Ухвала суду № 58213747, 18.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2016 року м. Київ К/800/4874/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - Жолудя І.О.,

відповідача - Вонятівської О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Кременецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі - Інспекція)

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.06.2014

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014

у справі № 819/881/14-а (876/7095/14)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Лан" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року Товариство звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним і скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.04.2013 № 0003451700, № 0000352200, № 0000282200, № 0000292200 та № 0000342200.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.06.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014, позов задоволено частково; визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.04.2013 № 0000352200, № 0000282200, № 0000292200 та № 0000342200; в решті позову відмовлено.

Судові акти зі спору мотивовані тим, що:

подане позивачем свідоцтво резидента, видане Міністерством фінансів Республіки Кіпру, є належним документом у розумінні пункту 103.2 статті 103 Податкового кодексу України (далі - ПК), що є підставою для застосування правил оподаткування, визначених міжнародним договором;

чинним податковим законодавством не встановлено обов'язку платника коригувати податковий кредит з ПДВ, сформований під час перебування на загальному режимі оподаткування, у разі подальшого переходу на спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства;

в основу прийняття податкових повідомлень-рішень від 16.04.2013 № 0000342200 та № 0000292200 покладено порушення, виявлені податковим органом під час попередньої податкової перевірки та враховані при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 18.02.2014 № 0000051500, тоді як повторне притягнення платника до відповідальності за одне й те саме порушення є неприпустимим;

платником не спростовано виявлені податковою перевіркою обставини щодо порушення Товариством порядку обчислення доходу, виплаченого платником іншим особам при виконанні функцій податкового агента.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить частково скасувати оскаржувані судові акти та повністю відмовити у позові. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає, зокрема, що: платник повинен був провести коригування податкового кредиту на суму ПДВ у ціні товарів (робіт, послуг), які залишилися невикористаними у діяльності Товариства на час переходу на спеціальний режим оподаткування та були використані у сільськогосподарському виробництві; подана платником довідка про статус контрагента - нерезидента не містить усіх обов'язкових реквізитів та не може розцінюватися як документ про підтвердження нерезидентства для застосування правил оподаткування за міжнародним договором.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за той самий період.

За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 17.03.2014 № 48/2200/34566828 та прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 16.04.2013 № 0003451700 про застосування до позивача 510 грн. штрафних санкцій;

податкове повідомлення-рішення від 16.04.2013 № 0000352200, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток іноземних осіб у сумі 1 575 867,50 грн. за основним платежем та 199 355,30 грн. за штрафними санкціями;

податкове повідомлення-рішення від 16.04.2013 № 0000282200 про збільшення платникові грошового зобов'язання з ПДВ на 652 008 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій;

податкове повідомлення-рішення від 16.04.2013 № 0000292200, за яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2013 року на 1384 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 16.04.2013 № 0000342200 про визначення платникові суми завищення від'ємного значення ПДВ за грудень 2013 року у розмірі 106 559 грн.

Так, перевіркою встановлено, що до 01.12.2010 позивач перебував на загальній системі оподаткування ПДВ, подавав загальну декларацію з податку на додану вартість, усі операції з придбання товарно-матеріальних цінностей і основних засобів відображав в розділі ІІ "Податковий кредит" загальної податкової декларації з ПДВ.

За наслідками подання заяви про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 01.12.2010 Товариство стало суб'єктом цього пільгового режиму оподаткування ПДВ; втім, як встановлено перевіркою, позивач не відкоригував податковий кредит у бік зменшення на суму ПДВ у розмірі 701 083 грн. у ціні товарів/послуг, які залишилися невикористаними на час зміни режиму оподаткування та у подальшому були використані у сільськогосподарській діяльності.

По цьому епізоду суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано відхилили доводи податкового органу, покладені в основу прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії.

Адже Закон України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час переходу платником на спеціальний режим оподаткування) не передбачав обов'язку платника податку проводити коригування правильно відображеного податкового кредиту, пов'язаного з виробництвом сільськогосподарської продукції у період перебування сільськогосподарського підприємства на загальній системі оподаткування, у зв'язку з переходом на спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства.

Згідно з підпунктом «а» пункту 81.15 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі якщо товари (послуги), основні фонди, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів (послуг), то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з частки використання таких товарів (послуг), основних фондів в операціях сільськогосподарського виробництва та відповідно в інших операціях.

Аналогічна норма міститься у підпункті «а» підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 ПК (на порушенні якої наполягає відповідач), за змістом якого у разі якщо товари/послуги, основні фонди, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів/послуг, то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг у загальній вартості усіх товарів/послуг, поставлених за 12 попередніх послідовних звітних (податкових) періодів. У разі зміни напряму використання товарів/робіт, основних фондів платник податку проводить коригування податкового кредиту виходячи з вартості придбання товарів/послуг, балансової (залишкової) вартості основних фондів, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснено зміну напряму використання.

Отже, розглядуваними нормами визначено обов'язок сільськогосподарського підприємства здійснювати розподіл податкового кредиту з ПДВ у процесі виробництва сільськогосподарської і несільськогосподарської продукції, а також під час зміни напряму використання товарів (послуг), придбаних сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

У той же час перехід підприємства на спеціальний режим оподаткування, про який йдеться в аналізованих законодавчих приписах, не має жодного відношення до способу використання позивачем його матеріальних ресурсів. Передбачені наведеними нормами правила поширюється виключно на ті господарські операції, які здійснюються платником податків після переходу на спеціальний режим оподаткування, а відтак і на той податковий кредит, який виник за їх результатами.

Інспекція ж безпідставно надала розширювального тлумачення наведеним положенням закону, поширивши їх дію на випадки переходу платника із загального режиму на спеціальний режим оподаткування для сільськогосподарських підприємств.

Мотивом для висновку про заниження платником податку на прибуток іноземних осіб на 1 575 867,50 грн. став відображений в акті перевірки факт неутримання та неперерахування позивачем до бюджету необхідної суми податку з доходу в розмірі 1 318 878,84 дол. США (в еквіваленті 10 505 784,15 грн.), виплаченого нерезидентові - фірмі "TRITTICO HOLFINGS LIMITED" (Республіка Кіпр) - у вигляді процентів за договорами позики від 16.04.2007 № ВА-5/07, від 01.07.2009 № 6-ТВ. При цьому Інспекція зазначає, що позивачем не подано належним чино оформленого документа на підтвердження країни нерезидентства названого контрагента, який відповідно до пункту 103.4 статті 103 ПК є підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України відповідно до міжнародного договору.

Пунктом 103.2 статті 103 ПК передбачено, що особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Відповідно до пунктів 103.4, 103.5 цієї ж статті ПК підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

У справі, що переглядається, суди визнали дотриманням платником наведених законодавчих норм при оподаткуванні доходів, виплачених фірмі "TRITTICO HOLFINGS LIMITED", подане Товариством податкове свідоцтво резидента форми I.R 54А) 2003, видане Міністерством фінансів Республіки Кіпру 30.03.2011. При цьому суди правомірно відхилили посилання Інспекції на відсутність у цьому свідоцтві обов'язкового реквізиту - податкового року, адже наявність цього реквізиту не є необхідною умовою для застосування міжнародного договору відповідно до наведених норм податкового законодавства. Відповідачем не подано належних доказів відносно того, що відсутність цього реквізиту є свідченням оформлення податкового свідоцтва не у відповідності з формою, установленою у Республіці Кіпр для документа даного виду. Розглядуване податкове свідоцтво видано у 2011 році, тобто є актуальним у періоді, охопленому перевіркою (2011 рік).

Згідно з пунктом 8 Угоди між Урядом СРСР та Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) проценти, що одержуються із джерел в одній Договірній Державі особою з постійним перебуванням в іншій Договірній Державі, не підлягають оподаткуванню у першій Державі. Термін «проценти» у даній статті означає доходи від позик, банківських вкладів, державних позичок, боргових зобов'язань, а також будь-які інші види доходів, які, для цілей оподаткування, підпадають під той самий режим, що й проценти у відповідності із законодавством тієї Договірної Держави, в якій особа, що виплачує такі доходи, має постійне місцеперебування.

Керуючись наведеною нормою міжнародного договору, суди з огляду на установлені ними обставини справи дійшли цілком про правильного висновку про непідтвердженість факту заниження Товариством податку на прибуток іноземних осіб на оспорювану суму.

Інші висновки судів, покладені ними в основу прийняття оскаржуваних рішень, не є предметом касаційного оскарження постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанції зі спору, а тому не підлягають правовому аналізу у рамках даного касаційного провадження.

Норми матеріального права застосовані судами правильно, порушень процесуальних норм, що тягнуть зміну або скасування оскаржуваних рішень, касаційним судом не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області залишити без задоволення.

2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.06.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014 у справі № 819/881/14-а (876/7095/14) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько