Ухвала суду № 58213723, 28.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2016 року м. Київ К/800/35826/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Вербицька О.В. Маринчак Н.Є.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року

у справі № 805/2715/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Пантелеймонівський вогнетривкий завод»

до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерного товариства «Пантелеймонівський вогнетривкий завод» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 21 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року, адміністративний позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення від 21 лютого 2013 року № 0000031503, № 0000021503 та від 06 березня 2013 року № 0000041503. Також присудив з Державного бюджету України на користь позивача витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 4 588,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідач надіслав до суду клопотання про розгляд справи у відсутність його представника.

Враховуючи можливість вирішення даної справи на основі наявних у ній доказів, а також не прибуття в судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, колегія суддів вирішила провести розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 вересня 2012 року по 31 листопада 2012 року щодо правильності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за жовтень, листопад 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 08 лютого 2013 року №145/15.3/00191787.

Проведеною перевіркою встановлені наступні порушення позивачем вимог:

- пунктів 188.1, 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (рядок 19 декларації з податку на додану вартість): за вересень 2012 року - на 746 802,00 грн.; за жовтень 2012 року - на 3 780 519,00 грн.; за листопад 2012 року - на 2 006 675,00 грн.; занижене позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (рядок 18 декларації з податку на додану вартість): за вересень 2012 року - на 4 439,00 грн.; за жовтень 2012 року - на 274 966,00 грн.; за листопад 2012 року - на 17 243,00 грн.;

- пункту 188.1, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено: суму, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (рядок 23.1 декларації з податку на додану вартість): за жовтень 2012 року - на 746 802,00 грн.; за листопад 2012 року - на 3 780 519,00 грн.; залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду (рядок 24 декларації з податку на додану вартість): за вересень 2012 року - на 41 459,00 грн.; за жовтень 2012 року - на 316 405,00 грн.; за листопад 2012 року - на 333 648,00 грн.;

- пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, а саме позивачем у листопаді 2012 року не нараховане податкове зобов'язання у розмірі 2 133,33 грн. за реалізоване вугілля, операції з придбання та продажу вугілля здійснювались без господарської мети, тільки для отримання податкової вигоди, оскільки види діяльності позивача, зазначені в довідці з ЄДРПОУ та статуті, не містять такого виду діяльності як торгівля паливом.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 21 лютого 2013 року № 0000031503, яким позивачу зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6 533 996,00 грн. та № 0000021503, яким зменшив суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 4 527 321,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 113 830,25 грн.

Також контролюючим органом проведена камеральна перевірка даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість щодо виявлених помилок, за результатами якої складено акт від 20 лютого 2013 року № 78/15.3/00191787, яким встановлено завищення позивачем суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню по декларації за грудень 2012 року на 2 006 675,00 грн. та завищення суми залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 333 648,00 грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення - рішення від 06 березня 2013 року № 0000041503, яким зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 2 006 675,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 501 668,75 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки актів перевірок позивача щодо заниження ціни реалізованого товару, внаслідок врахування в ціні вказаного товару сировини за договірною вартістю, замість митної вартості, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та безпідставне включення до складу податкового кредиту, суми податку на додану вартість по придбаним товарам, які не використовуються в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача. Крім того, за висновками відповідача, платником сформовано податковий кредит відповідного податкового періоду без наявності оригіналів митних декларацій та занижено суму податкового зобов'язання на реалізоване вугілля, з огляду на те, що операції з придбання зазначеної продукції здійснювались без господарської мети, тільки для отримання податкової вигоди, оскільки статутом підприємства не передбачено такий вид діяльності як торгівля вугіллям.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту та правомірності заявлення до бюджетного відшкодування спірної суми податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що Східна митниця надіслала на адресу податкової інспекції лист від 05 квітня 2013 року № 11/4-27/4244, в якому повідомила, що на митному посту «Горлівка» Східної митниці здійснене митне оформлення товарів позивачем в митному режимі «імпорт (випуск для вільного обігу)» за митними деклараціями.

Статтями 185 - 187 Податкового кодексу України дано визначення об'єкту оподаткування та момент виникнення податкових зобов'язань у платника податків.

Згідно приписів пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Пунктом 1 Розділу ХІХ Податкового кодексу України визначено, що з 1 квітня 2011 року втрачає силу Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 цього Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

За змістом підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу ІІІ цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом договори на реалізацію продукції, укладені позивачем з контрагентами не аналізувались, розрахунки звичайної ціни з аналогічними товарами у співставних умовах не проводились.

Відтак, податковим органом не доведено що договірна ціна продукції, ввезена позивачем на підставі спірних вантажно-митних декларацій, не відповідає рівню звичайних цін на ідентичні товари на момент їх продажу.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 187.8 статті 187 Кодексу, датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення

Пунктом 201.12 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належними митними деклараціями, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділу V цього Кодексу.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий кредит з податку на додану сформовано позивачем на підставі належними чином оформлених та прийнятих Східною митницею вантажних митних декларацій, оформлених при ввезенні товарів на митну територію України, що підтверджує сплату податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що податковий кредит спірних податкових періодів позивачем був сформований на підставі належним чином оформлених первинних документів за фактично придбані товари (роботи, послуги) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, що свідчить про наявність підстав для включення позивачем нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування.

Щодо доводів податкового органу про необхідність збільшення позивачу розміру податкових зобов'язань з податку на додану вартість у листопаді 2012 року на суму 2 133,33 грн. за результатом вчинення господарських операцій з придбання вугілля, суди попередніх інстанцій правомірно не погодились з їх обґрунтованістю з огляду на наступне.

За змістом підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відтак, законодавець не обмежує господарську діяльність платника видами діяльності, зазначеними в установчих документах чи довідці з ЄДРПОУ.

Отже, обставини, які слугували фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог Податкового кодексу України, а відтак суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року у справі № 805/2715/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Вербицька О.В. Маринчак Н.Є.