Ухвала суду № 58193095, 25.05.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/13111/15-ц Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/3158/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 57 25.05.2016

УХВАЛА

Іменем України

25 травня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого Мережко М.В.

Суддів - Суханової Є.М., Журби С.О.,

Секретар Бобко О.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства « Альфа-Банк» на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства « Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , ПАТ « Марфін-Банк» , відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції про звільнення майна з під-арешту .

Заслухавши доповідь судді ,перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів ,-

В с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року позивач звернувся із зазначеним позовом.

Свої вимоги обгрунтовував тим, 18 травня 2007 року ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа-Банк» уклали кредитний договір № 800000279 , за яким відповідач отримала

85 400,00 доларів США.

На забезпечення виконання договору кредиту , 18 травня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, відповідно до п. З якого, Іпотекодавець передав в іпотеку належне їй на праві власності майно, а саме: земельну ділянку площею 0,1506 га, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, село Забіря, вул. Залізняка, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Обтяження вищевказаного іпотечного договору зареєстровано 18 травня 2007 року у Державному реєстрі іпотек приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за номером 4982885.

Державна реєстрація змін найменування банку, а саме: найменування Закрите акціонерне товариство було змінено на Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» відбулося 19 серпня 2009 року .

Позивачу стало відомо, що 18 квітня 2012 року відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, в рамках виконавчого провадження № 30487095, винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в тому числі і на нерухоме майно, що знаходиться в іпотеці Позивача (дане обтяження було зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 18 квітня 2012 року за № 12406063).

Позивач вважає, що діями відповідача ПАТ « Марфін-Банк» та Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві порушені права позивача як заставодержателя, виходячи з наступного.

Відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про арешт майна боржника пізніше, аніж внесено обтяження нерухомого майна приватним нотаріусом ОСОБА_4, яка посвідчила підписання вищезазначеного договору іпотеки і наклала заборону відчуження на майно, що знаходиться в іпотеці.

Крім того , як зазначає позивач , загальна вартість предмету іпотеки визначена за згодою сторін відповідно до п.1.3 іпотечного договору і становить 496890 грн ,

а заборгованість ОСОБА_3 перед позивачем по зобов'язанню становить

3 876 331,38 грн. Враховуючи, що вартість предмету застави значно нижча заборгованості боржника перед Позивачем як кредитором-іпотекодержателем, звернення стягнення на належне Іпотекодавцю майно для задоволення грошових вимог стягувача, котрий не є іпотекодержателем, не допускається законом та порушує права ПАТ «Альфа- Банк».

ОСОБА_5 передала 20 листопада 2015 року нерухоме заставне майно позивачу для добровільної реалізації та спрямування коштів від продажу на погашення заборгованості по кредитному договору.

На думку позивача накладення арешту на заставне майно позивача порушує його права як іпотекодержателя, оскільки унеможливлює добровільну (позасудову та поза межами виконавчого провадження) реалізацію іпотечного майна.

Позивач просив звільнити з-під арешту заставне майно, а саме: земельну ділянку площею 0,1506 га, то знаходиться за адресою: Київська обл., Кисво-Свягошинський район, село Забіря, вул. Залізняка, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що накладений Відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві в рамках виконавчого провадження № 30487095, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18 квітня 2012 року , реєстраційний номер обтяження 12406063.

Заочним рішенням Києво-Святошинсьлкого районного суду Київської області від

29 березня 2016 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального права , та винести нове рішення про задоволення вимог.

Відповідно до ст. 27 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов»язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов»язки.

Відповідно до ст.ст.74,76,77 ЦПК України сторони були повідомлені про день та час розгляду справи за адресами , які були зазначені в матеріалах справи, заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило, заяв про причини неявки в судове засідання від сторін до апеляційного суду не надходило, а тому підстави ,вважати причини неявки сторін до суду поважними , відсутні.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та

обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Відповідно до ст.. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За змістом процесуальних норм ( ст.ст.3 ,15 ЦПК України ) об»єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме вони є підставою для звернення особи за захистом із застосуванням відповідного способу захисту . Аналогічні роз»яснення містить п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року « Про судове рішення у цивільній справі» , оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК) , то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Як встановлено судом першої інстанції 18 травня 2007 року ОСОБА_5 та ЗАТ «Альфа-Банк» уклали кредитний договір № 800000279 на суму 85400 доларів США.( а.с. 7-12)

Між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_5 18 травня 2007 року укладено іпотечний договір, відповідно до п. З якого, на забезпечення виконання основного зобов'язання, Іпотекодавець передав в іпотеку належне їй на праві власності майно, а саме: земельну ділянку площею 0,1506 га, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, село Забіря, вул. Залізняка, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд ( а.с. 13-26).

Обтяження згідно вищевказаного іпотечного договору зареєстровано 18 травня 2007 року у Державному реєстрі іпотек приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за номером 4982885.

Державна реєстрація змін найменування банк на Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» відбулося 19 серпня 2009 року .

Відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, 18 квітня 2012 року , в рамках виконавчого провадження

№ 30487095, винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_3 та оголошення заборони на його відчуження ,в тому числі і на нерухоме майно, що знаходиться в іпотеці позивача (дане обтяження було зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 18.04.2012 за № 12406063).

ОСОБА_3 передала 20 листопада 2015 року нерухоме заставне майно Позивачу для добровільної реалізації та спрямування коштів від продажу на погашення заборгованості по кредитному договору.

Відповідно дост. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановленихстаттею 12 цього Закону.

Згідно з ч. 1ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження»особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦК Українивласникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч. 1ст. 321 цього ж Кодексу, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно дост. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як встановлено судом , позивач не є власником майна земельної ділянки, що є предметом іпотеки , тому не є власником чи володільцем арештованого майна, а лише іпотекодержателем.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», за правилами, установленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження», у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Згідно правового висновку Верховного Суду України ( справа № 6-124 цс-13 ) відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Відповідно дост. 3 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відтак права іпотекодержателя при наявності інших обтяжень спірного майна задовольняються не шляхом звільнення цього майна з-під арешту, а пріорітетом задоволення його вимог.

Вірним є висновок суду першої інстанції ,що права позивача як іпотекодержателя спірного майна, не пов'язані ні з правом власності на майно, ні з правом володіння ним, а тому вимоги про звільнення майна з-під арешту є безпідставними.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України , позивач доказів на підтвердження суми заборгованості відповідача перед банком, яка дорівнює або є більшої вартості предмета іпотеки суду не надав. Розрахунок , який позивач надіслав до суду апеляційної інстанції не може бути належним і допустимим доказом , оскільки в розрахунку відсутній період за який виникла заборгованість , і тому суд позбавлений можливості перевірити вірність даного розрахунку .

Жодного доказу позивачем , які б підтверджували отримання позивачем права стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договорам (судове рішення, наприклад) та доказів того, що відбулося звернення стягнення на іпотечне майно суду не надано .

Згідно ст. 308 ч.1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає ,що рішення є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм процесуального і матеріального права , підстав для його скасування колегія суддів не вбачаєю

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 315 ,317, 319 ЦПК України , колегія суддів ,

У х в а л и л а ;

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства « Альфа Банк» - відхилити.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді