Ухвала суду № 58209663, 08.06.2016, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи:653/3824/15-ц Головуючий в 1 інстанції: Венглєвська Н.Б. Номер провадження: 22-ц/791/1545/16 Доповідач Іванова І.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області у складі:

головуючого Іванової І.П.

суддів: Воронцової Л.П., Стародубця М.П.,

секретар Пісоцька Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 27 квітня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Генічеської санаторної загальноосвітньої школи-інтернату I-III ступенів Херсонської обласної ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 02 серпня 2013 року він працював на посаді сторожа в Базі відпочинку «Генгірка» (далі БВ «Генгірка») на підставі безстрокового трудового контракту, укладеного між ним та директором БВ «Генгірка» згідно наказу № 62 від 02 серпня 2013 року.Однак, наказом в.о. директора БВ «Генгірка» № 51 від 30 вересня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату працівників.

Позивач зазначив, щонаказом в.о. директора БВ «Генгірка» № 42 від 29 липня 2015 року він був попереджений про зняття ставки сторожа та можливе звільнення з займаної посади 30 вересня 2015 року. Проте, вважає, що роботодавцем порушено ст.ст. 44,116 КЗпП України, оскільки останнім не було виплачено при повному розрахунку вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку, а тому відповідач повинен нести відповідальність відповідно до ст. 117 КЗпП України. Окрім того, зазначає, що на теперішній час на скороченій посаді сторожа працює інша особа, з чого вбачається, що скорочення мало формальний характер та було проведено з метою звільнення конкретної особи.

Оскільки відповідач відмовляється добровільно виплатити вихідну допомогу та поновити на роботі, позивач просив: поновити його на посаді сторожа БВ «Генгірка» з 30 вересня 2015 року; стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30 вересня 2015 року по день прийняття рішення по справі в розмірі не менше ніж дві середньомісячні заробітні плати в сумі 3106,78 грн. та завдану моральну шкоду в розмірі 20000 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 27 квітня 2016 рокув задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на незаконність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Судом встановлено, що 02 серпня 2013 року директор БВ «Генгріка» та ОСОБА_1 уклали безстроковий трудовий контракт № 62, в результаті чого позивача було прийнято на роботу сторожем.

Відповідно до наказу в.о. директора БВ «Генгірка» № 42 від 29 липня 2015 року на підставі доручення голови Обласної державної адміністрації № 227-д від 20 липня 2015 року, позивач попереджався про зняття ставки сторожа та можливе подальше звільнення з займаної посади 30 вересня 2015 року (а.с. 5).

Наказом № 51 від 30 вересня 2015 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи з 30 вересня 2015 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників (а.с. 6).

Згідно рішення сесії Херсонської обласної ради № 24 від 22 грудня 2015 року Генічеську санаторну загальноосвітню школу-інтернат I-III ступенів Херсонської обласної ради визнано правонаступником БВ «Генгірка» (а.с. 38).

Заслухавши доповідача, осіб, які приймають участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача не було порушено норм закону. Такого висновку суд дійшов обґрунтовано.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до абз. 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося сторонами, ОСОБА_1 29 липня 2015 року був попереджений про можливе звільнення у звязку з скороченням чисельності штату працівників на підставі доручення, а тому посилання позивача на ту підставу, що пізніше роботодавець на посаду сторожа призначив іншу особу, а тому звільнення було незаконним є безпідставними, оскільки з пояснень відповідача вбачається, що штатна одиниця сторожа залишилася, а скоротилася лише чисельність працівників, тому через місяць було призначено на посаду сторожа іншу людину.

Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п.1 ст. 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. На підставі цієї норми, ОСОБА_1 не було можливості перевести на іншу посаду у звязку з відсутністю інших вакантних посад.

Також, посилання скаржника на ст. 237-1 КЗпП України, в якій йдеться, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, у звязку з чим просив стягнути моральну шкоду, судом не приймаються до уваги.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що йому у листопаді та грудні 2015 року було нараховано заробітну плату, а тому ним не пропущено строк звернення до суду на підставі того, що останні виплати йому були нараховані 14 грудня 2015 року і таким чином потрібно цю дату рахувати датою звільнення є необґрунтованими та суперечать нормам цивільного процесуального права з огляду на ч. 1 ст. 303 ЦПК України, якою встановлено, що позивач не може змінювати позовні вимоги на стадії апеляційного розгляду справи. Окрім того, вбачається, що ці виплати являються вихідною допомогою ОСОБА_1 та індексацією, а не виплаченою заробітною платою, що підтверджується тим, що позивач був звільнений з посади ще 30 вересня 2015 року та довідкою розрахункових (а.с. 20), якою нарахувань заробітної плати за жовтень, листопад, грудень 2015 року не здійснено. З довідки-розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 отримав вихідну допомогу при звільнені в сумі 1230,26 грн. (а.с. 23), що спростовує доводи позивача, що йому не було виплачено вихідної допомоги при звільненні. Тому посилання на ст. 117 КЗпП України є безпідставними.

Згідно ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлено, що позивач отримав трудову книжку з записом наказу про звільнення 30 вересня 2015 року, а отже він пропустив місячний строк звернення до суду. Однак, скаржник у своїй апеляційній скарзі наголошує на тому, що у даному випадку підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 КЗпП України: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, з чим колегія суддів не погоджується, оскільки позивач звернувся з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. В цих межах суд і розглянув позов.

Згідно ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу суд може поновити ці строки. Однак, ОСОБА_1 не було наведено суттєвих причин поважності пропуску строку, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ним пропущено строк звернення до суду з посиланням на п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року.

З огляду на викладене, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 27 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий І.П. Іванова

Судді: Л.П. Воронцова

ОСОБА_2