Ухвала суду № 58213487, 02.06.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/367/16 Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук А.М.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

02 червня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Ватаманюка Р.В. Мельник-Томенко Ж. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини А4009 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до військової частини А4009 про зобов'язання відповідача здійснити виплату коштів за час відрядження,

В С Т А Н О В И В :

10 березня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А4009 про зобов'язання відповідача здійснити йому виплату добових за час відрядження в розмірі 2310 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи наступне.

Судом встановлено, що відповідно до довідки №126 від 09 березня 2016 року ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині А4009.

Відповідно до наказу командира військової частини А4009 від 08 січня 2015 року №4 ОСОБА_2 відряджений у ВЧ А4152 (с.Нова Любомирка, Рівненська область) на 30 діб для виконання завдань за посадами. В подальшому, термін відрядження продовжено --з 23 лютого 2015 по 24 березня 2015 (наказ №41 від 23 лютого 2015).

Згідно наказу командира військової частини військової частини А4009 №65, позивач прибув з відрядження з військової частини А4152 до постійного місця проходження військової служби 25 березня 2015 року і приступив до виконання службових обов'язків.

Факт перебування позивача у відрядженні з 08 січня 2015 року по 25 березня 2015 року у військовій частині А4152 підтверджується довідкою від 09 березня 2016 року за №125, витягами з наказів командира військової частини А4009 №4 від 08 січня 2015 року, №41 від 23 лютого 2015 року, копією посвідчення про відрядження №45 від 08 січня 2015 року, копією книги обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини особового складу військової частини А4009.

Позивач зазначає, що йому не було проведено, оплату добових (грошових коштів) за час перебування у відрядженні у розмірі 2310 грн.

Як підставу для відмови у нарахуванні позивачу добових за час перебування у відрядженні відповідач зазначив те, що відповідно до пункту 1.25 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні командирів (начальників) оплата добових за період перебування в пунктах прикомандирування або в розпорядженні не провадиться.

Тобто, відповідач фактично зазначив, що позивач протягом вказаного часу не перебував у відрядженні, а тому підстави для виплати йому добових за час перебування у відрядженні відсутні.

Вважаючи зазначені дії незаконними позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Згідно положень частин 6 та 9 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В силу пункту 13 Постанови Кабінету Міністрів України "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" від 02 лютого 2011 року №98, особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, а осіб начальницького складу Державної фельд'єгерської служби - Міністерством інфраструктури, працівників дипломатичної служби України, направленим у довготермінове відрядження, - Міністерством закордонних справ.

Разом з тим, пунктом 1.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 серпня 2011 № 530 (далі - Інструкція) визначено, що службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.

Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.

Відповідно до пункту 1.11 Інструкції виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення проводяться за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них). Відмітки завіряються: у військових частинах - підписом командира військової частини або начальника штабу, а в установах, на підприємствах і в організаціях та інших органах виконавчої влади - підписом посадової особи, на яку покладено обов'язок відмічати посвідчення про відрядження.

Також, пунктом 1.4 Інструкції передбачено, що забороняється провадити виплату добових та відшкодовувати витрат на наймання житлового приміщення за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення, встановленого законодавством України.

Відповідно до пункту 1.12 Інструкції за відсутності в посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них) добові не виплачуються.

Згідно з матеріалами справи, посвідчення про відрядження, відповідно до якого позивач вибув у відрядження 08 січня 2015 року та прибув з відрядження 25 березня 2015 року, відповідає вимогам Інструкції №530. Перебування позивача у відрядженні також підтверджується витягами з наказів про відбуття у відрядження та прибуття із відрядження наявними у матеріалах справи.

Пунктом 1.16 Інструкції встановлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), направленим у відрядження одиночним порядком, крім відряджень, зазначених у пунктах 1.23 і 1.24 цієї Інструкції, за кожний день перебування у відрядженні в межах строків, передбачених пунктом 1.5 цієї Інструкції, і за час перебування в дорозі виплачуються добові в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1.5 Інструкції, відрядження, у тому числі для інспектування військ, проведення ревізій та перевірок господарської та фінансової діяльності військових частин, призначається на строк не більше 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі.

Згідно з матеріалами справи, позивач був відряджений з 08 січня 2015 по 06 лютого 2015 року, при цьому строк відрядження в подальшому постійно продовжувався в межах 30 діб, що підтверджується витягами з наказів.

Отже, положення пункту 1.5 Інструкції при направленні позивача у відрядження не було порушено, оскільки таке відрядження призначалось в межах строку, визначеного цим пунктом.

Додатком 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" встановлено, що сума добових витрат на відрядження в межах України затверджена в розмірі 30 грн.

Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника, відносно того, що відповідно до пункту 1.25 Інструкції військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період в розпорядженні не провадиться, з огляду на наступне.

Зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання визначено пунктом 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.

Відповідно до пункту 116 вказаного Положення зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі:

1) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців;

2) якщо посада, на яку призначено військовослужбовця, належить до номенклатури призначення нижчої посадової особи і не є вакантною, а також до номенклатури призначення командира військової частини А0515;

3) пониження у посаді в порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення або призначення на нижчу посаду на підставі висновку атестації, якщо неможливо відразу призначити військовослужбовця на нижчу посаду;

4) повернення депутатів, які є військовослужбовцями, після закінчення строку їх депутатських повноважень;

5) повернення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних (освітніх) закладів;

6) повернення військовослужбовців, які направлені за кордон без виключення із списків особового складу військових частин, у яких вони проходили службу до направлення, якщо їх військові посади внаслідок організаційно-штатних заходів у військовій частині скорочено;

7) закінчення строку перебування військовослужбовців на посадах науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів та необрання їх на ці посади за результатами нового конкурсу;

8) скасування допуску до державної таємниці - до вирішення питання дальшого проходження військової служби;

9) відрахування слухача денної форми навчання з вищого навчального закладу;

10) визнання військовослужбовця військово-лікарською комісією непридатним чи обмежено придатним до військової служби - до звільнення з військової служби;

11) якщо в особливий період випускники вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів після завершення навчання не можуть бути безпосередньо призначені на посади;

12) навчання військовослужбовців за денною формою у вищому навчальному закладі іншого військового формування - до закінчення навчання;

13) якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні;

14) якщо військовослужбовці відсутні більше десяти днів, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими;

15) якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення;

16) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, які займають військовослужбовці, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками), за відсутності можливості перемістити таких військовослужбовців на вакантні посади, - до закінчення відпустки по догляду за дитиною.

Спірні правовідносини не підпадають під дію даної норми, оскільки не передбачені серед підстав, у разі настання яких допускається таке зарахування. Отже, посилання апелянта на пункт 1.25 Інструкції як на підставу правомірності невиплати добових позивачу є безпідставним.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про правомірність заявлених позивачем вимог, які підтверджуються належними доказами, а тому обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу військової частини А4009 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4