Ухвала суду № 58213794, 18.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року м. Київ К/800/23461/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року

у справі №820/12299/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІК»

до Державного податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІК» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 11 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, адміністративний позов задовольнив частково. Скасував податкове повідомлення-рішення від 26 листопада 2013 року №0003932201 у частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 108 096,25 грн. Скасував податкове повідомлення-рішення від 26 листопада 2013 року №0003942201 у частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 153 476,25 грн. Скасував податкове повідомлення-рішення від 26 листопада 2013 року №0003952201. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати у частині задоволення позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, про що склали акт від 13 листопада 2013 року №351/20-31-22-01-07/31440611, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 138.2, 138.8 статті 138, пунктів 139.1, 139.9 статті 139 Податкового кодексу України у результаті чого, занижено позивачем податок на прибуток у розмірі 108 194,00 грн.; підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 142 891,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення -рішення від 26 листопада 2013 року №0003932201, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 134 057,00 грн., з яких основний платіж - 108 194,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 25 863,00 грн.; №0003942201, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 178 630,75 грн., з яких основний платіж - 142 891,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 35 722,75 грн.; №0003952201, яким застосовано до позивача штраф у розмірі 510 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Вельд», ТОВ «Рокфор Маркет», Ляпуновим Л.І. за правочинами, виконання яких не спричиняє реального настання правових наслідків. Крім того, контролюючий орган за порушення позивачем вимог пункту 43.3 статті 43, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, на підставі пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України застосував штраф.

Скасовуючи частково спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та валових витрат по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Вельд». Крім того, суди виходили з відсутності порушень позивачем вимог пункту 43.3 статті 43, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, що призвело до безпідставного застосування штрафу.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору поставки від 03 січня 2008 року №ВТ 00015/08 ТОВ «Вельд» поставив позивачу товар (продукти харчування).

Фактичне виконання вказаних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, журналу реєстрації виданих та отриманих довіреностей, платіжних доручень.

Про оприбуткування придбаного товару позивачем свідчать звіти по господарським операціям, оборотні відомості руху матеріальних цінностей.

У свою чергу, подальше використання позивачем придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності підтверджується копіями: договорів на поставку товарів з додатками до них з ТОВ «Рокфор маркет», ТОВ «Восторг», СУАП «Європоль», ТОВ «Карпос», ТОВ «Край-2», ТОВ «Союз Супермаркетів Харкова», НВПП «Стінг».

Відтак, вартість придбаних ТМЦ були включені позивачем до складу валових витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у загальній сумі 411 796, 00 грн., у тому числі за І квартал 2012 року в сумі 217 451, 00 грн., за ІІ квартал в сумі 132 015, 00 грн., за ІІІ квартал 2012 року у сумі 62 330, 00 грн., а суми ПДВ за податковими накладними включені до складу податкового кредиту, відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, додатках 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за лютий 2012 року в сумі 14 249, 00 грн., за березень 2012 року в сумі 29 241,00 грн., за травень 2012 року в сумі 26 403,00 грн., за липень 2012 р. в сумі 12 466,00 грн.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «Вельд».

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Крім того, укладені позивачем з зазначеним контрагентом договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

При цьому, попередніми судовими інстанціями обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на відсутність окремих товарно-транспортних накладних, оскільки дана обставина не може впливати на правомірність формування платником податку валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями, за наявності інших первинних бухгалтерських документів.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатами здійснення господарської діяльності з ТОВ «Вельд»», а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 86 477,00 грн. та податку на додану вартість у розмірі 82 359,00 грн.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що до накладних про повернення від 16 березня 2013 року №16/03 на суму 7 210, 23 грн., у т.ч. ПДВ - 1 201,70 грн. та накладної про повернення від 16 березня 2013 року № 16/03-2 на суму 274 437,31 грн., в т.ч. ПДВ - 45 739,55 грн. позивач повернув ТОВ «Вельд» раніше отриманий товар.

У зв'язку з викладеним, 26 березня 2013 року ТОВ «Вельд» надало розрахунки кількісних та вартісних показників до податкових накладних, на підставі чого позивач зменшив суму податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у додатку № 1 до податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року в Розрахунку коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1) в Розділі 2 Коригування податкового кредиту відобразив зазначені коригування, показники якого кореспондуються з показниками рядка 16 податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року.

Відповідно до пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг (підпункт 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 розділу V Кодексу).

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту в сумі 40 422,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Вельд» стосовно повернення товару та відповідним коригуванням ПДВ, що відбулося у березні 2013 року, а відтак правомірність зменшення позивачем суми податкового кредиту з ПДВ у розмірі 40 422, 00 грн.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог пунктів 44.1 та 44.3 статті 44 Податкового кодексу України та застосування штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 44.1 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом положень, пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Так, відповідно до підпунктів 4-6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року №984, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в акті перевірки позивача податковий орган не вказав первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку позивача, що підтверджують наявність фактів порушень ним норм податкового законодавства та не зазначив, які саме документи у позивача відсутні, не надав докази запитування певних документів, та відмови у їх наданні позивачем через їх відсутність та не навів будь-яких інших обставин, що свідчить про неправомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26 листопада 2013 року №0003952201 про застосування штрафу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року у справі №820/12299/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.