Ухвала суду № 58214036, 25.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Київ К/800/10681/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш" (далі - Товариство)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.11.2014

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015

у справі № 808/7716/14 (ДО/808/838/14)

за позовом Товариства

до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції у Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - Інспекція)

про скасування податкової вимоги.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Товариство звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило: визнати відсутнім податкових борг зі плати за користування земельними ділянками державної або комунальної власності - земельного податку та орендної плати за земельні ділянки - за квітень, травень 2014 року ( з 14.04.2014 по 30.04.2014); скасувати податкову вимогу Інспекції від 02.07.2014 № 3033-25 на суму 516 567,69 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.11.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015, у позові відмовлено. Судові акти зі спору мотивовані тим, що невиконання платником податкового обов'язку зі сплати задекларованих ним сум земельного податку (орендної плати) призвело до виникнення у Товариства податкового боргу з цього платежу, що, в сою чергу, зумовлює правомірність дій Інспекції з надсилання платникові податкової вимоги на суму податкової заборгованості.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Товариства, в якій воно просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник посилається на положення статті 6 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», якою суб'єктів господарювання звільнено від сплати за користування земельними ділянками на території проведення антитерористичної операції; наголошує на неправомірності зупинення Кабінетом Міністрів України дії Розпорядження від 30.10.2014 № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

У запереченні на касаційну скаргу Інспекції зазначає про правильність і обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 04.02.2014 та 17.02.2014 Товариством було подано до контролюючого органу податкові декларації з плати за землю за 2014 рік, в яких позивачем задекларовано, відповідно, річні суми орендної плати (5 943 183,90 грн.) та земельного податку (433 233,65 грн.), що підлягають сплаті за належні позивачеві на праві користування та на праві власності земельні ділянки, з помісячною розбивкою платежів.

У зв'язку з несплатою позивачем зазначених податкових платежів за квітень, травень 2014 року Інспекцією було надіслано платникові податкову вимогу від 02.07.2014 № 3033-25 на суму податкового боргу з орендної плати та із земельного податку в загальному розмірі 516 567 грн.

В силу вимог частини першої статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Наведена конституційна норма імплементована, зокрема, до статті 16 Податкового кодексу України (далі - ПК), в силу якої платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4 пункту 16.1).

Згідно з пунктами 36.1, 36.2, 36.3 статті 36 ПК податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

За правилами пункту 57.1 статті 57 ПК платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Керуючись наведеними приписами податкового законодавства, суди, встановивши факт несплати Товариством самостійно задекларованих сум грошових зобов'язань з плати за землю у визначений законом строк (що позивачем не заперечується), дійшли цілком об'єктивного висновку про перетворення відповідних сум грошових зобов'язань на податковий борг у розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК, на який контролюючим органом надсилається податкова вимога в порядку статті 59 ПК.

При цьому суди правомірно зазначили, що положення статті 6 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» у даному випадку не можуть розцінюватися як такі, що звільняють платника від виконання розглядуваного податкового обов'язку.

Дійсно, цією статтею передбачено, що під час проведення антитерористичної операції звільнити суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Втім вказаний Закон набрав чинності лише 15.10.2014, тоді як періодом виникнення спірного податкового боргу є квітень-травень 2014 року.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Таким чином, у даному випадку відсутні підстави для поширення на розглядувані правовідносини положень Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Водночас слід зазначити про помилковість висновків судів про те, що обов'язковою умовою для застосування податкової пільги відповідно до статті 6 цього Закону є подання сертифікату Торгово-промислової палати України на підтвердження настання обставин форс-мажору відповідно до статті 10 Закону.

Адже стаття 6 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є нормою прямої дії та відповідної вимоги не містить. Сертифікат Торгово-промислової палати України, передбачений статтею 10 Закону, є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) інших зобов'язань, (зокрема, договірних), та не впливає на запроваджене цим Законом звільнення від сплати земельного податку після набрання ним чинності.

Втім оскільки наведена помилковість висновків судів не вплинула на прийняття ними правильного по суті спору рішення, то підстав для скасування оскаржуваних рішень зі спору та задоволення касаційних вимог Товариства не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш" відхилити.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.11.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015 у справі № 808/7716/14 (ДО/808/838/14) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько