Постанова № 58211468, 08.06.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7173/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: Танцюри К.О., Аракелян М.М., Левчук О.М., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобовязання прийняти рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 12.08.2015р. №515-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобовязання прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішенням Державної міграційної служби України від 12.08.2015р. за №515-15 йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення позивач вважає протиправним та зазначає, що у республіці Білорусь, громадянином якої він є, його переслідують у тому числі шляхом порушення кримінальної справи проти нього, та у разі повернення на Батьківщину його свободі, життю та здоровю буде загрожувати реальна небезпека. Позивач вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач встановив факт відсутності підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши, що подана історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту і отримана інформація щодо причин виїзду з Батьківщини має низку суперечностей, що суттєво вплинули на прийняття негативного рішення за його особовою справою, не зазначивши які саме суперечності були знайдені в його особовій справі. Позивач також зазначав, що на співбесіді у міграційній службі він заявляв, що розшукується ГУБОПиК МВС ОСОБА_2 Білорусь та відносно нього обрано запобіжний захід - арешт, так як ніби він у квітні 2007 року чинив опір представнику правоохоронного органу під час виконання ним службових обовязків, однак насправді його затримували незнайомі люди в цивільному одязі, які шукали у його автомобілі листівки політичного характеру. Позивач зазначає, що вказані обставини повязані з тим, що він надавав допомогу опозиційній політичній партії «Громада» та партії Свободи і Погресу, молодіжним рухам. На думку позивача, його справу було вивчено недостатньо та поверхово.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, зазначивши, що за проведеним аналізом матеріалів особової справи у позивача відсутня потреба у міжнародному захисті в Україні та у позивача не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, які визначені п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Також, на думку відповідача, підтверджено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_2 Білорусь, до виїзду до України проживав у ІНФОРМАЦІЯ_2, за національністю білорус, за віросповіданням православний християнин, одружений на громадянці України ОСОБА_3, має трьох дітей: сина ОСОБА_3 Даніїла Андрійовича, ІНФОРМАЦІЯ_3 від першого шлюбу, який проживає на території Білорусі разом з матірю, доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 та доньку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5, які проживають на території України разом з позивачем та їх матірю, що вбачається з протоколу співбесіди з ОСОБА_1 від 24.12.2014р. (а.с.94-97).

Відповідно до заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №305 від 15.12.2014р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.69-71). Про причини виїзду з країни громадянського походження позивач у зазначеній заяві зазначав, що у республіці Білорусь, громадянином якої він є, його переслідують у тому числі шляхом порушення кримінальної справи проти нього, та у разі повернення на Батьківщину його свободі, життю та здоровю буде загрожувати реальна небезпека. Так, він зазначав, що знаходився у місті Брест коли йому зателефонував його знайомий ОСОБА_6 и сказав, що його зупинили у лісу недалеко від міста Брест мисливці, які представились співробітниками карного розшуку, і вимагають віддати ключі від машини, посилаючісь на те, що він первозить заборонені товари. Приїхавши туди ОСОБА_1. побачив трьох чоловік вдягненіх у мисливську форму з рушницями та сильним запахом алкоголю, які началі кричати, що вони співробітники міліції и щоб позивач з друзями відкрили бус, оскільки там ніби-то листівки із пропагандою проти президента. Позивач з друзями попросили надати документи, на що вказані особи відмовились. Позивач разом із друзями сіли до машини та почали уїзжати, а вказані особи - їх переслідувати та стріляти. Позивач зазначав, що з цього моменту його почали переслідувати, зокрема шляхом порушення кримінальної справи щодо супротиву працівнику міліції, у якій він спочатку був свідком, а потім коли відмовився дати свідчення прти своїх друзів, став обвинуваченим. Почались погрози, телефонні дзвінки, слєжка. Позивач зазначав, що до нього приїздили працівники міліції та зазначалі, що у разі якщо він не дасть покази, то йому підкинуть флешку з компроматом і він сяде надовго. Після цього працівники міліції оформили побої, де було зазначено, що у одного з працівника міліції ушиб голеностопного суставу і обвинуватили позивача. Друзів позивача осудили, а він виїхав до України. На Україні він звернувся до адвоката, який допоміг йому отримати український паспорт, який згодом був визнаний судом недійсним. За цей час дружині позивача неодноразово зазначали, що у рази якщо він не повернеться до Білорусі на нього повісять таке, що він буде бігати до кінця своїх днів.

Відповідно до матеріалів справи позивач 26.05.2007р. легковім автомобілем вїхав до України та з того часу перебуває на території України.

З метою зясування обставин, викладених у заяві ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, органом міграційної служби проведено співбесіди з громадянином ОСОБА_7 ОСОБА_1 та складено відповідні протоколи.

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні чи визнання особою, яка потребує додаткового захисту Управлінням у справах біженців ГУ ДМСУ в Одеській області був прийнятий висновок від 18.06.2014р. №2014OD0321 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 143-149).

Рішенням Державної міграційної служби України №515 від 12.09.2015р. підтриманий вищезазначений висновок та відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.5 ч.1 ст.6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні (а.с. 64).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Державної міграційної служби України ОСОБА_1 звернувся до суду щодо його оскарження.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Стаття 9 КАС України визначає необхідність використання принципу законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Колегія суддів, з огляду на міжнародне законодавство приймає до уваги, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.

Аналізуючи зміст п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, судова колегія вважає необхідним зауважити, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Як зазначено в п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Разом з тим, висновок міграційної служби не містить відповідного аналізу ситуації, що склалася у ОСОБА_2 Білорусь. Жодним чином не зясовано повідомлені ОСОБА_1 у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №305 від 15.12.2014р. обставини щодо переслідування його у звязку з причетністю до перевезення листівок опозиційного характеру.

Судом було допитано у якості свідка дружину позивача ОСОБА_1, яка зазначала, що причиною їх з чоловіком виїзду з Білорусі стали погрози та переслідування її чоловіка з боку правоохоронних органів, повязані із допомогою ним своїм друзям, яких зупинили у лісі. Також, вона зазначала, що бачила що її чоловік інколи перевозив якусь друковану продукцію.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 N 649 затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі Наказ № 649).

Відповідно до п.п. б, г, е п. 5.1 Наказу № 649 після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу): направляє в установленому порядку до органів Служби безпеки України відповідний запит щодо здійснення перевірки наявності обставин, за якими заявник не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 Закону. Готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів в установленому порядку звертається із відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжності фактів стосовно особи, заява якої розглядається.

Вказаним пунктом Наказу №649 передбачено, що висновок складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника, та встановлена загальна правдоподібність заяви.

Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

Той факт, що заявник вже був об'єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.

У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні заяви позивача зазначені вимоги відповідачем не дотримані, аналіз ситуації по країні походження не зроблений, висновки зроблені без комплексного дослідження та надання належної оцінки всіх повідомлених у заяві обставин.

З огляду на викладене, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення з боку Державної міграційної служби України, органу, який приймає остаточне рішення на підставі зібраних доказів та висновку Управління.

Суд вважає, що прийняття рішення має здійснюватися з використанням повноважень та з метою, з якою це повноваження надано, а саме рішення зазначених органів мають бути спрямовані на захист життя та свобод шукачів статусу біженця.

Прийняте рішення має бути обґрунтованим, тобто винесеним з урахуванням усіх обставин та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 25 Постанови Пленуму ВАСУ від 16.03.2012 року № 3, суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Державної Міграційної Служби України від 12.08.2015р. №515-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято без урахування всіх обставин, на які посилався позивач, у зв'язку з чим не може залишатися чинним та підлягає скасуванню з подальшим зобов'язанням відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту повторно з урахуванням вище зазначених обставин.

Керуючись ст.ст. 69-71, 160-163 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної Міграційної Служби України від 12.08.2015р. №515-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобовязати Державну Міграційну Службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування рішення Державної Міграційної Служби України від 12.08.2015р. №515-15.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра

Суддя М.М. Аракелян

Суддя О.А. Левчук