Ухвала суду № 58214712, 26.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2016 р. м. Київ К/800/39686/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Комфортбуд-4» до Державної податкової інспекції в м. Ужгороді Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Ужгороді Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Комфортбуд-4» (далі - позивач, ТОВ «Будівельна компанія «Комфортбуд-4») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді від 20.12.2012 року № 0000093500 та № 0000103500.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентом, відтак ним правомірно сформовано витрати та податковий кредит з податку на додану вартість та не занижено зобов'язань з цього податку, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню. Дії відповідача по складанню акту перевірки не породжують правових наслідків для позивача а тому не можуть бути визнанні протиправними.

Державну податкову інспекцію в м. Ужгороді замінено правонаступником Державною податковою інспекцією в м. Ужгороді Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків господарсько-фінансової діяльності, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними. Наявність у позивача податкових накладних та інших документів, за відсутністю виконання істотних умов договору у спірних правовідносинах, не надають йому право на формування податкового кредиту та валових витрат. Крім того, директор контрагента заперечує свою участь діяльності суб'єкту господарювання та у підписанні первинних бухгалтерський документів.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Будівельна компанія «Комфортбуд-4» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «БК АТР ГРУП» за період діяльності з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року за результатами якої складено акт від 04.12.2012 року № 3489/22-02/33537230.

У висновках вказаного акту відповідачем зазначено про порушення позивачем вимог:

- пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого донараховано податок на прибуток на суму 51186,96 грн. (за 3 квартал 2011 року).

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого донараховано ПДВ в сумі 44510,00 грн. (травень 2011 року - 20711,00 грн., червень 2011 року - 9164,00 грн., липень 2011 року - 14634,00 грн.).

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем винесено наступні податкові повідомлення-рішення від 20.12.2012 року:

- № 0000093500 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств у розмірі 51186,96 грн. (за основним платежем);

- № 0000103500 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по ПДВ у розмірі 66765,00 (за основним платежем - 44510,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22255,00 грн.).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.03.2008 року між ТОВ «Миколаївміськбуд» (замовник) та ТОВ «БК «Комфортбуд-4» (генеральний підрядник) укладено договір № 0403/08, згідно умов якого генеральний підрядник виконує роботи по спорудженню житлового будинку № 1, що входить до комплексу шестиповерхових житлових будинків по вул. Загорська, 51 в м. Ужгороді (п. 1.1 договору), вартість робіт визначається додатками, що є невід'ємною частиною договору (п.2.1 договору), розділом 9 договору передбачається залучення субпідрядних організацій.

01.04.2008 року між ТОВ «БК «Комфортбуд-4» (замовник) та ТОВ «БК АТР ГРУП» (підрядник) укладено договір № 4/1, згідно якого підрядник власними силами зі своїх матеріалів виконує будівельні роботи по утепленню та оздобленню фасадів по вул. Загорська, 51 в м. Ужгороді. Згідно умов договору - кошторисна ціна складається на основі договірних цін, розрахунок за договором проводиться замовником на підставі акту приймання виконаних робіт.

ДПІ у м. Ужгороді направлено запити до ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя та надано відповідь, згідно якої ТОВ «БК АТР ГРУП» на обліку не значиться, справу повернуто за попереднім місцем обліку до ДПІ у Печерському районі м. Києва і до ДПІ у Печерському районі м. Києва, яким надано відповідь, що статус підприємства - « 14» (визнано банкрутом), 28.02.2012 року скасовано державну реєстрацію підприємства, свідоцтво платника ПДВ не анульовано, остання подана звітність - декларація з ПДВ за грудень 2011 року, чисельність працюючих - 0).

З наведеного перевіркою зроблено висновок про формування валових витрат та податкового кредиту ТОВ «БК «Комфортбуд-4» за рахунок здійснення операцій з ТОВ «БК АТР ГРУП», які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства, що призвело до завищення валових витрат за 3 кв. 2011 року та завищення сум податкового кредиту з ПДВ за травень - липень 2011 року.

В даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагента послуг, судам попередніх інстанцій слід було перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників щодо можливості виконання обумовлених договорами послуг як самостійно позивачем так і його контрагентами, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді послуги отримано від вказаних у первинних документах постачальників.

Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими контрагентами, хто персонально брав у цьому участь.

Також, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами попередніх інстанцій вищезазначене залишено поза увагою та не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не встановлено обставин справи щодо оприбуткування позивачем отриманих послуг та відображення їх у бухгалтерському обліку.

Поза увагою судів залишились доводи податкового органу про те, що посадова особа контрагента, яка зазначена в первинних документах, заперечує свою причетність до будь-якої фінансово-господарської діяльності.

Крім того, згідно із ч.ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно із пп. «а» п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

На виконання вказаної норми ПК України Міністерство фінансів України наказом від 01.11.2011 року № 1379 затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок).

Згідно з п. 1 Порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у п. 16 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідач наголошував на тому, що згідно протоколу допиту ОСОБА_4, (директора ТОВ «БК АТР ГРУП») - останній заперечує свою участь у діяльності товариства, що мало господарські операції з позивачем, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів.

У постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 року та від 22.09.2015 року № 21-421а11 та № 810/5645/14 відповідно, міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що вищевказаний директор контрагента позивача заперечує свою участь у створенні та діяльності, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили такі фактичні дані.

З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а тому оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням положень ст. 159 КАС України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Ужгороді Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року у справі № 807/13/13-а - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко