Рішення № 58215527, 31.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2016Справа №910/4743/16

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-

будівельна компанія «Промжитлобуд»

До Приватного підприємства «Гарант-Енерго»

Про стягнення 96 576,63 грн.

За зустрічним позовом Приватного підприємства «Гарант-Енерго»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-

будівельна компанія «Промжитлобуд»

Про стягнення 268 750,78 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд: Преснякова І.В. - по дов.

Від Приватного підприємства "Гарант-Енерго": Соловар О.М. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" до Приватного підприємства "Гарант-Енерго" неустойки за порушення умов договору на виконання робіт № 6/06-14 від 17.06.14. в розмірі 96 576,63 грн. (35 765,43 грн. - пеня за прострочення здачі робіт; 60 811,20 грн. - пеня за невиконанні роботи).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.16р. порушено провадження у справі № 910/4743/16; розгляд справи призначено на 19.04.16р. о 12-00.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.16р. прийнято зустрічний позов Приватного підприємства "Гарант-Енерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" про стягнення 268 750,78 грн. до розгляду з первісним.

В судовому засіданні 19.04.16р. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 12.05.16р. о 10-40.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.16р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 26.05.16р. о 12-30.

Ухвалою від 18.05.2016р. строк вирішення спору продовжено на 15 днів.

25.05.2016р. Приватним підприємством "Гарант-Енерго" через відділ діловодства подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, письмові пояснення по справі, додаткові письмові пояснення по суті спору.

25.05.2016р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" подано суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 26.05.2016р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" було в повному обсязі підтримано первісний позов та надано заперечення проти задоволення зустрічних позовних вимог.

Представник Приватного підприємства "Гарант-Енерго" проти задоволення первісного позову заперечив, а зустрічні позовні вимоги підтримав у заявленому до стягнення розмірі.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.05.2016р. оголошувалась перерва до 31.05.2016р.

У судовому засіданні 31.05.2016р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" було підтримано первісний позов та надано заперечення проти зустрічних позовних вимог.

Представник Приватного підприємства "Гарант-Енерго" підтримав раніше висловлену правову позицію по первісному позову та в повному обсязі підтримав зустрічні позовні вимоги.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, приймаючи до уваги строки розгляду справи, передбачені ст.69 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 31.05.2016р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, дослідивши всі представлені докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 17.06.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Промжитлобуд» (генпідрядник) та Приватним підприємством «Гарант-Енерго» (замовник) укладено договір №6/06-14 на виконання робіт, згідно п.1 якого генпідрядник доручає, а виконавець зобов'язується на свій ризик за рахунок своїх та залучених сил, матеріалів, засобів, техніки та устаткування у відповідності до даного правочину, проектної документації, державних будівельних норм і правил, ПУЕ та інших положень чинного законодавства України виконати електромонтажні роботи з прокладання КЛ-10 Кв та монтажу ТП на об'єкті: «Реконструкція гуртожитку з переобладнанням під житловий будинок з поквартирним заселенням та з влаштуванням надбудови та прибудови по вул.Гарматній, 20 в Солом'янському районі міста Києва».

У п.2.1 договору №6/06-14 від 17.06.2014р. зазначено, що вартість робіт за правочином складає 2 844 767,74 грн., в тому числі, податок на додану вартість в розмірі 474 127,96 грн.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до моменту виконання ними своїх договірних зобов'язань в повному обсязі (п.10.1 договору №6/06-14 від 17.06.2014р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №6/06-14 від 17.06.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з виконання робіт.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ст.839 Цивільного кодексу України).

Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки) (ст.853 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, предметом договору №6/06-14 від 17.06.2014р. є виконання електромонтажних робіт з прокладання КЛ-10 Кв та монтажу ТП на об'єкті: «Реконструкція гуртожитку з переобладнанням під житловий будинок з по квартирним заселенням з влаштуванням надбудови та прибудови по вул.Гарматній, 20 в Солом'янському районі міста Києва».

У п.3 укладеного між сторонами правочину зазначено, що строк виконання робіт по договору - до 25.09.2014р.

Строки виконання робіт можуть бути змінені сторонами за взаємною згодою шляхом укладання додаткової угоди до правочину (п.3.2 договору №6/06-14 від 17.06.2014р.).

Наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази досягнення сторонами згоди щодо продовження термінів виконання робіт за спірним правочином у порядку, що визначений п.3.2 договору.

За умовами п.4.1 договору №6/06-14 від 17.06.2014р. прийняття виконаних робіт здійснюється сторонами шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акту прийняття виконаних підрядних робіт (Форма КБ-2в), довідки про вартість виконаних робіт (Форма КБ-3).

Виконавець до 17 числа поточного місяця надає генпідряднику в двох примірниках оформлений та підписаний акт передавання-прийняття виконаних робіт та довідку про обсяг виконаних робіт за кожний місяць. Протягом трьох робочих днів з моменту підписання/відмови замовником будівництва відповідного акту, генпідрядник має підписати його або направити виконавцю мотивовану відмову від його підписання.

У п.4.3 спірного правочину вказано, що генпідрядник має право відмовитись від прийняття робіт у разі виявлення в них недоліків.

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, на виконання умов договору №6/06-14 від 17.06.2014р. у період з серпня 2014р. по грудень 2014р. відповідачем було виконано, а позивачем за первісним позовом прийнято підрядні роботи на загальну суму 2427992,82 грн. Зокрема, означені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт (Форма КБ-2в) та довідками про вартість виконаних робіт (Форма КБ-3), складені контрагентами з 29.08.2014р. по 26.12.2014р.

Наразі, господарський суд зазначає, що всі представлені суду акти приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт підписані представниками обох сторін та скріплені печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень.

Тобто, з наведеного вбачається, що Приватним підприємством «Гарант-Енерго» було порушено, визначені умовами п.3.1 договору №6/06-14 від 17.06.2014р., строки виконання робіт.

Вказані обставини і стали підставою для нарахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія «Промжитлобуд» неустойки за порушенні строків виконання робіт, перелік яких наведено в актах за серпень-грудень 2014р. на суму 35 765,43 грн. та неустойки за невиконання робіт на суму 206 000 грн. в розмірі 60 811,20 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що первісні позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р. та у постанові від 28.04.2015р. по справі №910/5692/14.

За умовами п.7.3 договору №6/06-14 від 17.06.2014р. у випадку порушення виконавцем строків виконання робіт, що передбачені даним договором, останній зобов'язаний сплатити на користь генпідрядника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості прострочених робіт за кожен день прострочення.

За твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" в березні 2015р. після проведення контрольних обмірів фактично виконаних робіт генпідрядником було встановлено, що підрядником взагалі всупереч умов договору №6/06-14 від 17.06.2014р. не було виконано робіт на загальну суму 206 000 грн.

Вказані обставини стали підставою для нарахування за період з 01.04.2015р. по 31.09.2015р. пені на загальну суму 60 811,20 грн.

Наразі, господарський суд повторно зазначає, що відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування неустойки, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування штрафних санкцій. Умовами договору №6/06-14 від 17.06.2014р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.

Тобто, враховуючи, що на підставі узгоджених сторонами умов договору не можливо дійти висновку про наявність у сторін взаємного волевиявлення на зміну передбаченого ст.232 Господарського кодексу України строку нарахування неустойки за порушення строків виконання робіт, суд зазначає, що позивачем за первісним позовом повинно було бути обмежено період нарахування неустойки шістьма місяцями.

При цьому, суд звертає увагу позивача за первісним позовом, що у даному випадку право на нарахування штрафних санкцій за прострочення терміну виконання робіт виникло у генерального підрядника 25.09.2014р., оскільки у відповідності до п.3.1 спірного правочину строк виконання робіт визначено до 25.09.2014р.

У даному випадку слід звернути увагу сторін, що якщо у договорі виконання зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 25.09.2014р. (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 24.09.2014р.). Аналогічну позицію щодо строків виконання зобов'язань наведено у п.1.9 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Тобто, у даному випадку, позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення з відповідача неустойку в сумі 60 811,20 грн., що фактично нарахована з порушенням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Крім того, слід зазначити, що твердження заявника про те, що невиконання підрядником робіт на суму 206 000 грн. було встановлено генпідрядником лише у березні 2015р. ніяким чином не свідчить про перенесення строків виконання робіт, а отже, і виникнення у заявника за первісним позовом права на застосування до відповідача заходів відповідальності за порушення строків виконання робіт.

Тобто, приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" до Приватного підприємства "Гарант-Енерго" про стягнення неустойки в розмірі 60 811,20 грн.

З приводу позовних вимог про стягнення пені в сумі 35765,43 грн. суд зазначає наступне.

Зі змісту позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд", що означена сума неустойки розрахована за період з 01.10.2014р. по 31.03.2015р.

Ухвалою від 12.05.2016р. судом зобов'язано позивача надати уточнений розрахунок суми пені, окремо за прострочення здачі робіт та окремо за невиконані роботи, зроблений відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням вимог ст. 232 Господарського кодексу України, з зазначенням періоду нарахування пені ("з" - "по"), сум та періодів часткового виконання боржником свого грошового зобов'язання, а також того, що пеня нараховується з моменту, коли відбулося фактичне порушення виконання зобов'язання (тобто шість місяців починають обчислюватись від дня, що настає за днем, який є остаточним строком для виконання зобов'язання).

На виконання вимог суду, позивачем за первісним позовом 25.05.2016р. подано відповідний розрахунок, в якому змінено період нарахування неустойки, а саме зазначено про її нарахування з 26.09.2014р. по 26.12.2014р., проте, фактично суми, яка заявлена до стягнена змінено не було.

Тобто, визначений в означеній заяві період нарахування неустойки суд приймає, як остаточний.

Відповідачем за первісним позовом 15.04.2016р. подано до суду заяву про застосування строків позовної давності.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст.258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором) (п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Наразі, суд зазначає, що строк позовної давності з вимогами про стягнення неустойки за період 26.09.2014р. по 26.12.2014р. фактично сплив, оскільки зі штампу реєстрації вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Промжитлобуд» звернулось до суду з відповідним позовом 17.03.2015р.

Отже, в цій частині первісні позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

Твердження позивача про переривання строків позовної давності з огляду на направлення підрядником у подальшому актів приймання-передачі виконаних робіт, суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

Статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.

Зокрема, у ч.1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, частиною 3 ст.264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Пунктом 4.4.1. Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Наразі, суд зазначає, що фактичне підписання контрагентами актів виконаних робіт у грудні 2014р. та направлення відповідачем за первісним позовом у подальшому актів для підписання генеральним підрядником (в тому числі, листи №22/03-15 від 11.03.2015р., №05/24-2115 від 18.03.2015р. ) ніяким чином не свідчить про переривання строків позовної давності за вимогами про стягнення неустойки.

Інших доказів, що свідчили б про переривання строків позовної давності з вимогами про стягнення неустойки позивачем не наведено, а судом не встановлено.

За таких обставин, враховуючи все вищезазначене у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" до Приватного підприємства "Гарант-Енерго" підлягають залишенню без задоволення.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо задоволення зустрічних позовних вимог Приватного підприємства "Гарант-Енерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" про стягнення основного боргу в сумі 157 992,82 грн., пені в розмірі 29 753,67 грн., 3% річних в розмірі 6346,38 грн. та інфляційних втрат в сумі 74 657,91 грн.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п.2.6 договору №6/06-14 від 17.06.2014р. кошти сплачуються згідно з актами передавання-приймання виконаних робіт за відповідний місяць протягом п'яти робочих днів з моменту підписання генеральним підрядником відповідного акту.

За даним договором розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування генпідрядником відповідних сум на банківський рахунок виконавця (п.2.7 договору №6/06-14 від 17.06.2014р.).

Отже, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на умови п.2.6 договору №6/06-14 від 17.06.2014р., суд дійшов висновку, що строк оплати робіт за актами, складеними контрагентами за серпень-грудень 2014р., настав.

Проте, за твердженнями заявника за зустрічним позовом, генпідрядником було лише частково внесено плату за договором, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 157 992,82 грн.

Наразі, обставини щодо часткової оплати робіт за договором №6/06-14 від 17.06.2014р., а саме на суму 2 270 000 грн. підтверджуються наявною в матеріалах справи довідкою №128-20918/16 від 23.05.2016р. Публічного акціонерного товариства «Кредобанк».

При цьому, суд зазначає, що твердження відповідача за зустрічним позовом про те, що строк оплати вказаних робіт не настав оскільки виконавцем не було в повному обсязі виконано свої обов'язки за договором №6/06-14 від 17.06.2014р., не нівелюють обов'язку генерального підрядника оплатити роботи у порядку, що визначений п.2.6 укладеного між сторонами правочину.

До того ж, слід зауважити, що умовами спірного договору не передбачено права генпідрядника на зупинення оплати до моменту повного виконання робіт за договором.

Отже, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З приводу зустрічних позовних вимог про стягнення пені в сумі 29 753,67 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.7.2 договору №6/06-14 від 17.06.2014р. у випадку порушення генпідрядником строків оплати робіт, останній зобов'язаний сплатити на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

З огляду на порушення генпідрядником строків внесення плати за роботи, прийнятими за актами, що датовані 21.10.2014р., 28.11.2014р. та 31.12.2014р., виконавцем нараховано пеню на загальну суму 29 753,38 грн.

У відзиві на зустрічний позов відповідачем заявлено про застосування спеціального строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки.

Як вказувалось судом вище, частиною 1 ст.258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України).

Проте, з представленого заявником за зустрічним позовом розрахунку вбачається, що останнім здійснено нарахування з урахуванням приписів ч.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України та в межах спеціального строку позовної давності, зокрема, починаючи з 15.04.2015р., тоді як зустрічний позов останнім було подано 15.04.2016р.

Отже, з огляду на наведене, суд зазначає, що Приватним підприємством "Гарант-Енерго" строк позовної давності пропущено не було.

Одночасно, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також є обґрунтованими. При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У застосуванні індексації слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі №62-97р від 03.04.1997р. Верховного Суду України.

Відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Вказані рекомендації щодо нарахування на суму заборгованості інфляційних втрат також викладено у Листі б/н від 01.07.2014р. Верховного суду України «Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві».

За порушення строків внесення плати за роботи у межах договору №6/06-14 від 17.06.2014р. позивачем за зустрічним позовом було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 6346,38 грн. та інфляційні втрати в розмірі 74 657,91грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним.

Отже, з огляду на все вищезазначене у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення зустрічного позову Приватного підприємства "Гарант-Енерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" про стягнення основного боргу в сумі 157 992,82 грн., пені в розмірі 29 753,67 грн., 3% річних в розмірі 6346,38 грн. та інфляційних втрат в сумі 74 657,91 грн. в повному обсязі.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Виходячи з приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання первісного позову залишається за Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд". На останнього також покладається судовий збір за подання зустрічної позовної заяви.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. Зустрічний позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 27-А, ЄДРПОУ 37044064) на користь Приватного підприємства "Гарант-Енерго" (04107, м. Київ, вул. Богоутівська, буд.17-21, ЄДРПОУ 30577113) основний борг в сумі 157 992 (сто п'ятдесят сім тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 82 коп., пеню в розмірі 29 753 (двадцять девять тисяч сімсот п'ятдесят три) грн. 67 коп., 3% річних в розмірі 6 346 (шість тисяч триста сорок шість) грн. 38 коп., інфляційні втрати в сумі 74 657 (сімдесят чотири тисячі шістсот п'ятдесят сім) грн. 91 коп. та судовий збір в розмірі 4 031 (чотири тисячі тридцять одну) грн. 27 коп.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.06.16.

Суддя Т.М. Ващенко