Рішення № 58202927, 02.06.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

02.06.2016 Справа № 127/5249/16-ц

Провадження № 2/127/2758/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2016 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Іщук Т.П.,

при секретарі Коваленко Д.І., Боднар В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що він очолює Вінницьку міську організацію «Союз Чорнобиль України» та виконує обовязки голови обласної організації «Союз Чорнобиль України», є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС, інвалідом ІІ групи. За своєю громадською діяльністю є відомою людиною в місті та за його межами, неодноразово нагороджувався. 29 лютого 2016 року на одному із зібрань у міському департаменті соціальної політики в присутності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідач ОСОБА_2 публічно висловлював непристойні та принижуючі людську гідність позивача вислови, зокрема, що «з його (позивача) орденів та медалів тече кров, біжіть на площу до ялинки, станьте на коліна просіть пробачення». Позивач вважає, що такими висловами відповідач принизив честь та гідність, а також ділову репутацію, адже така інформація не відповідає дійсності, негативно впливає на імідж чесної, порядної людини та керівника. Позивач важко це переніс, оскільки це зроблено публічно, принизило його перед іншими учасниками зібрання і досі позивач хвилюється та переживає, адже повинен виправдовуватись перед іншими людьми. Внаслідок такої стресової ситуації, у позивача різко підвищився тиск, зявились сильні болі в серці та останній був госпіталізований, де знаходився до 15 березня 2016 року. На лікування витрачено не передбачені на такий випадок кошти в розмірі 1277,66 грн. За наведеного, позивач просить зобовязати ОСОБА_2 вибачитись перед ним в присутності визначеного кола осіб при яких ним свідомо поширювались неправдиві данні, стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 1277,77 грн. та моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві, та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечували щодо задоволення позову. При цьому відповідач пояснив, що ситуація виникла щодо висунення кандидатури на відзнаку міського голови з приводу річниці Чорнобильскої катастрофи. При цьому не заперечував, що дійсно допустив таке висловлювання, однак воно не містить фактичних даних, які принижують честь і гідність будь-кого, в тому числі і позивача. Таке висловлювання є оціночним судженням, а не фактом, а тому відповідач не зобовязаний доводити їх правдивість, оскільки це порушує свободу поглядів. Позовні вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди вважає похідними від первинної позовної вимоги про захист честі, гідності та ділової репутації, а тому на його думку, вони також не підлягають задоволенню.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3, ОСОБА_9 підтвердили, що дійсно відповідач висловлювався на адресу позивача, вказуючи, що «з його (позивача) орденів та медалів тече кров, біжіть на площу до ялинки, станьте на коліна просіть пробачення».

Дослідивши матеріали справи, заслухавши показання свідків та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та правовідносини, врегульовані нормами Конституції України, глав 3, 20 Цивільного кодексу України в частині захисту цивільних прав та інтересів судом, визнання недостовірної інформації, захисту особистого немайнового права.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується копією посвідчення серії А № 153277с від 10 вересня 2008 року (а. с. 5). Крім того, позивач є інвалідом ІІ групи, що підтверджується копією посвідчення серії Є № 102384 від 07 липня 2008 року (а. с. 4).

ОСОБА_1 нагороджений памятною заохочувальною відзнакою «25 ті роковини аварії на ЧАЄС», медаллю «Захиснику вітчизни», відзнакою «За відвагу в надзвичайній ситуації», памятною відзнакою «20 років Чорнобильської катастрофи», почесною відзнакою МНС України, нагрудним знаком ЗАТ «Укрпрофоздорвниця» «Відзнака ІІІ ступеня», орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, «Почесною відзнакою» Товариства Червоного Хреста України, що підтверджується відповідними письмовими доказами (а. с. 6-13).

Підставами позову стало публічне висловлювання відповідача відносно позивача 29 лютого 2016 року, що «з його (позивача) орденів та медалів тече кров, біжіть на площу до ялинки, станьте на коліна просіть пробачення». Зазначена обставина підтверджена свідками, визнається та не заперечується відповідачем, а тому в розумінні положень ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ст.68 Конституції України кожен зобовязаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст. 297 ЦК України, яка базується на положенні ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа може звернутися до суд з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до п.п. 4, 15 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

З наведеного вбачається, що в справах про захист честі, гідності та ділової репутації, захисту підлягають порушені немайнові прав позивача у разі сукупності таких обставин як поширення інформації, інформація стосується певної фізичної особи, інформація є недостовірною (не відповідає дійсності), поширення такої інформації порушує особисті немайнові права.

В даному випадку, висловлювання відповідача, яке стало підставою позову, суд вважає поширенням інформації, адже повідомлене при публічному виступі більш ніж одній особі та стосувалась певної фізичної особи, тобто позивача.

Щодо недостовірності поширеної інформації, наслідком якого, на думку позивача, стало порушення його немайнових прав, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Відповідний висновок зробив і Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08 липня 1986 року у справі «Lingens v.Austria» зазначивши, що слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Визначаючись із характером поширеної інформації, суд виходить із того, що висловлювання відповідача «з його (позивача)орденів та медалів тече кров, біжіть на площу до ялинки, станьте на коліна просіть пробачення» не можливо перевірити на предмет відповідності дійсності, висловлювання виражене із застосуванням алегорії та є субєктивною оцінкою відповідачем позивача, а тому суд вважає таке висловлювання оціночним судженням.

Відповідно до ч.1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Не вбачає суд у зазначеному висловлювані і наклепу.

Щодо форми висловлювання, то слід зазначити, що у п.72 рішення по справі «Feldek v. Slovakia» від 12 липня 2001 року Європейський суду з прав людини зазначає, що «Відповідно до практики Суду свобода вираження поглядів є однією з основних підвалин демократичного суспільства та однією з головних передумов його прогресу і самореалізації кожної особи. Відповідно до частини 2 статті 10 вона застосовується не тільки до «інформації» або «ідеї», що сприймаються прихильно, або вважаються необразливими, чи сприймаються байдуже, а також до таких, що ображають, шокують або хвилюють. Стаття 10 захищає не тільки суть висловлених ідей та інформації, але також і форму, у якій вони передаються. Ця свобода підлягає виключенням, переліченим у частині 2 статті 10, які, однак, повинні чітко тлумачитися». «Такими є вимоги плюралізму, толерантності й лібералізму, без яких немає «демократичного суспільства.» ( справа «Lingens v.Austria»).

Враховуючи, що суд дійшов висновку про те, що поширена інформація є оціночним судженням, а отже не є недостовірною інформацією, позивачем не доведено наявність порушення особистого немайнового права внаслідок поширення недостовірної інформації за відсутності останньої.

При цьому слід звернути увагу, що навіть в разі, якби суд дійшов висновку про наявність порушення такого права, він був би позбавлений захистити його в спосіб обраний позивачем. Відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо. Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, та суд не вправі зобов'язувати вибачатися особу в тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК.

За наведеного, суд приходить до висновку, що позовна вимога про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом вибачення перед позивачем в присутності визначеного кола осіб задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача розміру матеріальної та моральної шкоди, суд зазначає, що такі вимоги у даному випадку розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за її заподіяння.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Враховуючі, що судом не встановлено обставин порушення прав позивача та відмовлено у задоволенні вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, відповідно не підлягають і задоволенню позовні вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди, які є похідними від первинної позовної вимоги.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 88 ЦПК України. При цьому, суд не вважав за можливе визначитися з витратами відповідача на правову допомогу та долучити докази з цього приводу, зважаючи на подання доказів щодо них під час судових дебатів.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 28, 34 Конституції України, ст.ст. 23, 269, 277, 297, 1166 ЦК України, постановою Пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст.ст.10, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з моменту його проголошення.

Суддя: