Ухвала суду № 58210653, 06.06.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

О К Р Е М А Д У М К А

(в порядку ч. 3 ст. 19 ЦПК України)

"06" червня 2016 р.м. Чернігів

судді апеляційного суду Чернігівської області

ОСОБА_1

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 06 червня 2016 р. залишено без змін рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Агроблаго», ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення, свідоцтва про право власності на квартиру, визнання статуту в частині недійсним та визнання права власності на частку квартири.

Відповідно до ст. 209 та 313 ЦПК України мною підписано ухвалу від 06.06.2016, проте я не згодна з рішенням суду першої інстанції та ухвалою апеляційного суду, тому в порядку ч.3 ст.19 ЦПК України вношу з цього приводу окрему думку.

Обставини справи.

Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.05.2014 квартира АДРЕСА_1 визнана спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_2 виділено у власність 1/2 частина даної квартири. Рішення набрало законної сили 25.07.2014.

За реєстрацією права власності ОСОБА_2 19.08.2014 звернулася до Державного реєстратора Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції, проте рішенням останнього від 22.08.2014 у державній реєстрації права було відмовлено, оскільки право власності на квартиру було зареєстровано в цілому за ТОВ «Агроблаго». Підставою набуття права власності останнім стала передача ОСОБА_3 спірного майна до статутного фонду ТОВ «Агроблаго» 19.02.2014 під час розгляду справи про розподіл спільного майна подружжя Деснянським районним судом м. Чернігова.

ОСОБА_2 оскаржила дії Державного реєстратора, однак ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.10.2014 їй було відмовлено.

05.02.2015 позивач ОСОБА_2 звернулась з позовом в якому, зважаючи на те, що спірна квартира набута сторонами під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, просила з огляду на ст.203,215,369 ч.2 ЦК України та ст. 65 СК України, визнати правочин передачі спірної квартири до статутного капіталу ТОВ «Агроблаго» недійсним, зважаючи на відсутність її нотаріально посвідченої згоди на відчуження майна.

Справа розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 13.04.2016 в задоволенні позову було відмовлено.

Суд першої інстанції, звязаний в силу ст.338 ч.4 ЦПК України, висновками суду касаційної інстанції дійшов висновку, що рішення про передачу спірної квартири до статутного фонду ТОВ «Агроблаго» не є правочином. З посиланням на п.28 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11, правову позицію, що висловлена ВСУ 02.10.2013 у справі №6-78цс13 суд визначив, що позивач обрала невірно спосіб захисту, тому в позові було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 13.04.2016 скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтування окремої думки.

За змістом статті 1 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На мою думку, рішення судів у цій справі не відповідають принципам законності та справедливості.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952 p., було гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно во¬лодіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принци¬пами міжнародного права.

Як зазначено в п.1 постанови Пленуму ВССУ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Згідно з ч.1-3 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

За змістом ст.369 ч.2 ЦК України, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Ухвалюючи рішення, суд вказані вище норми не застосував та не надав належної оцінку тій обставині, що своєї власності ОСОБА_2 неправомірно була позбавлена через дії колишнього чоловіка відповідача у справі ОСОБА_3, який, використовуючи правову казуїстику, будучи єдиним засновником ТОВ «Агроблаго», передав квартиру, що є спільною сумісною власністю подружжя, без письмової згоди ОСОБА_2, до статутного капіталу ТОВ «Агроблаго» в якості свого майнового внеску.

Суд зробив висновок, що передача майна до статутного катітала ТОВ не є правочином, з чим я категорично не згодна.

Стаття 11 ЦК України надає перелік підстав для виникнення цивільних прав та обовязків.

За змістом ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому вона може бути водночас підставою припинення одного правовідношення та виникнення іншого правовідношення. Правочини відрізняються від інших юридичних фактів такими особливостями:

По-перше, правочини є вольовими актами. Вольовий характер дій виражається в тому, що суб'єкти права, здійснюючи правочин, прагнуть досягти певного правового результату. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як події.

По-друге, правочини завжди є правомірними діями. Це випливає з класифікації юридичних фактів і місця правочинів у цій класифікації, де вони виступають як протилежність правопорушенням.

По-третє, правочини завжди є діями суб'єктів цивільного права. Цим вони відрізняються від адміністративних актів.

По-четверте, воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Цим вони відрізняються від юридичних вчинків, де волевиявлення також може бути наявним, але не спрямованим на створення юридичних наслідків.

По-п'яте, правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин. Цим вони відрізняються від такого виду юридичних фактів, як юридичні стани (акти цивільного стану).

Передача нерухомого майна від однієї особи - ОСОБА_3 іншій особі - ТОВ «Агроблаго», має всі ознаки правочину: було припинено право власності на це майно першої особи - ОСОБА_3, а інша особа - ТОВ «Агроблаго» - набула право власності на це майно, тобто настали певні юридичні наслідки, які є негативними для іншого співвласника, право якого підлягає захисту.

Вказана дія без сумніву є правочином, який був вчинений без належної на це згоди іншого співвласника, поза його волею, а тому, на мою думку, повинен бути визнаний недійсним з підстав визначених позивачем.

Посилання суду першої інстанції на п.28 постанову Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 та правову позицію, що висловлена ВСУ 02.10.2013 у справі №6-78цс13 щодо невірного способу захисту, що обрала позивач, на мою думку також є помилковими.

Як вказаний пункт постанови так і обставини справи №6-78цс13 розглядають ситуацію, коли подружжя проводить розподіл майна, яке використовується одним з подружжя у підприємницькій діяльності.

У справі, що розглядається, зовсім інші правовідносини, які виникли через неправомірні дії відповідача, який передав спільне майно без згоди подружжя до статутного капіталу юридичної особи. ОСОБА_2 не ставить питання про розподіл цього майна, вона оспорює сам факт законності передачі у власність третьої особи спільного майна подружжя. Питання про отримання примарних доходів від діяльності ТОВ «Агроблаго» взагалі ніхто не порушував. За цих умов правова позиція №6-78цс13 не може бути застосована.

Враховуючи викладене вище, я вважаю, що рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 квітня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання правочину недійсним постановлено з порушенням норм матеріального права і тому підлягало скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову

СуддяОСОБА_1.