Ухвала суду № 58214139, 08.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

08 червня 2016 року м. Київ К/800/15172/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Єрьомін А.В., розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати зазначені вище судові рішення. ухвалити нове судове рішення про задоволення адміністративного позову.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон №1952) (в редакції, що діяла станом на виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункт 1 частини першої статті 4 Закону № 1952 обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. (частина перша статті 15 Закону № 1952).

Відповідно ст. 24 Закону №1952 у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України (частина 13 статті 15 Закону № 1952).

Кабінет Міністрів України постановою від 17 жовтня 2013 року № 868 затвердив Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (чинний на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок), який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку реєстрації).

Пунктом 15 Порядку реєстрації передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.

Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для такої відмови, що визначені Законом № 1952 (пункт 28 Порядку реєстрації).

Згідно із пунктом 94 Порядку, під час проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор використовує дані Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна для цілей справляння адміністративного збору та/або перенесення відомостей із зазначених реєстрів до Державного реєстру прав.

Державний реєстратор встановлює наявність (відсутність) записів про:

- державну реєстрацію права власності або іншого речового права на нерухоме майно у Реєстрі прав власності на нерухоме майно - під час проведення вперше державної реєстрації права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі прав;

- обтяження нерухомого майна іпотекою в Державному реєстрі іпотек - під час проведення вперше державної реєстрації права власності на нерухоме майно або іпотеки у Державному реєстрі прав;

- обтяження речових прав на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - під час проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

- обтяження податковою заставою речових прав на нерухоме майно у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, порядок доступу до якого встановлює Мін'юст, - під час проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав..

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15, наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.

Як встановлено судом та вбачається з наявної у матеріалах справи інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, остання містить записи про заборону на нерухоме майно № 9655073 від 25 березня 2010 року та арешт нерухомого майна № 9655114 від 2 серпня 2012 року, які внесені до дня звернення позивача із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права приватної власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою місто Київ, вулиця Ентузіастів, будинок 15, приміщення № 1.

Таким чином, враховуючи факт наявності у Державному реєстрі речових прав записів про обтяження вказаного нерухомого майна (заборона на нерухоме майно) № 9655073 та про арешт нерухомого майна № 9655114, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відповідачем правомірно відмовлено у здійсненні державної реєстрації права приватної власності позивача на нежитлове приміщення № 1, розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Ентузіастів, будинок 15.

У відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI та частини третьої статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) від 6 липня 2005 року №2747-IV Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

За змістом пункту 4 частини другої статті 213 КАС України касаційна скарга повинна бути обґрунтованою, тобто містити посилання на помилкове застосування судами норм матеріального права, які не підлягають застосуванню до спірних відносин; та/або неправильне застосування норм матеріального права, які хоч і підлягають застосуванню, проте неправильно витлумачені судами; та/або порушення судами норм процесуального права (та пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи, у випадку, якщо оскаржується судове рішення по суті).

Виходячи з викладеного, зазначена касаційна скарга не є обґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки були належним чином досліджені й оцінені судами, а заявник не наводить підстав вважати, що суди при цьому неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Виходячи з викладеного, та керуючись статтями 211, 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Ухвала оскарженню не підлягає, може бути переглянути Верховним Судом України у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Суддя А.В. Єрьомін