Рішення № 58215243, 07.06.2016, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.06.2016 Справа № 907/1268/15

За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Ільниця Іршавського району

до відповідача 1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Обава Мукачівського району

до відповідача 2 ТОВ "ЕСТВУД", м. Іршава

про стягнення 165940,00 грн. збитків

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Русняк В.С.

судді Йосипчук О.С.

судді Ремецькі О.Ф.

Представники, присутні в судовому засіданні:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: ОСОБА_3, представник за договором від 08.02.2016р.

від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, с. Ільниця Іршавського району звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Обава Мукачівського району та до ТОВ "ЕСТВУД", м. Іршава про стягнення 165940,00 грн. збитків, в тому числі 4520грн витрат по оплаті послуг на митному пості, 20000грн оплати за понаднормовий простій автомобіля, 91420грн неотриманого прибутку, 10000грн оплати вартості юридичних послуг та 40000грн моральної шкоди.

Розгляд справи неодноразово відкладався судом для надання сторонам можливості подати суду додаткові докази в обгрунтування своїх доводів.

Дана справа розглядалася визначеною у встановленому порядку колегією суддів господарського суду Закарпатської області у складі головуючого судді - Русняк В.С., суддів - Ремецькі О.Ф., Пригара Л.І.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.05.2016р розгляд справи було призначено на 23 травня 2016р. на 10:30 год., який не відбувся через тимчасову втрату працездатності суддею господарського суду Закарпатської області Пригарою Л.І.

У зв'язку з наведеним на підставі розпорядження керівника апарату господарського суду № 02-02/85/16 від 23.05.2016р. здійснено авторозподіл справи. За даними протоколу автоматизованої зміни складу колегії суддів по розгляду даної справи суддю Пригару Л.І. замінено суддею Йосипчук О.С.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.05.2016р призначено до розгляду справу на 07.06.2016р.

Позивач своїх повноважних представників в судове засідання не направив. Натомість, подав суду клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість забезпечити явку повноважних представників через їх зайнятість в інших судових процесах, про що подав суду відповідні докази.

Представник відповідача 1 заперечує з приводу поданого позивачем клопотання та вказує на те, що відповідною довіреністю передбачено можливість представлення інтересів позивача іншими представниками відповідної компанії. При цьому вважає, що відсутність повноважних представників сторони не є підставою для відкладення розгляду справи.

Суд, розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, відхилив його з огляду на наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника позивача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Однак, за висновками суду, наявні в матеріалах справи документи достатні для її розгляду.

Отже, незважаючи на те, що представник позивача у судове засідання 07.06.2016 не з'явився, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття обґрунтованого судового рішення.

Позивач просить заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовні заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, просить суд взяти до уваги те, що Перевізником виконувалися всі умови Договору-заявки. Автомобіль було подано до завантаження у терміни, передбачені Договором. Також автомобіль прибув на митне оформлення у м. Ужгород. Однак, через те, що зазначені Відповідачем 1 дані у Договорі - заявці № 10 від 02.10.2015 року не відповідали даним, зазначеним Відправником (ТОВ «ЕСТВУД») у міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR), а саме адрес розмитнення та маршрут, автомобіль так і не зміг пройти митне оформлення., перебуваючи на митному пості 42 доби.

Незважаючи на неодноразове звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - розвантажити автомобіль Відповідач 1 відмовлявся. Пустий автомобіль виїхав з митного посту лише 14.11.2015 року після того, як Перевізник оплатив послуги, які були надані на митному пості за цей період часу та після перевантаження вантажу, у присутності Відповідача, із автомобіля, зазначеного в договорі на інший автомобіль: НОМЕР_1 з напівпричепом д/н АО 9205 XX.

Оскільки міжнародна автомобільна накладна (CMR) не була належним чином оформлена (пункти призначення у договорі та CMR різні), внаслідок чого була відкликана, а інша CMR не подавалася на митницю для оформлення (відповідь Державної фіскальної служби України Закарпатська митниця ДФС на звернення ТОВ „Юридично - охоронна-антиколекторна компанія „Ваша надіявід 04.02.2016р.) ТОВ „Ествуд, більше того, знаходилася на руках у ТОВ „Ествуд - дозвіл на перетин кордону України водій отримати не міг. Натомість всі необхідні документи для отримання дозволу на транспорт без вантажу у водія були у наявності.

Крім того, у Перевізника - фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (надалі ФОП ОСОБА_1І.) та ТОВ „Ествуд. який є власником вантажу, відсутні будь-які домовленості, оскільки такі існують у ФОП ОСОБА_1 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2І.) яка являється замовником - експедитором (договір -заявка № 10 від 02.10.2015р.).

Звертає увагу суду також на те. що у поданій до суду CMR від 03.10.2015р. відсутні печатки митного посту, оскільки вона не подавалася на оформлення, CMR від 03.10.2015р. заповнена від руки у той час коли вказаний документ заповнюється брокерами, і заносяться в базу даних усі відомості зазначені у CMR . як то було вчинено у CMR від 02.10.2015р.. яка була відкликана ТОВ Ествуд у звязку із невідповідністю пунктів призначення зазначених у CMR пунктам призначення зазначеними у договорі- заявці. CMR від 03.10.2015 року знаходилася у ТОВ ..Ествуд і не передавалася водію, свідченням даного Факту є предявлення оригіналу вказаної CMR у судовому засіданні. Крім того, у CMR від 03.10.2015 року зазначена менша кількість ящиків піддонів ніж була зазначена у CMR від 02.10.2015 року, що є також порушенням якщо кількість товару не відповідає тій кількості товару яка знаходиться насправді у причепі автомобіля.

Позаяк для перетину державного кордону України при здійсненні експорту товару необхідно здійснити замитнення не тільки автомобіля а і вантажу який перевозить останній, а CMR від 03.10.2015 р. ТОВ ..Ествуд подана не була - отримання дозволу на перетин кордону було неможливим.

З огляду на наведене, позивач вважає факт простою транспортного засобу реєстраційний номер 084- 54РЕ причіп 064-73 РЕ в зоні митного контролю митного посту „Ужгород - вантажний з 02.10.2015 року по 14.11.2015 року відбувся у звязку з відсутністю замитнення товару, який повинен був бути вчинений власником товару ТОВ „Ествуд. Оскільки домовленостей між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ „Ествуд не існувало, а такі існували виключно між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ „Ествуд, питання замитнення товару повинно було вирішуватися виключно сторонами, між якими існувала домовленість.

Представник відповідача 1 заперечує з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі з підстав, наведених у поданому суду письмовому поясненні та просить суд взяти до уваги те, що відповідно до укладеного Договору-Заявки № 10 від 2.10.2015 року, Відповідач 1 ОСОБА_2 відповідає лише за завантаження автомобіля колотими дровами, за що отримає від Позивача ОСОБА_1 винагороду в сумі 20,00 (двадцять) Євро, після отримання коштів останнім. До теперішнього часу Позивач ОСОБА_1 не сплатив Відповідачу-1 ОСОБА_2 жодної копійки.

Після завантаження автомобіля Відповідач-1 - ОСОБА_2 по Договору-заявці № 10 від 02.10.2015 року свої зобовязання перед Позивачем - ОСОБА_1 виконала.

З метою економії коштів, Відповідач-2 - ТОВ «ЕСТВУД», як власник товару, не уклало договору експедирування з Відповідачем-1 - ФОП ОСОБА_2, а тому представник ТОВ «ЕСТВУД» самостійно завантажував автомобіль Позивача, здійснював митне оформлення та всі інші дії необхідні для здійснення перевезення вантажу і взяв на себе всю повноту відповідальності за правильність та своєчасність здійснення митного оформлення вказаного вантажу.

Позивач, стверджуючи в позовній заяві, що зазначені Відповідачем-1 дані у Договорі-Заявці № 10 від 02.10.2015 року не відповідають даним, зазначеним Відправником (ТОВ «ЕСТВУД») у міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR), а саме адрес розмитнення та маршрут, стали причиною того, що автомобіль не зміг пройти митне оформлення перебуваючи на митному пості 42 доби, заводить суд в оману, оскільки відповідно до переліку надання документів для митного оформлення при перевезенні вантажів автомобільним транспортом через митний кордон України, визначеного ст. 355 МК України, такий документ, як Договір-Заявка, укладений між Позивачем та Відповідачем-1 в переліку не міститься та Законом не вимагається.

Главою 32 «Правове регулювання перевезення вантажів» Господарського Кодексу України (надалі - ГК України ), зокрема ч. 2 ст. 306 вказаного Кодексу, чітко визначено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Натомість, ФОП ОСОБА_2 не відноситься до жодної із сторін даного правового регулювання.

Позивач ФОП ОСОБА_1 не уклав договору перевезення з відправником та власником вантажу ТОВ «ЕСТВУД» - Відповідачем-2 по справі, в результаті чого взяв на себе відповідний економічний ризик, пов'язаний з перевезенням вантажу та оплатою за його перевезення. Більш того, Позивач ОСОБА_1 на час укладення Договору-Заявки № 10 від 2.10.2015 року не мав відповідного дозволу на дане міжнародне перевезення, а купити його за прийнятною для нього ціною не зміг, що і стало причиною його відмови у перевезенні вантажу, оскільки очікуваний прибуток для нього був економічно не вигідний.

Представник відповідача 2 також заперечує з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у поданому суду письмовому поясненні та вказує на те, що Позивач ФОП ОСОБА_1 не уклав договір перевезення з відправником та власнику вантажу ТОВ ЕСТВУД - відповідачем - 2 по справі. Однак, 02.10.2015 року відправник і власник вантажу ТОВ ЕСТВУД - відповідач - 2 по підписало з ОСОБА_4 ФОП ОСОБА_1 відповідну CMR (ЦМР) міжнародну товарно-транспортну накладну. Цей документ підтверджує укладення договору міжнародного автомобільного перевезення вантажу.

Згідно Міжнародної товарно-транспортної накладної (ЦМР) №336796, цей груз був призначений для місця розвантаження в Словаччині. В такому випадку Позивач ФОП ОСОБА_1 міг отримати дозвіл на Словаччину ще в п'ятницю 2.10.2015 року. ОСОБА_4 ФОП ОСОБА_1 нехотів щоб автомобіль 08454РЕ/06473ПЕ їхав на Словаччину і таким чином розірвав договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу №336796 від 2.10.2015. Зразу декларант анулював митну декларацію (ЦМР 336796 від 2.10.2015). Так як, Позивач сказав, що автомобіль не буде їхати на Словаччину, а тільки на Італію, комплект документів необхідних для митного оформлення автомобіля на Італію був підготовлений. Відповідач - 2 (ТОВ Ествуд) і позивач знов підписали ЦМР №336799 від 03.10.2015. Однак, і за даним маршрутом позивач не забезпечив здійснення відповідного перевезення.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 07.06.2016, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 02.10.2015р було укладено договір-заявку за №10 на перевезення вантажу (дрова в ящиках) автомобілем НОМЕР_2, НОМЕР_3 з Великого Березного (Закарпатська область, Україна) до Торенто (Італія).

Умовами даного договору-заявки сторонами обумовлено умови перевезення вантажу, місця завантаження та розвантаження, вантаж, умови розрахунку по зазначено контактні телефони для узгодження відповідних спірних питань щодо здійснення даного виду зобов'язань. Також умовами даного договору передбачено обов'язок перевізника (позивача) негайно повідомити замовника-експедитора (відповідача 1) при зміні зазначених даним договором умов.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, позивачем на підставі даного договору-заявки було прийнято для перевезення відповідний вантаж.

Згідно міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №336796 без дати (надалі - CMR № 336796) відправником вантажу є ТОВ Ествуд, у графі 2 вказано одержувача вантажу фірма Рафаелло, Словаччина, у графі З вказано місце розвантаження вантажу - Словаччина, у графі 4 вказано місце та дату завантаження вантажу смт. Великий Березний, у графі 16 зазначено перевізника ФОП ОСОБА_1І, транспортний засіб (державний номер 084-54РЕ/064-73РЕ, водій ОСОБА_5).

Штемпелі на CMR містять інформацію про дату надходження товару під митний контроль у митниці відправлення - Закарпатській митниці, а саме - 02.10.2015р. Відповідна вантажно-митна декларація не складалась.

Позивач стверджує, що внаслідок розбіжностей у адресах розмитнення та маршруту вантажу, автомобіль не зміг пройти відповідне митне оформлення, перебуваючи на митному пості 42доби, наслідок чого йому відповідачами завдано відповідних збитків у вигляді 4520грн витрат по оплаті послуг на митному пості, 20000грн оплати за понаднормовий простій автомобіля, 91420грн неотриманого прибутку, 10000грн оплати вартості юридичних послуг та 40000грн моральної шкоди.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 р. в м. Женеві (Швейцарія). Україна приєдналася до вказаної Конвенції 01.08.2006 р.

За приписами ст..909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену оплату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносаменту або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Пунктом 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

За статтями 4 та 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується частина 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Враховуючи, що CMR № 336796 містить всі вищезазначені відомості, це дозволяє вважати їїї договором міжнародного автомобільного перевезення, а до спірних правовідносин, що склалися між сторонами, слід застосовувати положення Конвенції.

Разом з тим, вищезазначені умови чинного законодавства передбачають обов'язковість узгодження перевізником та вантажовідправником узгодження розмірів відповідних штрафних санкцій за понаднормовий простій автомобіля, невиконання обов'язку щодо своєчасного повідомлення про зміну умов договору перевезення, тощо.

Позивач просить стягнути з відповідачів 4520грн витрат по оплаті послуг на митному пості, 20000грн оплати за понаднормовий простій автомобіля, 91420грн неотриманого прибутку, 10000грн оплати вартості юридичних послуг та 40000грн моральної шкоди за порушення вимог чинного законодавства при здійсненні перевезення вантажу, які задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.929 ЦК України та ч.1 ст.316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Згідно наявного у справі договору-заявки №10 від 02.10.2015р встановлено обов'язок перевізника негайно інформувати експедитора за телефонами, указаними в заявці про всі ускладнення, що виникли в процесі завантаження, митного оформлення, транспортування і розвантаження вантажу, у тому числі, про вимушені затримки транспортних засобів на шляху прямування, аваріях та інших випадках, що перешкоджають своєчасній доставці. Своєчасно інформувати експедитора про виникнення простою транспортного засобу.

Відповідно до умов даного Договору-заявки у разі ненадання вантажу або несвоєчасного завантаження автотранспортного засобу до перевезення вантажу протягом 48 годин з моменту прибуття автотранспорту на завантаження перевізник має право вимагати від експедитора сплати штрафу в сумі, що становить 800грн по території Європи і країн СНГ, 500грн по території України.

Позивач зазначає, що внаслідок допущених помилок у оформленні договору-заявки та міжнародній товарно-транспортній накладній, ним не було своєчасно виконано взяті на себе зобов'язання по перевезенню вантажу, що в свою чергу спричинило простій автомобілю під митним контролем 42 доби.

Разом з тим, Позивач доказів на підтвердження того, що ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, як це обумовлено договором-заявкою, суду не подав. Як свідчать матеріали справи, позивачем не подано суду доказів щодо належного та своєчасного повідомлення вантажовідправника чи замовника експедитора (відповідачів) про ускладнення, що виникли в процесі завантаження, митного оформлення, транспортування і розвантаження вантажу, у тому числі, про вимушені затримки транспортних засобів на шляху прямування, про виникнення простою транспортного засобу, тощо.

Окрім того, умовами договору-заявки та чинним законодавством не передбачено обов'язку експедитора чи вантажовідправника відшкодовувати перевізнику витрати по оплаті послуг митного посту.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідачів 4520грн витрат по оплаті послуг на митному пості, 20000грн оплати за понаднормовий простій автомобіля задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 Кодексу).

Отже, поняття "збитки" включає в себе так звану упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. В даному випадку мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права.

Статті 224, 225 ГК України визначають порядок відшкодування збитків за порушення господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 224 ГК України. учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібно довести наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, факт понесення збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вину. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Згідно ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема:

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (ч. 2 ст. 623 ЦК України).

З наведених положень випливає, що збитки, як категорія цивільно-правової відповідальності, являють собою ті негативні наслідки, що виникають як невідворотний результат порушення законних прав та інтересів особи, де збитки є наслідком, а протиправна поведінка заподіювача шкоди -причиною. Таким чином, застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків можливе лише за наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненими збитками, а також вини порушника в їх заподіянні.

Відповідно до ст. 33 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В даному випадку, це стосувалося позивача, який мав довести суду факт порушення відповідачем його прав, чи неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання за договором, наявності та розміру збитків, наявності причинно - наслідкового зв'язку між порушенням та понесеними збитками.

Позивачем не доведено факту порушення відповідачами своїх зобов'язань за договором-заявкою, не надано доказів протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) відповідачів, що призвело до понесення позивачем збитків на заявлену суму, наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками.

Твердження позивача про ухилення відповідачів від виконання своїх договірних зобов'язань не підтверджені належними засобами доказування. Крім того, позивачем не додано жодного розрахунку, доказів на підтвердження розміру заявленої до стягнення суми упущеної вигоди.

Таким чином, в порушення статей 33, 34 ГПК України позивач не надав суду належних доказів та не довів факту спричинення відповідачем йому збитків, тому вимоги про стягнення 91420грн. збитків у вигляду упущеної вигоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення 40000грн. моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

Згідно п. 1 Постанови пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із Конституцією та законами України, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3 Постанови пленуму ВСУ).

Згідно з абз. 2, 3 Постанови пленуму Верховного суду України відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (абз. 2, 3 п. 5 Постанови пленуму ВСУ).

Згідно абз. 1 п. 9 Постанови пленуму ВСУ розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Звертаючись з вимогою про відшкодування 40000грн. моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження честі, гідності, ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, внаслідок дій відповідачів.

Також позивачем в порушення статей 33, 34 ГПК України належними і допустимими доказами не доведено наявність в діях відповідачів повного складу цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як стягнення моральної шкоди.

Проаналізувавши положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в зв'язку з їх безпідставністю та недоведеністю.

Також позивач просить стягнути з відповідачів суму 10000грн по оплаті вартості юридичних послуг, які задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У пунктах 6.3 - 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Натомість, позивачем не доведено суду факту сплати даних витрат, а також не подано документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.06.2016р.

Головуючий суддя Русняк В.С.

Суддя Йосипчук О.С.

Суддя Ремецькі О.Ф.