Ухвала суду № 58213769, 18.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року м. Київ К/800/24018/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Бердянської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року

у справі №808/8056/13-а

за позовом Комунального підприємства «Бердянськводоканал» Бердянської міської ради

до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ :

Комунальне підприємство «Бердянськводоканал» Бердянської міської ради (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 13 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року, адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 28 березня 2013 року №0000861504. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість у звітних податкових періодах за грудень 2012 року -січень 2013 року, про що склали акт від 19 березня 2013 року №6/15-4/37622, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 303 951,00 грн.; пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, пункту 3.6 «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року №1492, зокрема, у декларації за грудень 2012 року не відображено у рядку 5 декларації обсяг реалізації, звільнений від оподаткування на суму 24 925 000,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 28 березня 2013 року №0000861504, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 303 951,00 грн. та застосовував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 75 988,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугували висновки податкового органу про те, що у перевіреному періоді позивач неправомірно включив до складу валових витрат вартість води в обсязі понадлімітних втрат при її постачанні споживачам, яка не була використана в господарській діяльності підприємства, та безпідставно включив суми податку на додану вартість, сплачені у складі вартості такої води, до податкового кредиту.

Крім того, податковий орган вважає, що вартість понаднормових втрат питної води не відноситься до фактичної собівартості наданих послуг водопостачання та водовідведення, у зв'язку з чим, не може бути врахована при визначенні розміру субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що придбаний позивачем товар (вода) використовувалась виключно з метою здійснення його основної статутної діяльності з централізованого постачання води та здійснення водовідведення, а відтак, наявність об'єктивних понаднормових втрат води у рамках провадження цієї діяльності не може розцінюватися як використання води у невиробничих цілях. Таким чином, суди дійшли висновку, що обсяги понаднормативних втрат, які утворилися у процесі реалізації води споживачам, правомірно увійшли до фактичних витрат відображених у звіті про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності позивача та компенсовані субвенцією (субсидією) з державного бюджету.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору від 30 травня 2011 року №4/11 КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради (Виробник) надало позивачу (Споживач) послуги з водопостачання. За умовами вказаного договору виробник зобов'язався забезпечити позивачу, який є оптовим споживачем, надання послуг з водопостачання води на господарські, побутові та виробничі потреби в обсязі, передбаченому у пункті 2.1 цього договору, а споживач зобов'язався прийняти надану питну воду та оплатити її у порядку та на умовах цього договору.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних, суми яких були включені позивачем касовим методом до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, за грудень 2012 року у розмірі 2 530 217,75 грн. та за січень 2013 року у розмірі 101 117,53 грн.

У грудні 2012 року позивачем, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 червня 2012 року №517, отримана дотація з Державного бюджету України на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами на водопостачання та водовідведення) у розмірі 24 925 000,00 грн. Частина зазначеної дотації, у розмірі 14 600 000,00 грн., була перерахована на користь КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради за отриману у грудні 2011 року, червні-листопаді 2012 року питну воду. Крім цього, позивачем у грудні 2012 року перераховані КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради за отриману питну воду грошові кошти у розмірі 556 658,13 грн. та проведений взаємозалік на суму 14 648,42 грн.

У січні 2012 року позивач перерахував на користь КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради грошові кошти у розмірі 606 705,13 грн. за питну воду, отриману у грудні 2012 року.

Отримані від КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради податкові накладні в повному обсязі були відображені в податковому обліку та включені до податкової декларації з податку на додану вартість, у тому числі: за грудень 2012 року в сумі 2 530 217,75 грн. та за січень 2013 року в сумі 101 117,53 грн.

Відповідно до наданих первинних документів (довідок відділу охорони навколишнього середовища та відділу збуту) кількість реалізованої споживачам питної води становить 52,6 %, нормативних втрат - 27,35%, спожито на власні потреби - 8,01%, понаднормативних втрат - 12,05% від загальної кількості отриманої води.

Тобто позивач при придбанні питної води у КП «Облводоканал» Запорізької обласної ради відносить до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість по касовому методу вартість придбаної води у повному обсязі та визначає податкові зобов'язання з податку на додану вартість при наданні послуг водопостачання лише на частину реалізованої води, що становить 52,6% від загального обсягу придбаної води.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Аналізуючи наведені приписи податкового законодавства, можна зробити висновок про те, що однією з визначальних умов виникнення у платника права на формування валових витрат та податкового кредиту є придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою.

Пунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарська діяльність позивача полягає у закупівлі води та її реалізації кінцевим споживачам.

Наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17 лютого 2004 року №33, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 грудня 2004 року №1557/10156, затверджено Галузеві технологічні нормативи використання питної води на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України (далі - Наказ № 33).

Відповідно до положень пункту 3.3 Наказу №33 поточний ІТНВПВ для конкретного підприємства ВКГ не повинен перевищувати 300 куб. м на кожну 1000 куб. м питної води, поданої в систему ПРВ.

Таким чином, пунктом 3.3 Наказу №33 визначено максимально допустимий обсяг технологічних втрат води при її транспортуванні і реалізації абонентам.

У той же час, підстави для обмеження витрат платника, що підлягають врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, виключно вказаними нормативами відсутні.

Відтак, понадлімітні втрати води виникли у позивача саме при здійсненні його діяльності з водопостачання та водовідведення, що підтверджує об'єктивність цих втрат та їх виробничий характер.

Доказів виникнення у позивача втрат води внаслідок її використання з іншою метою, ніж у межах господарської діяльності, податковою інспекцією не надано. Оцінка ж ефективності використання води не впливає на податковий облік платника.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для виключення з податкового обліку позивача вартості понадлімітних втрат води.

Також за висновками податкового органу, у податковому обліку до витрат, пов'язаних із здійсненням власної господарської діяльності, відносяться лише ті витрати, які платником податку використані на отримання такого доходу, оскільки характерною ознакою підприємства є отримання доходу за результатами ведення господарської діяльності.

При цьому, як обґрунтовано встановлено судами попередніх інстанцій податковим органом залишено поза увагою те, що надана позивачу у грудні 2012 року державна дотація, у розмірі 24 925 000,0 грн., сформована на покриття фактичних збитків від надання послуг з водопостачання та водовідведення населенню, яка в тому числі включає вартість понаднормативної води, що не компенсована ні тарифом, ні нормами споживання.

Так, відповідно до підпункту 135.5.10 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, дотації або субсидії, отримані з державного або місцевого бюджету, державних цільових фондів включаються до складу інших доходів.

Аналогічні вимоги містяться в пункті 19 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, яким передбачено віднесення цільового фінансування на покриття збитків до складу доходу.

Відтак, понаднормативні втрати призвели до зміни (збільшення) майнового стану платника податку у вигляді їх компенсації за рахунок державної дотації з бюджету.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що отримані позивачем дотації, призначені для покриття збитків підприємства у зв'язку з державним регулюванням цін і тарифів, є неоплатними і не пов'язані з компенсацією населенню вартості проданих послуг.

Перерахування бюджетних дотацій здійснювалося для покриття понесених витрат позивачем у процесі виконання статутних завдань, якими його наділила держава, а тому бюджетні дотації не є продажем товарів (робіт, послуг).

Чинним законодавством не встановлено будь-яких винятків визначення податкового кредиту і податкових зобов'язань для операцій з продажу товарів (робіт, послуг), реалізація яких населенню здійснюється за регульованими тарифами та супроводжується виплатою продавцю дотацій з бюджету на покриття збитків.

У свою чергу, отримання цільового фінансування для компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, послуг водопостачання та водовідведення, які надавались населенню, не розглядається як окрема операція, що створює наслідки в податковому обліку з податку на додану вартість.

Бюджетні дотації фактично відшкодовують збитки підприємству за оподатковуваними операціями, здійсненими за регульованими цінами (тарифами), а відтак не входять до ціни таких операцій, яка визначається у межах цих же операцій для покупця/споживача товару (послуги).

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбанням товарів чи послуг, використаних при наданні послуг з водопостачання та водовідведення.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення..

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року у справі №808/8056/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.