Рішення № 58215670, 02.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.06.2016 Справа №910/28686/15Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Нечай О.Н., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/28686/15

за позовом публічного акціонерного товариства Банку «Контракт», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю ГК «Укргаз», м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ,

про застосування наслідків нікчемності правочину та витребування майна,

за участю представників:

позивача - Ільїнова І.В. (довіреність від 11.12.2015 № б/н);

відповідача - Безугла С.О. (довіреність від 11.12.2015 № б/н;

третьої особи - Заплішна О.Д. (довіреність від 13.04.2016 № 27-19521/16); Голік О.А. (довіреність від 25.03.2016 № 27-16707/16).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Банк «Контракт» (далі - Банк) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ГК «Укргаз» (далі - Товариство) про:

- застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та зобов'язання відповідача повернути нежилі приміщення в літері А з № 1 по № 17 (групи приміщень № 1), з № 1 по № 24 (групи приміщень № 4), з № 1 по № 14 (групи приміщень № 7), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 10), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 11), з № 1 по № 16 (групи приміщень № 13), № 1 (групи приміщень № 15), № 1 (групи приміщень № 16), загальною площею 1 169,3 кв. м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, будинок 58, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 82663580000, на користь позивача;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності номер 11408434, вчинений 30 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 82663580000 (нежилі приміщення в літ. А за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, 58) за Товариством (ідентифікаційний код: 39320386).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2015 порушено провадження у справі та призначено судовий розгляд на 15.12.2015.

09.11.2015 Банк подав суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні нежилі приміщення.

11.12.2015 відповідач подав суду клопотання про відкладення судового розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 було задоволено заяву Банку та вжито заходи до забезпечення позову.

Суд визнав клопотання Товариства про відкладення обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду спору.

Суд визнав клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 розгляд справи відкладено на 13.01.2016; продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

У судовому засіданні 13.01.2016 позивач подав суду документи для долучення до матеріалів справи, а відповідач подав суду клопотання про витребування доказів, яке судом відхилено, оскільки подано без дотримання вимог статті 38 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та клопотання про призначення судової оціночно-будівельної експертизи, розгляд якого було відкладено судом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2016 розгляд справи відкладено на 27.01.2016.

22.01.2016 позивач подав суду письмові пояснення, в яких підтримав позовні вимоги повністю.

26.01.2016 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаюсь на відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 30.09.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Прокудіною Людмилою Дмитрівною, та зареєстрованого за номером № 920 (далі - Договір), нікчемним.

26.01.2016 Товариство подало суду заяву про долучення до матеріалів справи документів.

У судовому засіданні 27.01.2016 було оголошено перерву до 28.01.2016, відповідно до статті 77 ГПК України.

У судовому засіданні 28.01.2016 було оголошено перерву до 02.02.2016, відповідно до статті 77 ГПК України.

29.01.2016 позивач подав суду пояснення, в яких Банк заперечив проти доводів Товариства, викладених у відзиві.

02.02.2016 Банк подав суду клопотання про зупинення провадження у справі, посилаючись на відкриття кримінального провадження.

Вказане клопотання відхилено судом як таке, що не відповідає приписам статті 79 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої було доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру експертної служби МВС України (далі - Центр).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 було зупинено провадження у справі до отримання результатів судової експертизи.

Матеріали справи були направлені Центру для виконання вимог ухвали суду від 02.02.2016 та проведення судової експертизи.

15.04.2016 від Центру до суду надійшли: матеріали справи № 910/28686/15 та висновок експерта від 12.04.2016 № 19/12-3/15 (далі - Висновок).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2016 було поновлено провадження у справі та призначено судовий розгляд на 17.05.2016.

16.05.2016 Банк подав суду клопотання про залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд).

17.05.2016 позивач подав суду письмові пояснення та документи для долучення до матеріалів справи; клопотання про призначення проведення рецензії на висновок судового експерта; заяву про збільшення позовних вимог.

17.05.2016 Фонд подав суду клопотання про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Суд відклав вирішення клопотання позивача про призначення проведення рецензії у наступне судове засідання.

Представник позивача підтримав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив про таке: визнати правочин по відчуженню нерухомого майна з ціною 45 400 000 грн. удаваним, вчиненим з метою приховати правочин по відчуженню нерухомого майна за ціною 29 068 994 грн.; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та зобов'язати відповідача повернути нежилі приміщення; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 11408434.

Суд залучив заяву про збільшення позовних вимог, проте не прийняв її до розгляду, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, позивачем заявлено по суті нові додаткові позовні вимоги, а не збільшено первісні.

Отже, заява позивача не розглядається судом як така, що оформлена з порушенням вимог статті 22 ГПК України.

Представник Фонду заявив усне клопотання про відкладення судового розгляду для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи.

Суд визнав клопотання обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2016 розгляд справи відкладено на 24.05.2016; залучено до участі у справі в як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд.

24.05.2016 позивач подав суду письмові пояснення, в яких вказав про те, що Висновок містить ряд недоліків.

24.05.2016 Фонд подав суду: клопотання про фіксування судового процесу; письмові пояснення, в яких підтримав позицію позивача.

У судовому засіданні 24.05.2016 було оголошено перерву до 26.05.2016, у зв'язку з необхідністю підготовки технічних засобів для здійснення фіксації.

26.05.2016 з технічних причин не відбулася технічна фіксація судового процесу, а тому було оголошено перерву до 02.06.2016.

01.06.2016 Фонд подав суду пояснення щодо додатково виявлених підстав нікчемності Договору.

02.06.2016 позивач подав суду письмові пояснення та клопотання про долучення до матеріалів справи документів. Суд не взяв до уваги пояснення представнків Фонду оскільки це нові (інші) підстави позову щодо недійсності договору .

02.06.2016 відповідач подав суду письмові пояснення, в яких заперечив проти доводів Банку та Фонду.

Судом було відхилено клопотання про призначення рецензування висновку судового експерта, оскільки ГПК України не передбачено порядок рецензування висновків.

Разом з тим, слід зазначити, що сторони не були позбавлені права заявити клопотання про виклик судового експерта в порядку статті 31 ГПК України або ж про призначення повторної експертизи відповідно до частини четвертої статті 42 ГПК України.

Водночас позивач відхили можливість вирішення питання щодо повторної експертизи.

Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні 02.06.2016 надали пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримали повністю.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору; проти задоволення позовних вимог заперечив.

У судовому засіданні 02.06.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи та на вимогу третьої особи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.

Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.09.2015 Банком (продавець) та Товариством (покупець) було укладено Договір, за умовами якого:

- продавець передає (продає), а покупець приймає у власність (купує) нежилі приміщення в літері А з № 1 по № 17 (групи приміщень № 1), з № 1 по № 24 (групи приміщень № 4), з № 1 по № 14 (групи приміщень № 7), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 10). з № 1 по № 18 (групи приміщень № 11), з № 1 по № 16 (групи приміщень № 13), № 1 (групи приміщень № 15), № 1 (групи приміщень № 16) (далі - нежилі приміщення), загальною площею 1 169,3 кв. м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, будинок 58 (пункт 1.1 Договору);

- за домовленістю сторін продаж нежитлових приміщень вчинено за 45 400 000 грн., в тому числі ПДВ 7 566 666,67 грн., які покупець перераховує на рахунок продавця № 373990005, відкритий у Банку, МФО 322465 у такому порядку:

22 200 000 грн., у тому числі ПДВ 3 700 000 грн., покупець перераховує продавцю у день укладення Договору;

23 200 000 грн., у тому числі ПДВ 3 866 666,67 грн., покупець перераховує продавцю не пізніше 05.10.2015 (пункт 2.1 Договору);

- відповідно до звіту про оцінку майна, наданого суб'єктом оціночної діяльності ПП «ТА-Експерт-Сервіс» станом на 31.08.2015 оціночна вартість нежитлової будівлі складає 41 178 634 грн. з врахуванням ПДВ (пункт 2.2 Договору);

- згідно довідки від 30.09.2015 № 21/12-4260, наданої Банком балансова вартість нежилих приміщень складає 42 338 194,82 грн. (пункт 2.3 Договору);

- покупець набуває право власності на нежилі приміщення після нотаріального посвідчення Договору та реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та підписання акту прийому-передачі вказаних нежилих приміщень. Продавець та покупець дійшли згоди, що право власності буде зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім'я покупця в день підписання Договору (пункт 3.1 Договору).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що укладений сторонами Договір за своє правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна.

Позивач та третя особа просять суд застосувати наслідки нікчемності правочину, посилаючись на таке:

- постановою Правління Національного банку України від 06.10.2015 № 671 Банк віднесено до категорії неплатоспроможних;

- відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду від 06.10.2015 № 183 розпочато процедуру виведення Банку «Контракт» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на три місяці з 07 жовтня 2015 року по 06 січня 2016 року (включно); призначено Шкурка Віктора Михайловича, якому делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора Банку, визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), зокрема, статтями 37, 38, 39 Закону;

- відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 37 Закону уповноважена особа діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені Банку;

- на виконання вимог частини другої статті 38 Закону щодо зобов'язань Фонду забезпечити протягом дії тимчасової адміністрації перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону, було видано наказ від 19.10.2015 № 42/1 про здійснення в Банку перевірки договорів (правочинів), укладених за період з 07 жовтня 2014 року по 06 жовтня 2015 року, на предмет виявлення нікчемних правочинів;

- за результатами даної перевірки виявлено, що:

сторонами було укладено Договір;

30.09.2015 було здійснено приймання-передача нежилих приміщень, про що складено відповідний акт;

право власності на нерухомість зареєстровано за Товариством в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підтверджується Витягом від 30.09.2015 № 44852474;

станом на 20.10.2015 в рахунок оплати за Договором Товариством сплачено грошові кошти: 22 200 000 грн. сплачено 01.10.2015; 6 269 000 грн. - 02.10.2015; 599 994 грн. - 06.10.2015;

таким чином, станом на 20.10.2015 заборгованість Товариства перед Банком становила 16 331 006 грн., тобто, з врахуванням набуття відповідачем права власності на нежилі приміщення ще 30.09.2015, фактичне відчуження відбулося за ціною 29 068 994 грн.;

- з метою виконання покладених на нього завдань, відповідно до вимог Закону, Банк звернувся до суб'єкта оціночної діяльності «Українська універсальна біржа» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 18.02.2014 № 16049/14, виданий Фондом Державного майна України) для визначення ринкової вартості об'єкту оцінки (нежилих приміщень);

- за результатами проведеної оцінки було отримано звіт з незалежної оцінки майна від 20.10.2015 № Нв 10/10 (оцінка проведена оцінювачем ОСОБА_8 (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача серії МФ № 7764, видане ФДМУ 12.02.2011, свідоцтво про реєстрацію в ДРО від 07.07.2011 № 8809), відповідно до якого ринкова вартість нежилих приміщень станом на 07.10.2015 становила 70 532 210 грн.;

- на думку позивача, вбачається, що ціна, вказана у Договорі на 36,7 % менша за ринкову вартість, зазначену у звіті з незалежної оцінки майна від 20.10.2015 № Нв 10/10, а фактична ціна продажу - 29 068 994 грн. на 36 % менша ціни, зазначеної у Договорі - 45 400 000 грн.;

- пунктом 3 частини третьої статті 38 Закону передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з ряду підстав, в тому числі у разі якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

- відповідно до пункту 14.1.71 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін;

- відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» ринкова вартість - це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу;

- відповідно до статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, відповідно до договору;

- з врахуванням порушень, зафіксованих у акті від 20.10.2015 № 1 про результати проведення перевірки, Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію Банку Шкурко В. М. було видано наказ від 20.10.2015 № 45 про визнання Договору нікчемним; підстава для визнання даного правочину нікчемним: пункт 3 частини третьої статті 38 Закону - Банк здійснив відчуження нежилих приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, 58, загальною площею 1 169,3 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 82663580000, за ціною, нижчою від звичайної (тобто оплата на 20 % і більше відрізняється від вартості майна банку);

- 20.10.2015 позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення № 41/07-4439 про визнання Договору нікчемним з вимогою повернення отриманого майна відповідно до частини п'ятої статті 38 Закону, у якій визначено, що у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни;

- вимога позивача була залишена відповідачем без виконання.

У свою чергу, Товариство заперечило проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відсутні підстави для визнання Договору нікчемним і як наслідок повернення нерухомого майна позивачу.

Товариством були надані документи, що спростовують доводи позивача, зокрема, рецензію від 25.01.2016 на звіт від 20.10.2015 № Нв10/10, з якої вбачається, що вказаний звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним і не може бути використаний як доказ у справі.

Судом було з'ясовано, що між сторонами виник спір щодо вартості майна, яке було відчужено за Договором, оскільки, Товариство та Банк подають суду заперечення щодо експертиз та не погоджуються з вартістю, яка ними визначалась.

Встановлення вартості спірного майна є необхідним для правильного вирішення справи та її визначення потребує спеціальних знань, які у суду відсутні.

При цьому, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 41 ГПК України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Згідно з частинами другою-третьою статті 41 ГПК України учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу». Особа, яка проводить судову експертизу користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої було доручено Центру; на вирішення експерта поставлене таке питання:

- Яка ринкова вартість станом на 30.09.2015 нежилих приміщень (в літері А) з № 1 по № 17 (групи приміщень № 1), з № 1 по № 24 (групи приміщень № 4), з № 1 по № 14 (групи приміщень № 7), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 10), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 11), з №1 по № 16 (групи приміщень № 13), № 1 (групи приміщень № 15), № 1 (групи приміщень № 16) - офіс, загальною площею 1 169, 3 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 58?

15.04.2016 до Господарського суду міста Києва надійшов Висновок, в якому судовий експерт вказав таке:

- ринкова вартість нежилих приміщень (в літері А) з № 1 по № 17 (групи приміщень № 1), з № 1 по № 24 (групи приміщень № 4), з № 1 по № 14 (групи приміщень № 7), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 10), з № 1 по № 18 (групи приміщень № 11), з №1 по № 16 (групи приміщень № 13), № 1 (групи приміщень № 15), № 1 (групи приміщень № 16) - офіс, загальною площею 1 169, 3 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 58, складає 41 941 000 грн.

Позивач заперечував проти вказаного експертного висновку, посилаючись на необхідність його рецензування.

Разом з тим, жодних клопотань щодо виклику судового експерта, у зв'язку із необхідністю роз'яснення питань щодо проведеного експертного дослідження, або ж проведення повторної експертизи, Банком не заявлялись, представник позивача не відхилила пропозицію суду вирішувати питання про призначення повторної експертизи.

Суду не подано жодного документального підтвердження того, що судова експертиза була проведена з порушенням чинного законодавства, є неповною чи містить неточності.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Підставою визнання Договору нікчемним, на думку позивача, є те, що ціна визначена у правочині більше ніж на 20% відрізняється від вартості нерухомого майна, яке було продано відповідачу.

Разом з тим, судовою експертизою було визначено ринкову вартість нерухомого майна станом на день купівлі-продажу, яка є нижчою (41 941 000 грн.), ніж та, яку сторони узгодили (45 400 000 грн.).

Отже, Банк продав майно за ціною більшою ніж ринкова вартість на день укладення правочину.

Посилання позивача на звіти оцінки, які були проведені після укладення Договору, не є належними доказами, оскільки, ринкова вартість визначалася не на день укладення оспорюваного правочину (30.09.2015), а станом на 07.10.2015.

Слід зазначити, що тенденції ринку нерухомості мають властивість значних коливань цін, навіть за такий короткий проміжок часу як один тиждень.

Що ж до доводів Банку про те, що фактично ним було відчужено нерухоме майно за 29 068 994 грн., то слід вказати, що часткова оплата не є підставою для визнання Договору нікчемним або ж недійсним та не тягне за собою такий наслідок як повернення майна.

Аргументи Фонду не вказують на недійсність договору та спростовані доказами і поясненнями прдеставників Банку і самого Фонду.

Так, відповідно до пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. Водночас частиною п'ятою статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбаченим договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Інші доводи позивача викладені ним у позові та письмових поясненнях, суд вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами та встановленими обставинами справи.

Оскільки позовні вимоги в частині повернення нерухомого майна є необґрунтованими, то вимога скасування запису в реєстрі про право власності як похідна, також не підлягає задоволенню.

Саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (частина друга статті 32 ГПК України).

Відповідно до пункту 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Позивач не подав суду належних та допустимих доказів (у розумінні статі 32 ГПК України) наявності обставин та підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на наведене у позові слід відмовити.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 09.06.2016.

Суддя І.Д. Курдельчук