Ухвала суду № 58213726, 18.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року м. Київ К/800/45302/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2013 року

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року

у справі №814/2431/13-а

за позовом Приватного підприємства «Будівельна фірма «Автошляхбуд-САА»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Будівельна фірма «Автошляхбуд-САА» (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 06 листопада 2013 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення від 21 січня 2013 року №0000112301, №0000122301 та від 16 травня 2013 року №0000832301, №0000492301. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 червня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив адміністративний позов частково. Визнав протиправним та скасував податкові повідомлення - рішення від 21 січня 2013 року №0000112301, від 16 травня 2013 року №0000832301 у частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2012 року на 257 244,00 грн., №0000492301 у частині збільшення суми грошового зобов'язання податку на додану вартість у розмірі 412 293,50 грн., з яких основний платіж - 274 861,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 137 432,50 грн. У іншій частині позовних вимог відмовив. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 172,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року, про що склали акт від 10 січня 2013 року №39/22-200/240577950, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 24 251,00 грн., пунктів 198.3, 198.6 статті 198, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено суму податку на додану вартості у розмірі 559 816,00 грн., абзацу «б» пункту 176.2 статті 176, підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, пункту 51.1 статті 51 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 21 січня 2013 року №0000122301, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 709 249,00 грн., з яких основний платіж - 559 816,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 149 433,00 грн. та №0000112301, яким збільшив розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на 35 530,00 грн., з яких основний платіж - 24 251,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 11 279,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 16 травня 2013 року №0000832301, яким зменшив позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 260 954,00 грн. та №0000492301, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 448 295,00 грн., з яких основний платіж - 298 862,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 149 433,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у оскаржуваній частині, слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «ТМФ «Транспосервіс-ЛТД», ТОВ «ВКФ «Плутон», ТОВ «Електромонтаж-Трейд», ТОВ «Автобуд -Нікма» за нікчемними правочинами.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, за змістом яких не встановлено реальності здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентами по ланцюгу постачання у перевіряємий період.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги у цій частині, виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у спірний період здійснював господарські операції з ТОВ «ТМФ «Транспосервіс-ЛТД», ТОВ «ВКФ «Плутон», ТОВ «Електромонтаж-Трейд», ТОВ «Автобуд -Нікма» з придбання транспортних послуг, будівельних та паливно-мастильних матеріалів, фактичне виконання яких підтверджено первинними бухгалтерськими документами, наявними у матеріалах справи.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з вказаними контрагентами.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то, залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на наявність недоліків у товарно-транспортних накладних, оскільки вказаний факт не впливає на формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за господарськими операціями, за наявності інших належним чином складених первинних бухгалтерських документів.

Також, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, відносно того, що доводи податкового органу про неможливість проведення перевірки господарської діяльності контрагентів позивача, як підстави неправомірності формування податкового кредиту та валових витрат, не заслуговують на увагу, з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відтак, висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у оскаржуваній частині, про неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту ґрунтуються лише на підставі тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентами.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатами здійснення господарської діяльності з ТОВ «ТМФ «Транспосервіс-ЛТД», ТОВ «ВКФ «Плутон», ТОВ «Електромонтаж-Трейд», ТОВ «Автобуд -Нікма», а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість та зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість, за результатами здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у зазначеній частині.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року у справі №814/2431/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.