дане клопотання визнав його таким, що не суперечить чинному законодавству, а тому вважає за можливе його задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача (ПрАТ "Полтавський вентиляторний завод") в судове засідання не з`явився.

Представник відповідача (ФОП ОСОБА_1В.) в судове засідання не з`явився.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Між Приватним підприємством Торговий дім "Галпідшипник" (далі - постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Полтавський вентиляторний завод" (далі - покупець) було укладено договір поставки №20010 від 04.01.2012 (далі - договір), за яким постачальник взяв на себе зобов'язання поставити і передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплати продукцію, а саме: підшипники, ремені, сальники, ланцюги, муфти, інструмент, технічні ущільнення та інші запчастини та комплектуючі (надалі - товар) на умовах визначених в цьому договорі (п. 1.1. договору).

На виконання умов договору постачальником було здійснено поставку відповідного товару покупцю, що підтверджується наступними накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей, що відповідає п. 1.4. договору, згідно якого постачальник має право постачати товар окремими партіями, оформленими відвантажувальними накладними, а покупець зобов'язаний прийняти і оплатити такий товар.

Факт поставки відповідного товару покупцю підтверджують накладні на відпуск товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п.6.1 договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту передання товару постачальником покупцю та його документального оформлення. Переданням товару вважається вручення його покупцю або перевізникові, організації зв'язку тощо для транспортування (пересилання). Пунктом 3.4. договору передбачено, що датою передачі партії товару вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній накладній (відповідному товаросупроводжувальному документі).

Пункт 5 договору визначає умови розрахунків між сторонами.

Оплата товару здійснюється покупцем у повному обсязі не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту відвантаження товару постачальником, якщо інші терміни оплати не погоджені сторонами, зокрема в специфікаціях.

Ціна товару встановлюється сторонами в порядку, визначеному п.1.2 договору. Ціна на товар встановлюються постачальником та погоджується покупцем шляхом надання йому рахунку-фактури (п. 1.2. договору).

Пунктом 2.4. визначено, що загальна суму договору складається із сум, зазначених в накладних, якими оформляється приймання-передача товару, який поставляється на підставі даного договору.

Строк дії договору визначений в п. 13.1., який передбачає, що цей договір набирає чинність з дня його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2012 року включно. Якщо по закінченні строку дії даного договору жодна зі сторін не заявить про своє бажання розірвати даний договір, останній вважається кожен раз продовженим на той самий строк і на тих самих умовах. Так як жодна із сторін на момент подачі позову не заявила про бажання розірвати договір, то він є чинним і зобов'язання за ним повинні виконуватись вчасно і належним чином.

Відповідно до накладних та рахунків, у покупця виник обов'язок здійснити оплату за поставлений товар в сумі 71079 грн. 22 коп. відповідно до п. 2.4. договору.

Позивач надіслав відповідний лист вих. № 276 від 18.12.15р. на адресу відповідача з вимогою сплатити заборгованість в сумі 71029,22 грн. і вказав термін, який становив 10 днів з моменту отримання вимоги.

Лист було надіслано засобами поштового зв'язку та отримано відповідачем 25.12.2015р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте, боржник не відповів на дану вимогу, що і стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом.

Між ПП ТД "Галпідшипник" (кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (поручитель) було укладено договір поруки №03/15-01 від 15 березня 2012 року (далі - договір поруки) за яким ФОП ОСОБА_1 виступив поручителем перед позивачем за виконання обов'язку ПАТ "Полтавський вентиляторний завод" з оплати товару за договором поставки №20010 від 04.01.2012р.

Згідно з п.1.1 договору поруки Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку ПАТ "Полтавський вентиляторний завод" (боржник) з оплати товару за договором поставки № 20010 від 04.01.2012, що укладений між кредитором і боржником (основний договір).

Пунктом 1.2 договору поруки визначено, що у випадку порушення боржником обов'язку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

У відповідності до п. 3.1. договору поруки даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання його боржником своїх зобов`язань за основним договором.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт господарювання (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязків.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідальність поручителя встановлена ст. 554 ЦК України, яка передбачає, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Слід зазначити, що доводи відповідача щодо невизнання суми основного боргу в частині 8325,72 грн. не знайшли свого підтвердження, оскільки в накладних №3572, №3573, №3574 від 03.07.14р. міститься підпис особи, яка отримала товар та печатка покупця. Отже, прийнявши товар у покупця виник обов'язок його оплатити.

Щодо відсутності підпису у накладній №7692 від 26.12.14р. особи, яка прийняла товар та печатки підприємства, то 26.12.14р. надійшла оплата по цій накладній, тому цей факт свідчить про наявність господарської операції та підтверджує отримання поставленої продукції.

Щодо відсутності печатки у накладній №6206 від 21.10.14р., слід вказати, що факт отримання продукції підтверджується підписом особи в накладній, яка прийняла товар. Таким чином, відсутність печатки в даному випадку не спростовує факту отримання товару.

Зважаючи на вищенаведене, в сукупності наданих позивачем доказів, отримання товару по спірним накладним було підтверджено, таким чином, сума основного боргу є підтвердженою.

Станом на момент розгляду справи, відповідачі не сплатили 71079,22 грн. заявленої основної заборгованості та не надали суду достатніх доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не спростував суму заявленого основного боргу за договором у сумі 71079,22 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 71079,22 грн. є правомірними та обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідачів пеню в сумі 18180,72 грн.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконане.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.13р. № 10, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Пунктом 14.7. договору поставки № 20010 від 04.01.12р., сторони погодилися встановити позовну давність тривалістю у три роки для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Судом перевірено строк нарахування пені та встановлено, що, хоча сторони і врегулювали строк нарахування пені терміном у три роки (пункт договору 14.7.) (а.с. № 72 том 1), але шестимісячний строк, встановлений у ч.6 ст. 232 ГК України, не являється позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (пеню), тому доводи позивача про можливість нарахування позивачем пені в розмірі 18180,72 грн. спростовуються нормами діючого законодавства.

Таким чином, задоволенню підлягає пеня в сумі 9484,10 грн., а в частині заявленої суми пені в розмірі 8696,62 грн. - слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних в розмірі 1793,54 грн., суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 1548,77 грн., а в частині позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 244, 77 грн. - слід відмовити.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення 4591,72 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат приходить до висновку, що вони підлягають частковому задоволенню в сумі 2308,38 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.ст.44 - 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 256, 258, 267, 509, 530, 546, 548, 549, 553, 554, 610 - 612, 625, 712 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 197, ч.6. ст.232 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства "Полтавський вентиляторний завод" (ІК 00909779, 38600 Полтавська обл., Котелевський р-н, смт. Котельва, вул. Островського, 8, р/р 26007060905671 в Полтавському ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 331401) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІК НОМЕР_1, 61051 м. Харків, вул. Цілиноградська, 17/42) на користь Приватного підприємства "Торговий дім "Галпідшипник" (ІК 19170443, 61177, місто Харків, вул. Залютинська, 10, р/р 2600201970966 в Харківському відділенні Центральної філії ПАТ "Кредобанк", м. Львів, МФО 325365) суму основного боргу в розмірі 71079,22 грн.; пеню в розмірі 9484,10 грн.; 3% річних в розмірі 1548,77 грн., інфляційні втрати - 2308,38 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1266,32 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.06.2016 р.

Суддя ОСОБА_3