Рішення № 58203193, 08.06.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/20027/15-ц Провадження № 22-ц/772/1980/2016Головуючий в суді першої інстанції Бойко В. М.Категорія 27 Доповідач Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої судді Шемети Т. М.,

суддів: Зайцева А. Ю., Панасюка О. С.,

при секретарі Топольській В. О.

з участю: представника позивача Каленяка Е.А., представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі майна у власність іпотекодержателя,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_3 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2016 року, -

в с т а н о в и л а :

21.08.2015 року (згідно штемпеля на поштовому конверті, а.с.49) ПАТ "Дельта Банк" звернувся до суду з цим позовом та висував вимогу в рахунок виконання основного зобов'язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 484 989 грн. 76 коп., з яких: 474 132,47 - заборгованість за кредитом, 10 857,29 грн. - заборгованість за відсотками, звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Дельта Банк».

Позов мотивував тим, що 06.09.2007 року між АКБ «ТАС_Комерцбанк» (який в подальшому був перейменований на «Сведбанк») та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 0101/0907/71-063, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 30 000 доларів США зі сплатою 13 % річних. В цей же день було укладено договір іпотеки, за яким позичальник передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

25.05.2012 року 25.05.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Сведбанк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі куплено і право вимоги за кредитом та забезпечувальним договором, укладеним ОСОБА_4.

Оскільки ОСОБА_4 належним чином не виконує умови договору, станом на 28.07.2015 року утворилася заборгованість в розмірі 484 989 грн. 76 коп. та позивач скористався своїм правом вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Вінницького міського суду від 10.03.2016 року позов задоволено повністю, вирішено питання судових витрат.

04.04.2016 року ОСОБА_4 подав заяву про перегляд заочного рішення (а.с.140 - 142), яка ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26.04.2016 року залишена без задоволення (а.с.160).

06.05.2016 року (за відбитком штемпеля на поштовому конверті, а.с. 171) ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, невірне застосування норм матеріального права, просять оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовують тим, що ОСОБА_4 був присутнім в судовому засіданні, яке відбулося 04.02.2016 року, а тому суд не міг постановити заочне рішення, а в день ухвалення рішення він перебував на лікуванні, тобто з поважних причин не зміг з'явитися до суду. Під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд не провів судових дебатів, що є грубим порушенням процесуального закону. Суд не дав оцінки тому факту, що за період з 28.08.2015 року по 27.01.2016 року ОСОБА_4 сплатив загалом 42 015 грн. 34 коп. в погашення заборгованості за кредитом, в підтвердження чого ним було надано відповідні квитанції, а відтак суд невірно визначив розмір заборгованості та не з'ясував чи вона взагалі існує., а в матеріалах справи взагалі відсутній розрахунок заборгованості, а існує лише довідка про стан рахунку. В порушення закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», дія якого поширюється на випадок що розглядається, суд одразу визнав за ПАТ «Дельта Банк» право власності на іпотечне майно, чим порушив тимчасову заборону на примусове стягнення на іпотечне майно.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу із вказаних у ній підстав. Представник позивача подану апеляційну скаргу не визнав, просив її відхилити, так як доводи, наведені в ній, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з доведеності факту заборгованості ОСОБА_4 по кредитному договору в розмірі 484 989 грн. 76 коп., а тому, з огляду на забезпеченість кредиту іпотекою, дійшов висновку поро звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, запропонований кредитором, та визнав за позивачем право власності на іпотечне майно.

Такий висновок суду постановлений з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

- 06.09.2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_4 уклали кредитний договір № 0101/0907/71-063, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 30 000 доларів США на період до 05.09.2032 року зі сплатою 13% за користування коштами, погашення заборгованості здійснюється шляхом внесення щомісячно 100 доларів США згідно з Додатком № 1 (а.с.6-16 ).

- в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 06.09.2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_4 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.. яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 05.09.2007 року (а.с.17-18);

- АКБ «ТАС-Комерцбанк» змінив назву на ПАТ «Сведбанк», що підтверджено витягом із Статуту (а.с.22-23);

- 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким було продано в тому числі і право вимоги за кредитним договором № 0101/0907/71-063, укладеним ОСОБА_4 та договором іпотеки (а.с.30-38). На момент купівлі прав вимоги заборгованість у ОСОБА_4 за кредитним договором була відсутня, що підтверджено витягом з Додатку до Договору купівлі-продажу прав вимоги (а.с.38).

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем (а.с.19) фактично є довідкою про стан рахунку, оскільки містить лише інформацію про загальну суму кредиту, яка підлягає виплаті, загальну суму заборгованості за кредитом та заборгованості за процентами. Як вбачається з наданої позивачем довідки про заборгованість(а.с.19), станом на 28.07.2015 року прострочена заборгованість склала 890,64 долари США - тіло кредиту та 285,46доларів США - заборгованість за відсотками, сума ж в розмірі 20 600 доларів США ( 21490,64 - 890,64) - тіло кредиту, строк повернення якого ще не настав та 206,66 доларів США ( 492,12 - 285,46) - відсотки, строк повернення яких не настав.

Отже, станом на 28.07.2015 року прострочена заборгованість за кредитним договором склала 1 178,10 доларів США.

Позивач заявляв вимогу про повернення простроченої заборгованості в розмірі 1 176,1 доларів США в 30-денний термін, надіславши відповідні листи від 08.08.2015 року ОСОБА_4 (а.с.20 - 25), докази отримання листів відповідачем відсутні. При цьому банк не змінював термін виконання зобов'язання та не вимагав дострокового повернення усіх коштів за кредитним договором, а лише звернув увагу боржника на те, що в разі незадоволення листа-вимоги він буде вимушений захищати свої права шляхом позасудового врегулювання спору або з вимогою про звернення стягнення на майно на загальну суму заборгованості за кредитним договором.

Судом першої інстанції не дано оцінки доказам, наданим відповідачем по справі, стосовно проведення оплати за договором, що призвело до невірного визначення розміру заборгованості за кредитним договором.

Відповідач в підтвердження проведення оплати по кредитному договору надав квитанції (копії на а.с. 120 - 125), згідно яких він сплатив наступні суми:

28.08.2015 року - 7 460,97 грн., що еквівалентно 350 доларів США (а.с.124);

24.09.2015 року - 7 551,30 грн., що еквівалентно 350 доларів США (а.с.125);

23.10.2015 року - 6 684,18 доларів США, що еквівалентно 300 доларів США (а.с.123);

30.11.2015 року - 7 165,4 долари США, що еквівалентно 300 доларів США (а.с.122);

28.12.2015 року - 6 941,25 грн., що еквівалентно 300 доларів США (а.с.121);

27.01.2016 року - 6 212,24 грн., що еквівалентно 250 доларів США. (а.с.120).

Отже, за період з серпня 2015 року по січень 2016 року включно відповідач сплатив у погашення кредиту 1 850 доларів США. Що в еквіваленті становить 42 015 грн. 34 коп..

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм права, звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим у разі неналежного виконання боржником зобов'язання по поверненню кредитних коштів.

Враховуючи те, що згідно п.3.1. Договору, Додатку № 1 до Договору кредиту позичальник зобов'язався повертати кредит рівними частинами по 100 доларів щомісячно, враховуючи суму прострочених платежів в розмірі 1 178,10 доларів США та суму сплачених коштів за період з 28.08.2015 року по 27.01.2016 року в розмірі 1 850 доларів США, суд приходить до висновку, що відповідач станом на день ухвалення рішення що оскаржується повністю погасив існуючу заборгованість за кредитом та ввійшов в графік платежів.

Частиною третьою статті 39 цього Закону передбачено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав (правова позиція ВСУ у справі за № 6-340цс15).

За таких обставин, враховуючи те, що термін повернення коштів за кредитним договором в повному обсязі ще не настав, так як за умовами Договору строк повернення кредиту є 05.09.2032 року, а банк не вимагав дострокового її повернення, заборгованість за кредитним договором, зазначена позивачем, погашена відповідачем в ході розгляду справи, позивач не змінював позов в частині розміру заборгованих коштів, підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки немає, оскільки порушення основного зобов'язання було незначним, воно усунуте, а тому не потягло за собою спричинення збитків іпотекодержателю та не змінило обсяг його прав. Отже, в задоволенні позову слід відмовити.

За таких обставин апеляційний суд не дає оцінки правомірності звернення стягнення на предмет іпотеки саме в спосіб визнання права власності за іпотеко держателем.

Окремо слід зазначити про порушення судом першої інстанції норм процесуального права: В справі що розглядається відповідач був присутнім в судовому засіданні, давав пояснення, заявляв клопотання, надавав докази, що підтверджується журналом судового засідання від 04.02.2016 року (а.с.126). При цьому суд першої інстанції ухвалив по справі заочне рішення та не врахував, що неявка відповідача в судове засідання після оголошеної перерви, зупинення провадження у справі та поновлення її слухання не дає підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки відповідач брав участь у попередніх засіданнях, йому роз'яснювали його права та обов'язки, він висловлював свою думку і ставлення до позовних вимог, про що зазначив Верховний Суд України в узагальненні практики ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах (Лист, Верховний Суд, від 01.05.2007, "Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах").

Виходячи з наведеного, подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню як таке, що постановлене без повного з'ясування обставини, що мають значення для справи, з невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2016 року скасувати та ухвалити нове:

Відмовити в задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Дельта банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі майна у власність іпотекодержателя.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча: підпис Т. М. Шемета

Судді: підпис А. Ю. Зайцев

підпис О.С. Панасюк

З оригіналом згідно: Т. М. Шемета