Ухвала суду № 58199011, 07.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 213/361/16-ц Головуючий в 1 інстанції

Провадження № 22-ц/774/1136/К/16 суддя Мазуренко В.В.

Категорія № 27 (І) Доповідач Бондар Я.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді: Бондар Я.М.

суддів: Зубакової В.П.,Соколан Н.О.

за участю: секретаря Маслової К.В.

представника відповідача ОСОБА_1 підприємства «АГРОСОЮЗ-2000» - ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_1 підприємства "АГРОСОЮЗ-2000"на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ПОРТО-ФРАНКО» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ «ПОРТО-ФРАНКО» ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_1 підприємства «АГРОСОЮЗ-2000» про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство «ПОРТО-ФРАНКО» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АБ «ПОРТО-ФРАНКО» ОСОБА_4 (далі ПАТ «ПОРТО-ФРАНКО»), звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_1 підприємства «АГРОСОЮЗ-2000» (далі ПП «АГРОСОЮЗ-2000») про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просив стягнути з ПП «АГРОСОЮЗ-2000» на його користь суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 8690643,07 грн., та солідарно з відповідачів суму заборгованість 1000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 18 березня 2013 року між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком «ПОРТО-ФРАНКО» та ПП «АГРОСОЮЗ-2000» було укладено Кредитний договір (відзивна реверсивна кредитна лінія) №196/2-13 згідно умов якого Банк надав Позичальнику кредит у вигляді відзивної реверсивної кредитної лінії на поточні потреби у сумі 130000 доларів США 00 центів на строк з 18.03.2013 року по 17.03.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом 14% (чотирнадцять відсотків) річних. В подальшому було укладено угоду, якою збільшено суму кредиту до 230000 доларів США, та продовжено строк дії договору до 17.03.2015 року.

В забезпечення виконання зобов'язань відповідачем ПП «АГРОСОЮЗ-2000» перед позивачем АБ «ПОРТО-ФРАНКО» по поверненню кредиту, сплати відсотків за користування кредитом і сум штрафних санкцій, був укладений Договір поруки від 28 січня 2015 року між АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та відповідачем ОСОБА_5 Відповідно до умов договору поруки відповідач ОСОБА_5 прийняла на себе зобов'язання перед позивачем відповідати у межах суми 1000 гривень по зобов'язанням відповідача ПП «АГРОСОЮЗ-2000» за вказаним договором кредиту.

Однак, відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання по кредитному договору. Порушення при виконанні зобов'язань виявились в тому, що відповідач несвоєчасно сплачував заборгованість по кредиту та відсоткам за його користування відповідно до умов договору. Внаслідок чого, станом на 01.02.2016 року виникла загальна заборгованість яка складає 8691643,07 грн., у тому числі:за простроченим кредитом 230000,00 дол. США, що еквівалентно 5877656,67 грн.; за простроченими відсотками 46242,77 дол. США, що еквівалентно 1181735,32 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту 53990,14 дол. США, що еквівалентно 1379719,59 грн.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків 9881,87 дол. США, що еквівалентно 252531,47 грн.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2016 року позов ПАТ «ПОРТО-ФРАНКО» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 підприємства «АГРОСОЮЗ-2000»на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «ПОРТО-ФРАНКО» суму заборгованості за Кредитним договором №196/2-13 від 18.03.2013 року у розмірі 8690643,07 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 підприємства «АГРОСОЮЗ-2000»,та ОСОБА_5, на користьПублічного акціонерного товариства акціонерного банку «ПОРТО-ФРАНКО»суму заборгованість за Кредитним договором №196/2-13 від 18.03.2013р. у розмірі 1 000 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 підприємства «АГРОСОЮЗ-2000» судовий збір на користь держави в розмірі 130359,65 грн. Стягнуто в рівних долях з ОСОБА_1 підприємства «АГРОСОЮЗ-2000» та ОСОБА_5 судовий збір на користь держави в розмірі по 689 грн.

В апеляційній скарзі представник ПП «АГРОСОЮЗ-2000», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, поставив питання щодо скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог ПАТ «ПОРТО-ФРАНКО» до ПП «АГРОСОЮЗ-2000» із закриттям провадження в цій частині.

В обґрунтування апеляційної скарги, представник ПП «АГРОСОЮЗ-2000» посилався на те, що при відкритті провадження у справі, суд першої інстанції допустив порушення вимог згідно ст. 16 ЦПК України, оскільки фактично позовні вимоги ПАТ «ПОРТО-ФРАНКО» містять вимоги до юридичної особи та вимоги до фізичної особи. Заявник апеляційної скарги вважає, що даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки він виник з приводу виконання господарського договору, зокрема Кредитного договору (відзивна реверсивна кредитна лінія) № 196/2-13 від 18.03.2013 року.

Також представник відповідача зазначив, що судом першої інстанції порушено принцип змагальності сторін. Зокрема ПП «АГРОСОЮЗ-2000» отримавши копію позовної заяви та до судового засідання, призначеного на 28.03.2016 року, 25.03.2016 року надіслав на адресу суду заперечення проти позовних вимог, проте суд першої інстанції не прийняв їх до уваги. Також представник ПП «АГРОСОЮЗ-2000» вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог, оскільки з боку підприємства умови кредитного договору № 196/2-13 було виконано в повному обсязі. При цьому до суду першої інстанції відповідачем направлялись докази на підтвердження факту погашення заборгованості, які судом досліджені не були. Також представник відповідача посилався на те, що між ПАТ «ПОРТО-ФРАНКО» та ТОВ «Фінансова компанія «ТОП ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 2, згідно якого до останнього перейшло право вимоги до ПП «АГРОСОЮЗ». Зважаючи на викладене між ТОВ «Фінансова компанія «ТОП ФІНАНС» та ПП «АГРОСОЮЗ-2000» було укладено Додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 196/2-12 від 18.03.2013 року. 29.12.2014 року умови додаткової угоди та відповідно і кредитного договору ПП «АГРОСОЮЗ-2000» виконано в повному обсязі, внаслідок чого ТОВ «Фінансова компанія «ТОП ФІНАНС» надало повідомлення про анулювання боргу вих. № 396 від 29.12.2014 року та складено акт звіряння взаємних рахунків від 29.12.2014 року. Правомірність переходу права вимоги підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси про визнання дійсним договору факторингу № 2, укладеного 22.08.2014 року між ПАТ «ПОРТО-ФРАНКО» та ТОВ «Фінансова компанія «ТОП ФІНАНС». Таким чином, у звязку із повним виконанням умов кредитного договору та додаткової угоди до нього, ПП «АГРОСОЮЗ-2000» вважає що кредитні правовідносини є припиненими. Також зауважив на неможливості повторного покладення обовязку щодо виконання зобовязання. Крім того посилався на те, що у разі виконання боржником свого зобовязання до виконання договору факторингу недійсним права вимоги вважаються погашеними та неіснуючими.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності і обґрунтованості, також суд приймав до уваги визнання позовних вимог представником відповідача ОСОБА_5

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 18 березня 2013 року між Публічним акціонерним товариством акціонерним банком «ПОРТО-ФРАНКО» та ПП «АГРОСОЮЗ-2000» було укладено Кредитний договір (відзивна реверсивна кредитна лінія) №196/2-13 згідно умов якого Банк надав Позичальнику кредит у вигляді відзивної реверсивної кредитної лінії на поточні потреби у сумі 130000 доларів США 00 центів на строк з 18.03.2013 року по 17.03.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом14% (чотирнадцять відсотків) річних (т.1 а.с.21-23). 28.11.2013 року між Банком та Відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, згідно положень якої, збільшено суму кредиту до 230000 доларів США, та зазначено строк дії договору до 17.03.2015р. (т.1 а.с.24).

В якості забезпечення виконання зобов'язань відповідачем ПП «АГРОСОЮЗ-2000» перед позивачем АБ «ПОРТО-ФРАНКО» щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом і сум штрафних санкцій, укладено Договір поруки від 28 січня 2015 року між АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та відповідачем ОСОБА_5 Відповідно до умов договору поруки відповідач ОСОБА_5 прийняла на себе зобов'язання перед позивачем відповідати у межах суми 1000 гривень по зобов'язанням відповідача ПП «АГРОСОЮЗ-2000», визначених кредитним договором № 196/2-13 від 18 березня 2013 року. Таким чином, відповідач ОСОБА_5 згідно договору поруки від 28 січня 2015 року є солідарним боржником в межах суми 1000 гривень. Відповідно до умов договору поруки відповідальність відповідача ОСОБА_5 наступає у разі, коли відповідач ПП «АГРОСОЮЗ-2000» не виконує належним чином свої зобов'язання за кредитним договором (т.1 а.с.25-26).

Відповідачі не вчинили дій, спрямованих на виконання кредитних зобов'язань, у зв'язку з чим, у ПП «АГРОСОЮЗ-2000» станом на 01.02.2016 року виникла загальна заборгованість, яка складає 8691643,07 грн., у тому числі: за простроченим кредитом230000,00 дол. США, що еквівалентно 5877656,67 грн.; за простроченими відсотками46242,77 дол. США, що еквівалентно 1181735,32 грн.; пеня за несвоєчасне повернення кредиту53990,14 дол. США, що еквівалентно 1379719,59 грн.; пеня за несвоєчасне повернення відсотків 9881,87 дол. США, що еквівалентно 252531,47 грн. (т. 1 а.с.13-20).

У відповідності до ст.ст.525,526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язань не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, при цьому зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно до ст.ст.553,554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником, при цьому у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Положеннями ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов'язання та сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1ст. 628 ЦК Українивизначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. 627 ЦК Українивстановлено, що відповідно дост. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 2ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику (кредит) частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до умов договору.

Вимогами ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно умов Кредитного договору, встановлено обов'язок Позичальника щодо повернення Банку отриманого кредиту в повному обсязі, в строк та у порядку, що встановлені Кредитним договором (п.п. 4.2.3.), також п.п. 4.2.4. Кредитного договору, передбачено покладення на Позичальника обов'язку сплатити Банку проценти за користування кредитом.

Відповідно до п.п. 3.3. Кредитного договору Позичальник оплата процентів відбувається щомісячно з 1-го, але не пізніше 10-го числа місяця наступного за розрахунковим сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, шляхом безготівкового списання Банком грошових коштів з поточного рахунку Позичальника.

Умовами п.п. 5.1.7. Кредитного договору встановлено відповідальність Позичальника за непогашення (несвоєчасне погашення) суми кредиту та процентів, а саме - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, від суми фактичної заборгованості, за кожен день прострочення платежу.

Згідност. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Також враховується диспозиція ст.ст.58,59 ЦПК Українипро належність та допустимість доказів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відхилення доводів відповідача ПП «АГРОСОЮЗ-2000» стосовно віднесення вирішення вказаного спору до юрисдикції господарських судів, з огляду на наявність взаємопов'язаних між собою позовних вимог до позичальника ПП «АГРОСОЮЗ-2000» та поручителя - фізичної особи ОСОБА_5, що підлягають одночасному розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні розяснення, надано в п.2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» № 5 від 30 березня 2012 року у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог статей 15 - 16, частини другої статті 118Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК) при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це можуть бути позови банку (іншої фінансової установи) до фізичної особи - позичальника і до юридичної особи - поручителя чи навпаки, які виникли з одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту. Також, розяснено, що договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів. При цьому Пленум зазначив, що пред'явлення позову до солідарних боржників є правом, а не обов'язком банку чи іншої фінансової установи (частина перша статті 543 ЦК).

У зв`язку з цим, колегія суддів також не погоджується із доводами апеляційної скарги, щодо незастосування судом першої інстанції правового висновку Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі №6-1737цс, адже даний правовий висновок здійснено Верховним Судом України у цивільній справі, де вирішено позовні вимоги банку та прийнято та об`єднано зустрічні позовні вимоги товариства, тобто розглянуто первісний та зустрічний позов двох суб`єктів гсоопдарювання, які виникли з окремих договорів кредиту, поруки й іпотеки, які можуть бути самостійними й окремими предметами позову, тому й підлягають розгляду судами цивільної та господарської юрисдикції окремо. В даній справі заявлено єдиний позов до фізичної особи поручителя та юридичної боржника з приводу одного кредитного договору(взаємопов`язані вимоги), і право вибору підвідомчості спору належало позивачу в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного банку.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відхилення доводів відповідача ПП «АГРОСОЮЗ-2000» стосовно погашення заборгованості та відсутності зобовязань перед позивачем, оскільки вказане спростовується дослідженими, наявними в матеріалах справи доказами, в тому числі розрахунком заборгованості наданим позивачем (т.1 а.с.13,20). При цьому доводи апеляційної скарги щодо відсутності заборгованості за кредитним договором також спростовуються наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості та відомостями щодо руху коштів по особовим рахункам (т.1 а.с.14-19)

У звязку з викладеним, судом першої інстанції правильно встановлено факт несвоєчасного погашення заборгованості по даному кредитному договору та договору поруки, як належного забезпечення виконання зобов'язань за ним, які відповідачами були добровільно укладені з позивачем.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки з боку підприємства умови кредитного договору № 196/2-13 було виконано в повному обсязі, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Так, дійсно між ПАТ «ПОРТО-ФРАНКО» та ТОВ «Фінансова компанія «ТОП ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 2, згідно якого до останнього перейшло право вимоги до ПП «АГРОСОЮЗ». Між ТОВ «Фінансова компанія «ТОП ФІНАНС» та ПП «АГРОСОЮЗ-2000» було укладено Додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 196/2-12 від 18.03.2013 року. 29.12.2014 року умови додаткової угоди та відповідно і кредитного договору ПП «АГРОСОЮЗ-2000» виконано в повному обсязі, внаслідок чого ТОВ «Фінансова компанія «ТОП ФІНАНС» надало повідомлення про анулювання боргу вих. № 396 від 29.12.2014 року та складено акт звіряння взаємних рахунків від 29.12.2014 року.

Разом з тим, в суді апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 09.07.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2015 року, вказаний договір факторингу визнано недійсним, що не заперечується сторонами у справі (т.2 а.с.174-207).

Таким чином, спростовується правомірність переходу права вимоги, у звязку із чим сплата ПП «АГРОСОЮЗ-2000» на користь ТОВ «ФК «ТОП ФІНАНС» не може вважатись виконанням кредитного договору, оскільки отримувач коштів не є кредитором у спірних правовідносинах.

Між тим, посилання ПП «АГРОСОЮЗ-2000» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2014 року про визнання дійсним договору факторингу № 2, укладеного 22.08.2014 року між ПАТ «ПОРТО-ФРАНКО» та ТОВ «Фінансова компанія «ТОП ФІНАНС», що свідчить, на його думку, про правомірність переходу права вимоги від ПАТ «ПОРТО-ФРАНКО» відхиляється колегією суддів, оскільки вказане рішення скасовано апеляційним судом Одеської області рішенням від 18.02.2016 року. При цьому слід зазначити, що ПП «АГРОСОЮЗ-2000» перераховано кошти на користь ТОВ «ФК «ТОП ФІНАНС» до набрання законної сили рішенням Приморського районного суду м. Одеси.

Доводи представника відповідача про те, що ПП «АГРОСОЮЗ-2000» нібито було невідомо про заперечення банку щодо факту укаладення повноважною особою договору про уступку права вимоги із ТОВ «ФК «ТОП ФІНАНС», спростовується дослідженим у судовому засіданні численним листування сторін між собою.

Так, у листі в.о. голови правління АБ "ПОРТО-ФРАНКО" від 17.09.2014 року на адресу директора ПП «АГРОСОЮЗ-2000» зазначено, що у відповідь на лист цього підприємства від 12.09.2014 року щодо погашення кредитної заборгованості на рахунки ТОВ «ФК «ТОП ФІНАНС», банк повідомив про неправомірність правочину факторингу, укладеного від імені банку не уповноваженою на те особою, про відсутність схвалення банком дій цієї особи, про подання позову до суду про визнання цього правочину недійсним тощо (т.2 а.с.214).

Також у листі директора ПП «АГРОСОЮЗ-2000» від 02.10.2014 року на адресу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію АБ "ПОРТО-ФРАНКО" зазначається, що приватному підприємству відомо про оспорюваність правочину з уступки права вимоги, про те, що банк звернувся до суду про визнання договору факторингу, укладеного від імені банку неповноважною особою недійсним тощо (т.2 а.с.80).

Проте, не зважаючи на численне листування із банком з приводу оспорювання правочину із факторинговою компанією, без набрання чинності судовим рішенням при усвідомленні факту оспорюваності правочину та участі в даному судовому процесі, відповідачем здійснено, за його ствердженням, виконання зобов`язання на рахунки ТОВ «ФК «ТОП ФІНАНС».

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції принципу змагальності сторін, зокрема неврахування заперечень проти позовної заяви колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції заздалегідь направлено в адресу ПП «АГРОСОЮЗ-2000» копію позовної заяви, а саме: 23.02.2016 року, яку ним отримано лише 22.03.2016 року (т.1 а.с.37,75). Між тим, заперечення проти позовної заяви ПП «АГРОСОЮЗ-2000» фактично дублюються відповідачем в апеляційній скарзі, отже фактично перевірені судом апеляційної інстанції, проте не знайшли свого підтвердження. З огляду на викладене, принцип змагальності сторін, а саме право надання доказів і заперечень ПП «АГРОСОЮЗ-2000» відновлено судом апеляційної інстанції, у завязку із чим таке порушення, допущене судом першої інстанції не призвело до неправильності висновків суду першої інстанції.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне, апеляційну скаргу відхилити, як необґрунтовану, арішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 підприємства "АГРОСОЮЗ-2000" відхилити.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: