Рішення № 58215477, 26.05.2016, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "26" травня 2016 р. Справа № 906/16/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 29.12.2015р.,

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №623/19 від 01.02.2016р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (м.Київ)

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (м.Житомир)

про стягнення 166237,44 грн.

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (м.Київ) звернулося до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (м. Житомир) про стягнення 166237,44 грн.

Господарським судом ухвалою від 05.01.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №906/16/16, розгляд справи призначено на 04.02.2016р. та зобов'язано сторони надати суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

З метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, враховуючи також необхідність подання додаткових доказів, господарським судом ухвалою від 04.02.2016р. розгляд справи відкладено на 03.03.2016р. та зобов'язано сторони надати суду відповідні докази.

В судовому засіданні 03.03.2016р. представник позивача подав клопотання (вх.№2489/16 від 03.03.2016р.) про відкладення розгляду справи (оголошення перерви в судовому засіданні) та продовження строку розгляду спору у відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України у зв'язку з необхідністю надання інших підтверджуючих доказів по справі.

Розглянувши клопотання позивача, у зв'язку з необхідністю подання додаткових доказів з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, господарським судом ухвалою від 03.03.2016р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів згідно ч.3 ст. 69 ГПК України, розгляд справи відкладено на 17.03.2016р.

В судовому засіданні 17.03.2016р. представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Подав для огляду оригінали актів наданих послуг з транспортування природного газу.

Представник відповідача підтримав доводи викладені у відзиві на позовну заяву та повідомив, що при перевірці розрахунку заборгованості виникли труднощі, тому контррозрахунок не вдалося підготувати. Представник подав клопотання за вих.№1637/19 від 17.03.2016р. про зобов'язання позивача здійснити обґрунтований розрахунок позовних вимог (разом з додатками).

Судом оглянуто оригінали актів наданих послуг з транспортування природного газу, копії яких долучено до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення учасників процесу, розглянувши клопотання відповідача, зважаючи на необхідність подання доказів з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, господарський суд оголосив перерву в судовому засіданні до 24.03.2016р., про що представники сторін повідомлені в судовому засіданні, зобов'язавши сторони протокольною ухвалою надати господарському суду додаткові докази по справі.

В судовому засіданні 24.03.2016р. представник позивача повідомив, що в матеріалах справи міститься обґрунтований розрахунок заборгованості, який на думку позивача є вірним, тому ПАТ "Укртрансгаз" іншого розрахунку не надає. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача зазначив, що оскільки позивачем не подано обґрунтованого розрахунку заборгованості, тому у відповідача відсутня можливість здійснити контррозрахунок. Проти позову заперечив.

За наведених обставин, враховуючи пояснення учасників процесу, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, господарський суд відклав розгляд справи на 25.04.2016р.

У зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Ляхевич А.А. розгляд справи №906/16/16, призначений на 25 квітня 2016 р. не відбувся.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10.05.2016р. призначено слухання справи на 26.05.2016р.

Представник позивача позов підтримала у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та письмових поясненнях щодо відзиву відповідача на позовну заяву (а.с.144-146).

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив. Заперечення відповідача стосовно вимог по справі викладені письмово у відзиві на позовну заяву (а.с.98-101), клопотанні про витребування доказів (а.с.136-137) та клопотанні про зобов'язання позивача здійснити обґрунтований розрахунок позовних вимог (а.с.157-159).

Зокрема, заперечення відповідача проти позову стосуються наступного. По-перше, посилаючись на пп.2.11.2, п.4.5 договору від 28.09.2011р. №1109011140/П12, п.5.5, п.3.2. додаткової угоди №5 до договору, відповідач стверджує, що відповідач мав здійснювати остаточний розрахунок до 20-го числа наступного за звітним на підставі акту наданих послуг, але такі розрахунки не були можливі, оскільки позивачем були надані акти наданих послуг поза межами строків, визначених в п.5.5. додаткової угоди №5 до договору.

По-друге, стосовно нарахування позивачем 7% штрафу на підставі ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, в сумі 34629,95грн., відповідач стверджує про неналежність позивача до державного сектору економіки, а тому дану вимогу позовної заяви вважає безпідставною.

По-третє, відповідач заявляє про необхідність зменшення судом суми пені у відповідності до ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, на 90 %.

По-четверте, відповідач зазначає про необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних, посилаючись при цьому, на те, що певні протиріччя в частині розміру оплат відповідача у розрахунку позовних вимог та відсутність дат платежів в розрахунку не дають можливості відповідачу належним чином здійснити перевірку правильності та обґрунтованості розрахунку позовних вимог.

26.05.2016р. через діловодну службу суду надійшло клопотання представника ПАТ "Житомиргаз" про призначення судової експертизи (вх.№02-44/463/16, а.с.199-200). Відповідно до даного клопотання представник відповідача просить призначити економічну судову експертизу в рамках судової справи №906/16/16 та зупинити провадження у справі. На вирішення судового експерта представник відповідача просить поставити такі питання:

- Чи вихідні дані, на підставі яких здійснено позивачем розрахунок позовних вимог у справі №906/16/16 є достовірними та підтверджені належним чином?

- Чи здійснено позивачем розрахунок позовних вимог у справі №906/16/16, з арифметичної точки зору, вірно?

- Чи здійснено позивачем розрахунок позовних вимог у справі №906/16/16, відповідно до вимог постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань?

В засіданні представник відповідача підтримав заявлене клопотання.

Представник позивача заперечила проти призначення експертизи. Вважає, що ніяких спеціальних знань не потрібно для перевірки розрахунка, а за час розгляду справи відповідач мав можливість подати власний контррозрахунок.

Стосовно даного клопотання відповідача, суд приймає до уваги, що відповідно до ч.1 ст.41 ГПК України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

В пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012р. №4, зокрема, зазначається, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

У даному випадку, оцінку правильності здійсненого позивачем розрахунку, що включає в т.ч. і відповідність даного розрахунку фактичним (підтвердженим належними доказами) обставинам справи, і арифметичну правильність, і відповідність вимогам чинного законодавства, як складову частину вирішення спору, оцінивши всебічно, повно і об'єктивно всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом, має здійснити саме господарський суд, не перекладаючи на судового експерта покладені на суд завдання. При цьому, суд враховує, що ні за своїм обсягом, ні за складністю здійснених нарахувань, розрахунок позивача по справі, у даному випадку, не потребує спеціальних знань експерта, висновок якого не могли б замінити інші засоби доказування.

За таких обставин, суд не вважає доцільним призначення судово-економічної експертизи та у задоволенні даного клопотання відмовляє.

При цьому, суд також зауважує на необхідності запобігання невиправданому затягуванню розгляду спору по справі, яка вже тривалий час розглядається, як з урахуванням об'єктивних та поважних причин (перебування на лікарняному судді по справі), так і з врахуванням невиконання вимог суду сторонами, і, зокрема, відповідачем, що перешкоджало забезпеченню повного та всебічного розгляду справи.

Стосовно тривалості розгляду даної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006р. №3477-ІУ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Згідно п.31 Рішення Європейського суду з прав людини від 1 лютого 2007 р. у справі "Макаренко проти України" суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі.

Відповідно до п.27 Рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі "Гутка проти України" суд також частково погодився з твердженням Уряду України про те, що сторони сприяли тривалості оскаржуваного провадження. Вірним є те, що, хоча стороні в цивільній справі не можна ставити за вину використання доступних за національним законодавством засобів для захисту своїх інтересів, вона має враховувати те, що такі дії неминуче призводять до затягування відповідного провадження (згідно ухвали у справі "Малицька-Васовська проти Польщі" від 5 квітня 2001 року, №41413/98).

Зважаючи на викладене, маючи на меті забезпечити розгляд справи за результатом дослідження усіх доказів по справі в їх сукупності та вжити передбачених законом засобів для встановлення належності і допустимості доказів по справі, неодноразово для надання можливості сторонам подати відповідні докази в наступне слухання справи, призначене на іншу дату, суд дійшов висновку, що розумним для розгляду даної справи є саме строк, що мав забезпечити як реалізацію процесуальних прав сторін по справі, так і повний, всебічний, об'єктивний розгляд справи та правильне вирішення господарського спору.

Заслухавши в судових слуханнях при розгляді справи пояснення та доводи сторін, дослідивши матеріали справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

28.09.2011р. між ДК "Укратрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (газотранспортне підприємство/позивач), правонаступником якої є ПАТ "Укратрансгаз" (пп.1.2 Статуту ПАТ "Укратрансгаз" (а.с.50-83)) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (замовник/відповідач) укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011140/П12 (а.с.51-57).

Згідно п.1.1 даного договору, газотранспортне підприємство зобов'язалося надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання - передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов'язався сплатити за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами цього договору.

У відповідності до п.4.1 договору, розрахунки за послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, затвердженими Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

06.12.2011р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 до даного договору щодо викладення у новій редакції п.1.2. договору (а.с.58). Цей же пункт договору викладено у новій редакції відповідно до додаткової угоди №2 від 31.12.2011 р. (а.с.59), №3 від 06.03.2012р. (а.с.60-61). Також, сторонами укладено додаткову угоду №4 до договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 13.04.2012р. (а.с.62); додаткову угоду №5 від 15.01.2013р., якою розділи договору викладені у новій редакції (а.с.63-69); додаткову угоду №6 від 20.06.2014р. (а.с.70); додаткову угоду №7 від 01.10.2014 р. (а.с.71).

У розділі 2 договору (розділ 3 договору в редакції додаткової угоди №5) визначено порядок оформлення актів наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами. Визначено, що послуги з транспортування природного газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами (далі - акти наданих послуг). У випадку, якщо замовник та/або його споживач (споживачі) безпосередньо підключені до магістрального трубопроводу газотранспортного підприємства, кількість протранспортованого газу визначається за даними комерційних вузлів та приладів обліку газу, установлених на ГРС. У випадку, якщо замовник та/або споживачі замовника отримують газ з мережі газорозподільного підприємства, даними для складання актів наданих послуг є дані газорозподільного підприємства про обсяги протранспортованого ним газу замовнику та/або його споживачам. Газотранспортне підприємство до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газотранспортного підприємства. Замовник протягом 2 (двох) днів з моменту одержання акту надних послуг зобов'язується повернути газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню у відповідності з умовами договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом обсяг газу та вартість послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами встановлюється у відповідності до даних газотранспортного підприємства. Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.

Відповідно до п.4.4. договору (п.5.4. договору в редакції додаткової угоди №5), вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг.

Згідно з п.4.5 договору (п.5.5. договору в редакції додаткової угоди №5), оплата послуг за транспортування природного газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах ста відсотків попередньої оплати за 10 (десять) днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Відповідно до п.11.1 договору в редакції додаткової угоди №5 до договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01 жовтня 2011 року. Договір діє в частині транспортування газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за надані газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим договором.

Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2015 році позивач на виконання вимог зазначеного договору надав відповідачу послуги з транспортування природного газу на загальну суму 2637685,40грн., що підтверджується відповідними актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за вказаний період (а.с.72-78).

Відповідно до п.6.3.2 договору в редакції додаткової угоди №5 до договору, замовник зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за послуги згідно з умовами цього договору.

Однак, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати отриманих послуг виконав неналежним чином, а саме, оплата була здійснена відповідачем частково з порушенням строків оплати за послуги, що були надані позивачем по договору у січні - червні та жовтні 2015 року (розрахунок, а.с.79-81; картка рахунку 631 за 01.01.2015-16.03.2016).

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобовязання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вказаної норми закону позивач заявив до стягнення з відповідача 6656,49 грн. 3% річних та 10759,09 грн. інфляційних за допущені періоди прострочення оплати послуг (розрахунок, а.с.85-86, 87).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно заперечень відповідача з приводу здійснених позивачем розрахунків суд зазначає наступне.

Представник відповідача 26.05.2016р. подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (а.с.202), в якому зазначив, що акти приймання - передачі за січень, лютий, березень, травень, червень 2015 року були направлені позивачем 24.07.2015р., що підтверджується відміткою на конверті, в якому знаходились дані акти. До клопотання додано копії супровідних листів за січень, лютий, березень, травень, червень 2015 року та копія конверту (а.с.203-208). Даними документами відповідач обґрунтовує своє посилання на те, що позивачем не дотримано умов договору про вчасне направлення актів наданих послуг, у зв'язку з чим при вирішенні спору слід приймати до уваги, що акти були підписані значно пізніше, а не у встановлені договором строки.

Суд враховує, що відповідно до умов договору, в т.ч. вищевикладених, дійсно визначено, що акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством та визначено певний порядок підписання вказаних актів. Однак, при цьому, в п.4.5 договору (п.5.5. договору в редакції додаткової угоди №5), у відповідності до ч.1 ст.530 ЦК України, встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за надані послуги - до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним; а договір не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати наданих послуг протягом певного терміну після направлення акту наданих послуг чи підписання такого акта відповідачем.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тому, надання відповідачем до справи копій супровідних листів та конверта, в якому за бездоказовим твердженням відповідача були надіслані всі одночасно акти наданих послуг за січень, лютий, березень, травень, червень 2015 року (відповідач, до речі, зазначав про акти приймання-передачі), жодним чином не є належним доведенням недотримання позивачем умов договору, а тим більше, такі документи не є доказами ненастання строку виконання зобов'язання з оплати наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за вказаний період чи дотримання відповідачем строків оплати, визначених договором.

Крім того, відповідач, стверджуючи, що акти підписані пізніше, ніж у строки, визначені п.3.2., п.3.3. договору в редакції додаткової угоди №5 до договору, не наводить та не доводить дати підписання актів. Водночас, акти містять лише одну дату підписання - останню дату місяця, в якому надавались послуги, хоча у разі підписання актів відповідачем іншою датою відповідач мав би зазначити фактичну дату підписання. За відсутності в актах іншої дати підписання, ніж в них зазначено, в суду відсутні підстави приймати до уваги доводи відповідача з даного приводу.

В пп.1.9. п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, зокрема, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

З перевірки розрахунку позивача відповідно до поданих сторонами до справи доказів, в т.ч. порівнявши дані відповідача і позивача щодо здійснених платежів і з'ясувавши достовірне їх відображення у розрахунку позивача, господарський суд встановив правомірність здійснених позивачем нарахувань, без включення у періоди нарахувань дня сплати заборгованості, що повністю відповідає вищенаведеному положенню Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором, господарський суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наданий позивачем, приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 6656,49 грн. та інфляційних у розмірі 10759,09 грн. інфляційних.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача, у зв'язку з простроченням відповідачем понад тридцять днів зобов'язань щодо плати наданих позивачем у січні, лютому, квітні, травні, червні 2015 року послуг, 34629,95 грн. штрафу у розмірі 7% від суми заборгованості (розрахунок штрафу, а.с.84).

Відповідно до ч.2 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Щодо даної позовної вимоги суд враховує наведене у пп.2.2. п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", де господарським судам роз'яснено, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Тому оскільки, в даному випадку, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг, позов в частині стягнення 34629,95грн. штрафу у розмірі 7% від суми заборгованості на підставі абз.3 ч.2 ст.231 Господарського кодексу України є безпідставним та задоволенню судом не підлягає.

Також, позивачем заявлена до стягнення з відповідача пеня за порушення строків оплати, передбачених розділом 5 договору в редакції додаткової угоди №5 до договору, у розмірі 114191,91 грн. З приводу цієї частини позовних вимог суд зазначає наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено, зокрема, пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, пунктом 7.3. договору в редакції додаткової угоди №5 до договору встановлено, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування за періоди допущеного відповідачем прострочення оплати наданих послуг пені у розмірі 114191,91 грн. (а.с.82-83) господарський суд встановив його арифметичну правильність, відповідність фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву представник відповідача просив зменшити розмір пені, нарахованої позивачем, на 90%, посилаючись на ненавмисний характер невиконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем, сплату заборгованості та нетривалий термін прострочення виконання зобовязання.

Господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, заявленої до стягнення позивачем, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд при прийнятті рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Право зменшення розміру неустойки передбачено також і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України також передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім цього, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Відповідач звертає увагу суду на ту обставину, що згідно з постановою від 28.05.2015р. №1646 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про видачу ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом ТОВ "Житомиргаз Збут", вирішено видати Товариству з обмеженою відповідальністью "Житомиргаз Збут" ліцензію на право провадження господарскьої діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугульних родовищ за регульованим тарифом на території м.Житомир та Житомирської області (крім м.Коростишів та Коростишівського району), села Махаринці Козятинського району, сіл Бухни та Морозівка Погребищанського району Вінницької області терміном дії з 01.07.2015 по 30.06.2020. Відповідно до даної постанови, Товариству з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз Збут" від відповідача, у відповідності до вимог чинного законодавства України, було передано функції з постачання природного газу споживачам; втрата можливості постачати природний газ суттєво знизила фінансові надходження відповідача.

Згідно бухгалтерського обліку відповідача та довідки №363/19 від 19.01.2016р., станом на 01.12.2015р. складає: дебіторська - 74772077,00грн.; кредиторська - 160119424,00грн. (а.с.149).

Відповідно до звіту про фінансові результати за 9 місяців 2015 року також вбачається збитковість підприємства ПАТ по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (а.с.151).

Тож з поданих до справи матеріалів справи вбачається, що підприємство відповідача знаходиться у скрутному фінансовому становищі.

Суд також враховує соціальне значення окремих видів діяльності підприємства відповідача (визначених у п.2.2 розділу 2 Статуту товариства), та необхідність забезпечення провадження даної діяльності відповідачем.

Також, суд приймає до уваги ступінь виконання зобов'язання, а саме, повне погашення основної суми боргу відповідачем.

Слід зазначити, що пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов'язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов'язання (санкцією), як правового наслідку його порушення (стаття 611 Цивільного кодексу України), неустойка має компенсаційний характер та її розмір, як і розмір пені, повинні бути відповідними розміру понесених позивачем збитків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №3-6002к09 від 26.01.2010 та постановах Вищого господарського суду України №921/167/13-г від 03.04.2014, №5023/5976/12 від 01.10.2013, №5023/3165/12 від 19.12.2012.

За наведених обставин, суд вважає даний випадок винятковим, оскільки: по-перше, зобов'язання не виконувались з об'єктивних причин, зокрема, у зв'язку з важким фінансовим становищем відповідача внаслідок специфіки діяльності підприємства та послуг, що ним надаються; по-друге, відповідачем повністю виконані зобов'язання по оплаті отриманих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за спірний період, що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється позивачем; по-третє, судом приймається до уваги соціальне значення підприємства на території Житомира та Житомирської області.

Разом з тим, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан обох сторін.

З огляду на викладене, оцінивши співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з можливими збитками кредитора, враховуючи інтереси обох сторін, в т.ч. майнові, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача. На розсуд суду, заявлений до стягнення у даній справі розмір пені підлягає зменшенню на 60%, до 45676,76 грн. пені. В решті позову слід відмовити.

Відповідно до п.3.16.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р., судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки.

Зважаючи на зазначене та відповідно до приписів ст.49 ГПК України, судові витрати, пов'язані із розглядом даної справи, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (10002, м.Житомир, вул.Фещенка-Чопівського, буд.35, ідентифікаційний код 03344071) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м.Київ, Кловський узвіз, буд.9/1, ідентифікаційний код 30019801):

- 45676,76 грн. пені,

- 6656,49 грн. 3% річних,

- 10759,09 грн. інфляційних,

- 1974,11 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 09.06.16

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи;

2,3 - сторонам (реком.)